Нові реалії податкової політики України
У зв‘язку з набуттям статусу країни-кандидата до ЄС Україна побачила не лише нові обрії свого розвитку, а й усвідомлення нових завдань перед собою.
У частині наближення податкової системи нашої країни до стандартів ЄС, на жаль, вітчизняні податкові законодавці сприйняли такий виклик формально, вважаючи помилково, що імплементація до Податкового кодексу України низки податкових директив ЄС буде достатньо, аби таке "домашнє завдання" країни-кандидата вважалось виконаним.
Це неправильне розуміння суті податків та їхнього впливу на економіку і суспільство, що, у випадку безглуздого застосування, може призвести до шкідливих наслідків або, щонайменше, до тупцювання на місці там, де потрібно рухатись семимильними кроками.
Світ, який ми знали до 24 лютого, суттєвим чином змінився назавжди. Вітчизняна економіка, наше суспільство тим більше. Гадаю з цим важко сперечатись.
Так само важко сперечатись з тим, що вітчизняна система оподаткування фактично від початку свого заснування тридцять років назад була розроблена без врахування специфіки перехідного періоду від планової економіки до ринкової, від закритої до відкритої.
Від індустріально розвиненої економічної системи 4 і навіть 5 технологічного укладів, що дісталась у спадщину від СРСР, до деградації цілих галузей у сировинний придаток світових корпорацій.
Весь цей час ми намагались когось наздогнати, щось копіювати, привнести кращий світовий досвід тощо, водночас мало хто звертав увагу на те, що саме потрібно вітчизняному бізнесу, суспільству, щоб працювати ефективно, ставати заможними усім (хіт усіх економічних документів зараз термін – інклюзивно!), а не фрагментарно та навіть дуже вибірково.
Спроби час від часу реформувати податкову систему лише призвели до того, що податкове законодавство, а пізніше Податковий кодекс став нагадувати не цілісний корпус норм і правил оподаткування, а такого собі листа дяді Федіра батькам з відомого радянського мультика "Простоквашино".
Кожен, хто отримував доступ до законодавчої ініціативи, дописував собі те, що хотів, або те, що лобіювалось за наполегливими небезоплачуваними проханнями забезпечених та впливових осіб, які визискували з цього фінансову та цілком матеріальну політичну ренту.
Внаслідок цього ми отримали такий собі набір елементів податкової системи, який з поверхні й на загал вважається досить пристойним, але насправді є набором окремо функціонуючих, а не інтегрованих елементів єдиної системи, повним юридичних колізій та логічних суперечностей.
Законодавці намагаються весь час їх усувати, але вони на диво нікуди не зникають. Саме тому, така нормальна функція оподаткування як фіскальна чомусь десять років тому перетворилась на сервісну, а дискреція у прийнятті рішень податковими аудиторами вважається якимось опудалом, якого слід позбутись і заживемо, мовляв, як в Європі. Але, як засвідчує практика, підміна понять, косметичний ремонт нічого не змінює в житті, навпаки – з часом лише його ускладнює.
А суть полягає у тому, що ми не можемо без врахування реалій нашого життя впроваджувати податкові директиви та європейські стандарти, оскільки це може бути подібним до самогубства!
Взагалі-то, в нас щось не так як треба з обставинами і місця, і часу. Там, де потрібно пришвидшитись – ми гальмуємо, там, де потрібно зачекати – ми прискорюємось.
Там, де потрібні стимули чи пільги - ми податки запроваджуємо і ставки підвищуємо; там, де можна отримати додатковий ресурс для бюджету – закриваємо очі на проблему.
Прикладів можна навести тут багато, тому обмежимось лише найбільш показовими та, що називається, актуальними.
У 2017 році був ухвалений восьмирічний план підвищення акцизу на тютюн та тютюнові вироби з кінцевим результатом у 2025 році на європейському рівні податкового навантаження – €90 за 1000 сигарет.
Протягом наступних двох років акциз підвищувався на 30%, а потім щорічно на 20%. До речі, виключення щодо зростання ставок податків у проєкті державного бюджету на 2023 рік зробили саме для тютюнових виробів, оскільки передбачається чергове зростання на 20%.
Внаслідок цього, лише завдяки "строгому" дотриманню податкової директиви ЄС, без врахування реального стану справ в Україні (середнього рівня доходів населення і його фактичної купівельної спроможності, низької здатності контролюючих органів протидіяти обігу та виробництву контрабандної та контрафактної продукції) станом на кінець минулого року частка нелегального ринку тютюнових виробів зросла до 20,4%.
Сьогодні одні з найбільших платників податків в Україні говорять про те, що подальше зростання рівня нелегальної торгівлі може поставити взагалі під сумнів доцільність збереження виробництва в Україні.
Хоча ставки податків зростали не такими темпами в інших сегментах ринку підакцизної продукції, але фактично ту саму ситуацію з нелегальним виробництвом та реалізацією ми спостерігаємо за іншими товарними групами (бензин, алкоголь тощо).
З усіма подібними "новаціями" проблема полягає ще й тому, що держава, читай бюджет й суспільство, втрачають від такої неадекватної за таймінгом практики привнесення до українських реалій норм оподаткування щонайменше двічі.
Перший раз, коли через недостатню інституційну спроможність контролюючих органів, розвивається тіньовий сегмент ринку якогось продукту/послуги і, відповідно, страждають сумлінні платники, а бюджет недоотримує значні обсяги податкових надходжень.
Другий раз, коли ті ж самі державні контролюючі органи, не здатні примусити кінцевих бенефіціарів, конкретних фізичних осіб, платити податки з отриманих надприбутків та доходів.
Інший приклад. В якості додаткових джерел наповнення бюджету України, особливо під час війни, було б у нагоді отримати інформацію в рамках автоматичного обміну податковими даними між країнами, які доєднались до плану дій BEPS.
Нагадаю, що перші обміни в межах цього заходу відбулись ще у 2017 році. Станом на сьогодні вже 102 юрисдикції здійснили щонайменше перший обмін інформацією, а Україна планує це зробити перший раз лише у вересні 2024 року.
Зрозуміло, що сьогодні існують додаткові об‘єктивні труднощі, пов‘язані з війною, щодо пришвидшення цього процесу, але в підсумку 7 років для його впровадження здається занадто багато!
З цих кейсів очевидно, що десь ми плентаємось позаду податкових ініціатив і процесів, а десь намагаємось рубати курку, що несе золоті яйця.
Такі подвійні стандарти в сфері податкової політики не можуть як залишитись непоміченими сумлінними платниками, так й бути корисними для тих, хто має з цього "золоту годівничку".
Таким чином, буде великою помилкою у подальших напрямах розвитку податкової політики України вбачати виключно імплементацію норм та положень податкових директив ЄС.
По-перше, окремі директиви на думку податкових експертів самого ЄС є застарілими і потребують актуалізації з урахуванням нових реалій часу. Гадаю, що зовсім скоро можемо очікувати на нові редакції директив щодо акцизного, екологічного податків.
Сьогодні ми можемо говорити про імплементацію податкових директив в частині запровадження практик адміністрування окремих податків, водночас не можна ставити на карту питання елементів податків (ставки, база, пільги тощо), адже це дуже специфічні речі, що мають відповідати найголовніше можливостям та потребам української економіки, а не брюссельським, нехай й найкращим та найбільш досконалим, директивам.
По-друге, внаслідок війни так зване поле для податкового маневру в Україні дуже звужене. Очевидно, нам не обійтись без підтримки наших міжнародних партнерів не лише під час війни, а й після.
Щонайменше рік чи два маємо отримати карт-бланш для перезавантаження економіки, а разом з нею й цілісної податкової системи України.
В процесі такого перезавантаження маємо визначитись з пріоритетами соціально-економічного розвитку країни та набором податкових інструментів та механізмів, що мають бути використані для цього в найефективніший спосіб.
І насамкінець, податкова політика держави – це мистецтво компромісу між взаємовиключними вимогами по одній шкалі, нехай буде абсцис, "економічна ефективність – соціальна справедливість" та по іншій, нехай буде ординат, "ефективність адміністрування – зручність та простота сплати податків".
На цій площині, давайте його умовно назвемо "множина станів податкового компромісу". Уявити це дуже просто. Так от важливо щоб у цьому просторі не було надмірного перекосу в жодну зі сторін, а всі економічні агенти – суб‘єкти податкових правовідносин, діяли в напрямку досягнення взаємовигідної рівноваги.
Лише після цього маємо враховувати настанови, які від нас вимагає статус країни-кандидата до ЄС.