До початку повномасштабного вторгнення росії більшу частину пального Україна імпортувала з рф і Білорусі. 

Однак зараз ми відмовилися від імпорту з цих країн, тож нам довелося переорієнтуватися на поставки палива з ЄС. 

Налагодження нових логістичних шляхів і напрацюванні нових зв’язків і, звісно, сильне обмеження вартості пального стало основною причиною, що спровокувала паливну кризу у квітні-червні цього року.

При цьому до війни в Україні продавалося не лише російське та білоруське пальне. Значну частину ринку займало паливо українського виробництва. 

Ще в лютому Кременчуцький нафтопереробний завод забезпечував країну недорогим пальним українського виробництва майже на третину. 

Його виробляли з нафти, котру видобувала державна компанія "Укрнафта". Руйнування інфраструктури Кременчуцького НПЗ стало одним з каталізаторів, що спричинили паливну кризу в країні.

Також на внутрішній ринок працював Шебелинський нафтопереробний завод. Хоч він і виробляв пальне у значно менших масштабах, але вважався доволі перспективним підприємством, яке з часом могло наростити об’єми. 

Цей завод був структурним підрозділом "Укргазвидобування" і виробляв власні марки бензинів під брендом Šhebel.

З початку повномасштабної війни ворог активно обстрілює нашу інфраструктуру нафтопродуктів – починаючи з нафтобаз і закінчуючи міні-НПЗ. 

Через це питання відновлення української нафтопереробки не на часі, принаймні до завершення війни. Однак після нашої перемоги до нього варто було б повернутися, якщо ми хочемо забезпечити свою країну доступним пальним, а також посилити енергетичну незалежність України. 

Варто також зауважити, що до війни Україна видобувала значний об’єм нафти – до 2 млн тонн, і після знищення нашої нафтопереробної галузі видобуток все ж триває. 

Забезпечивши переробку сировини держкомпаній у наших найближчих союзників, ми могли б отримати дешеве пальне для ЗСУ.

Національний виробник пального

На момент здобуття незалежності в Україні працювало сім великих нафтопереробних підприємств – Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Дрогобицький, Одеський, Наддвірнянський і Шебелинський. Однак до середини 2010-х функціонували лише два – у Кременчуці і в Шебелинці.

Головним виробником українського палива був саме Кременчуцький НПЗ, яким володіє компанія "Укртатнафта". Це підприємство засновано в 1996 році, коли Україна переживала гострий дефіцит пального, як спільна компанія України та російської республіки Татарстан (звідси, власне, й назва). 

Згідно з домовленостями, росіяни мали постачати нафту до Кременчука, де вона мала б перероблятися, а продукція продавалася б на українському і російському ринках. 

Прибуток, згідно з договором, вкладали в модернізацію підприємства і ділили між акціонерами.

Схема більш-менш нормально працювала до середини 2000-х, однак згодом татари почали знижувати поставки нафти, а також перестали виділяти гроші на модернізацію пального.

 Це призвело скорочення виробництва. У цей час на завод і звернули увагу бізнесмени групи "Приват", які ще з 90-х паралельно з банківським бізнесом активно працювали на ринку пального.

В 2007 "приватівцям" вдалося змінити менеджмент у компанії, і це було зроблено не без скандалу. Росіяни заявили про рейдерське захоплення компанії і з того часу повністю припинили поставки нафти на Кременчуцький НПЗ.

З того часу доля заводу пов’язана з напівдержавною компанією "Укрнафта", де приватівський менеджмент сидів аж з 2003 року. 

При цьому самі "приватівці" кажуть, що врятували державні активи від банкрутства, а партнерство Кременчуцького НПЗ і "Укрнафти" дає змогу забезпечити населення і бізнес України дешевим пальним. 

Хоча частково вони і праві, таке партнерство обходилося державі доволі дорого. За даними журналістських розслідувань, через аукціони "Укрнафти" держава втрачала мільярди гривень. Чого варта толінгова схема, коли нафта продається компанії-агенту, яка своєю чергою передає її назад "Укрнафті". ‘

Далі "Укрнафта" передавала ресурс на переробку Кременчуцькому НПЗ, а отримані нафтопродукти продавалися на заправках тієї ж "Укрнафти". 

При цьому держкомпанія втрачала великі гроші на авансових виплатах невідомим фірмам. Так, за даними ZN.UA, лише у 2015 році ці компанії не повернули "Укрнафті" 3,5 млрд гривень. А "Укрнафта" повністю розрахувалася з НПЗ. 

Окрім "Укрнафти" та "Укртатнафти" в обоймі групи "Приват" були також 196 операторів АЗС, котрі входили в групу "Авіас". Свого часу АМКУ звинуватив їх у монопольній змові і наклав найбільший в історії України штраф в 4,7 млрд гривень. Що цікаво, "Приват" так і не заплатив – судитися вони люблять і вміють.

Як ще одну частину української нафтопереробки можна виділити міні-НПЗ. Хоча це словосполучення і викликає стійку асоціацію з неякісним пальним "бадягою", віднести до нелегального бізнесу міні-НПЗ можна лише умовно. 

Більшість малих нафтопереробних підприємств були офіційно зареєстровані і навіть платили податки. 

За даними консалтингової групи "А-95", переважно такі підприємства зареєстровані як виробники різних фракцій, лакофарбових компонентів та розчинників. 

На міні-НПЗ виробляли нафтопродукти стандарту Євро-3 (екологічний стандарт, запроваджений у 1999 році Євро-4) та Євро-4, які далі за підробленими товарними кодами під виглядом непідакцизної продукції (розчинників, лакофарбових компонентів, омивачів) збували на АЗС і вже далі продавали там кінцевим споживачам. 

У 2020 році в Україні з різною ефективністю працювало 24 такі підприємства.

В 2021 загальний тіньовий ринок бензину становить 488 тис. тонн, з них 335 тис. тонн – це виробництво бензину на міні-НПЗ (у 2020 споживання бензину в Україні становило 1,8 млн тон). 

Загалом через діяльність таких підприємств державний бюджет недоотримував 4 млрд гривень.

Основним постачальником сировини для міні-НПЗ були (і залишаються) приватні газо- та нафтовидобувні підприємства. На місяць вони видобували близько 30-35 тис. тонн газового конденсату, який є сировиною для виробництва бензинів. 

На відміну від великих виробників на кшталт Кременчуцького або Шебелінського НПЗ, міні-НПЗ не мають дорогого обладнання, тому на виході виробництва у них вийдуть низькооктанові компоненти. 

З цього компонента можна приготувати бензин, якщо додати потрібні присадки або правильно змішати інші компоненти (при певній температурі та тиску). 

Для підвищення октанового числа продукції міні-НПЗ часто використовуються суміш октанопідвищуючих компонентів – метил-трет-бутилового-ефіру, метанолу та інших спиртів.

Загалом цей бізнес активно працює і зараз. Хоча міні-НПЗ і зазнають нещадних обстрілів з боку російських окупантів, але в час паливної кризи міні-НПЗ дозволили частково наповнити країну дефіцитним бензином.

Про теперішнє і майбутнє галузі

Станом на зараз з усієї нафтопереробки у нас залишилися лише міні-НПЗ, котрі правдами і неправдами дають країні напівлегальний бензин, використовуючи газовий конденсат українських видобувників. Однак вони майже не виробляють дизельне пальне.

Після зупинки Кременчуцького НПЗ без переробки залишився ресурс "Укрнафти". В 2021 компанія видобула приблизно 1,4 млн тонн нафти, що становить понад половину всієї нафти українського видобутку. 

Запустити Кременчуцький НПЗ до перемоги ми не можемо, оскільки є великі ризики повторного влучання в інфраструктуру заводу. Але ресурс "Укрнафти" можна було б переробляти за так званою "толінговою схемою" у наших найближчих сусідів.

Одним з наших найбільших союзників є Польща, де великим гравцем на ринку є PKN Orlen. Ця компанія утворилася в 1999 році внаслідок злиття Petrochemii Płock SA та державної компанії Centralą Produktów Naftowych. 

Ключовим акціонером PKN Orlen є державна скарбниця, котра володіє 27,52% акцій компанії, 7,59% акцій належить популярному в Польщі пенсійному фонду Nationale-Nederlanden OFE, 6,36% польському пенсійному фонду Aviva OFE Aviva Santander.

Підприємству належать 3 нафтопереробні заводи на території Польщі, 3 на території Чехії, а також один завод у Литві.

Крім того, компанія володіє 1700 АЗС, котрі представлені навіть у Німеччині. Минулого року ходили чутки, що Orlen хоче зайти в Україну та відкрити свої АЗС на базі заправок "Укрнафти".

Беручи до уваги нашу співпрацю з Польщею в питанні постачання в Україну пального, а також потенціал цієї найбільшої в Польщі компанії, можна говорити про те, що Orlen є найбільш імовірним партнером в угоді з переробки української нафти та виробництва з неї пального. 

Поставки нафти можна буде налагодити залізничним транспортом, або через трубопроводи. 

Останнє цікаво в контексті того, що українську нафту можна буде постачати через Словаччину до Чехії, де Orlen має нафтопереробні потужності, які представлені під брендом ORLEN Unipetrol. 

Таким чином, у Чехії можна було б переробляти українську нафту та отримувати по толінговій схемі пальне – за оцінками експертів до 80 тис. тонн бензину, дизпалива, авіапалива, бітуму на місяць. 

До того ж, Orlen цілком могла б зайти в Україну після нашої перемоги, щоб допомогти відбудувати українську нафтопереробку. Більше того, ця компанія могла б стати партнером "Нафтогазу" і допомогти в бурінні і видобутку газу на Чорноморському шельфі.

Чи вигідно буде польській компанії розвивати нафтопереробку в іншій країні?

Це може бути вигідно, бо нафтопереробні потужності у світі є дефіцитними і наразі нафтопереробка є доволі прибутковою справою. Навіть враховуючи тренд на відмову від викопного пального і теоретичну можливість переходу всієї Європи на електрокари, нафтохімічна промисловість нікуди не дінеться. Вона швидше перепрофілюється на виробництво іншої продукції – наприклад, пластмаси.