Як запровадження 10% збору на купівлю валюти вплине на бізнес і ціни

Питання про запровадження додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами є важливим як для вітчизняного бізнесу, так й влади. 

Для бізнесу – це додаткове навантаження, для влади – можливість забезпечити наповнення державного бюджету. 

Незважаючи на воєнний стан, продовження бойових дій, бізнес за минулі майже пів року багато в чому адаптуватися до нових вкрай важких реалій. 

Введення додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами в розмірі 10% призведе до порушення крихкої рівноваги та матиме низку негативних наслідків для бізнесу у найближчій перспективі:

• збільшення собівартості вітчизняної продукції;
• зростанні споживчих цін в Україні;
• зменшення обсягів реалізації продукції;
• звільнення "надлишкового" персоналу;
• зменшення замовлень у підрядників та субпідрядників;
• зниження глобальної конкурентоспроможності експортерів, у яких значна частка імпортної сировини у собівартості, через збільшення цієї собівартості та цін реалізації експортної продукції;
• зменшення експорту і відповідно зменшення валютної виручки;
• зменшення обігових коштів імпортерів іноземної продукції, що призведе до зростання ризиків банкрутства цих підприємств;

Також можна прогнозувати, що позитивний ефект з позицій наповнення бюджету України буде короткостроковим. 

Збільшення вартості кінцевої продукції за законом "попиту і пропозиції" призведе до зменшення обсягів реалізації. 

Це в свою чергу призведе до зменшення імпорту. Відповідно буде зменшено й обсяги закупівлі валюти, і відповідно не будуть отримані заплановані надходження до бюджету від запровадження додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами. 

Цю ситуацію можна розглянути на прикладі виробництва кондитерської продукції. Так згідно з даними Асоціації „УКРКОНДПРОМ" частка імпортної сировини у собівартості кондитерських виробів становить в середньому 45% (при цьому в шоколадній продукції ця частка близько 70%). 

Тому лише за рахунок подорожчання сировини собівартість кондитерських виробів зросте в середньому на 4,5% (шоколадних на 7%). 

1% зростання ціни на кондитерську продукцію призводить до падіння попиту в середньому на 2% (для шоколадної продукції, яка найбільше здорожчає через додатковий збір, цей коефіцієнт еластичності попиту навіть вище, тому падіння виробництва в цій групі буде найбільшим).

Виходячи з цих даних, можна зробити такі розрахунки. Збільшення вартості валюти на 10% призводить до збільшення вартості продукції на 5%, що в свою чергу обумовить падіння попиту на 10%. 

Як наслідок, пропорційно зменшиться купівля іноземної валюти. Таким чином, через один виробничий цикл, економічна корисність для наповнення державного бюджету буде дорівнювати нулю. А перелічені негативні ефекти у своїй більшості залишаться. 

Враховуючи вказані вище ризики стає зрозумілим, що ініціатива є несистемною, а користь від її впровадження викликає сумніви через те, що плюси навряд чи перекривають мінуси. 

В певному сенсі компромісним може бути варіант, за яким додатковий збір на купівлю іноземної валюти стягується лише з тих компаній, які імпортують товари аналогічні тим, що виробляють вітчизняні підприємства. Прикладом такого імпорту може слугувати молочна продукція. 

Але такий "локальний" захід не в змозі вирішити  комплексні проблеми економіки України, які вже прямо відображаються на міжнародних кредитних рейтингах від S&P 500 та Fitch. 

Тому постає завдання пошуку альтернативних шляхів, які можна знайти через поєднання логіки ліберальної та кейнсіанської економічної політики. 

Лібералізм доцільно використовувати для стимулювання виробництва, а кейнсіанство для стимулювання попиту (через перерозподіл грошей від більш заможних до менш заможних верства населення). На практиці це означає рух за такими напрямами:

• максимальна дерегуляція ведення бізнесу;
• оподаткування за прогресивною шкалою доходів фізичних осіб;
• оподаткування за прогресивною шкалою спадщини;
• оподаткування за прогресивною шкалою предметів розкоші. 

Перехід на прогресивну шкалу оподаткування, в умовах домінування протягом багатьох років плоскої шкали оподаткування не проста задача. 

Розмір максимальних значень може буту досить високий. Так Т. Пікетті в своєму дослідженні "Капітал у ХХІ столітті" вказує, що "Сполучені штати стали першою країною, яка ввела ставки понад 70% як для доходів (у 1919-1922 роках), а так й для спадщин (у 1937-1939 роках)". 

Ці заходи забезпечать не лише наповнення бюджету, а також поглиблення соціальної справедливості (за умовами прогресивної шкали оподаткування "виписувати" собі премії у сотні мільйонів гривень, як це робили топ-менеджери НАК "Нафтогаз України", буде недоцільно).

Але на скільки ці податки здатні покрити наявний багатомільярдний дефіцит бюджету, це велике питання. 

Прогресивна ставка оподаткування доходів це суспільно правильний крок в умовах воєнного стану та економічної кризи, але його не варто розглядати як економічну панацею. 

Для комплексного вирішення наявних проблем треба на них подивитися з висоти економічної думки. Як писав відомий американський економіст П. Самуельсон "будь-яке суспільство має тим чи іншим шляхом вирішити три докорінні взаємопов’язані економи проблеми": (1) "Що і в якому обсязі має вироблятися?", (2) "Як (за якою технологією) має вироблятися?", (3) "Як має розподілятися?". 

У питанні запровадження додаткового збору на купівлю іноземної валюти імпортерами представники влади акцентують увагу на тому, як розподілити наявні блага у бік бюджету, бізнес – як зберегти обсяги виробництва. 

У той самий час як питання технології (організації) виробництва залишається поза увагою. Зараз ми бачимо як великі підприємства фізично зникають (наприклад, ПрАТ "ММК ім. Ілліча", ПрАТ "Металургійний комбінат „Азовсталь"") і вирішення цих проблем через змінення системи оподаткування не можливо. 

Тому необхідною є модернізація самої економічної моделі України. Україні зараз потрібен не тільки План повоєнного відновлення та різноманітні податкові ініціативи, а також План трансформації економіки України від чинної моделі, базисом якої є великі маломобільні підприємства, до максимально мобільної, модульної економіки, яка здатна швидко адаптуватися не лише до вимог ринку, а також воєнно-політичних реалій та викликів. 

І це має бути у фокусі уваги і влади, і бізнес-спільноти, і спільноти експертів-економістів.