Логіка побудови нової України
Що поєднує різноманітні пропозиції післявоєнного відновлення України?
Більшість виглядають як переліки побажань. Їх сотні — від верховенства права до спеціальних переходів для тварин через автотраси.
Єдиної логіки у цих переліках "хотєлок" знайти неможливо.
В дійсності логіка відбудови, а точніше — побудови наново, для України зараз очевидна і проста. Нинішня війна показала, що не турбота про довкілля або будівництво доріг є головною метою, а виживання.
Сусідство з Росією, яка однозначно і чітко дала зрозуміти, що її метою є знищення України як держави і вбивство, вигнання або асиміляція українського народу, не залишає іншого вибору, крім того, щоб протистояти наміру Росії.
Протистояти тому, хто тебе вбиває, можна тільки силою, якщо йдеться про державу — то військовою силою.
Мілітаризація як засіб виживання
Таким чином, щоб вижити, Україна має перш за все подбати про армію і її озброєння. Військова сила України в нинішньому вигляді не дозволяє Росії цілковито знищити Україну.
Але нинішня військова сила України не спроможна убезпечити від загарбання росіянами значної частини території, від вбивства ними тисяч українців і вигнання за кордон мільйонів.
Тому перша і головна мета на найближче майбутнє — це мілітаризація країни до такого стану, щоб Росія не тільки не могла безкарно руйнувати наші міста і села, а щоб вона боялась навіть перетнути кордон України або вдарити ракетою по нашій землі.
Не будемо згадувати про "оборонну політику" часів Януковича, бо то був просто цілковитий злочин. У 2021 році за даними SIPRI оборонні витрати України скоротилися на 8,5% і склали 5,9 мільярдів доларів, що становить 3,2% від ВВП.
І це на восьмому році війни з Росією. Тобто влада провадила політику, протилежну розумній, бо за той же рік Росія збільшила військові витрати на 3% і підняла їх майже до 66 мільярдів доларів.
В результаті безумної військової політики зараз маємо втрати 20% території, приблизно третини економіки та тисяч життів, і тільки неймовірним геройством ЗСУ і народу ми зупинили бліцкриг Росії. Воістину, геройство одних є наслідком дурості і нехлюйства інших.
Військові витрати України мають не зменшуватися, а зростати. Але малий розмір нашої економіки, який стане ще менше в результаті збройної агресії Росії, не дозволить швидко ліквідувати десятикратне відставання від військового бюджету нашого смертельного ворога. Тому мілітаризація України логічно вимагає вирішення таких завдань:
- Збільшення частки оборонних витрат у мирний час принаймні до 6% від ВВП.
- Збільшення ВВП принаймні до 1 трильйона доларів протягом 20-25 років.
- Зміна структури оборонних витрат, щоб забезпечити асиметричну відповідь на російську загрозу.
- Отримання постійної військової допомоги від США у мирний час, хоча б на рівні Ізраїлю (3-4 мільярди доларів щороку).
Збільшення частки оборонних витрат у ВВП
Ізраїль останні 20 років витрачає близько 6% ВВП на оборону, наша безпекова ситуація не ліпша за ізраїльську, тому ми не можемо витрачати меншу частку ВВП на оборону.
Зрозуміло, що гостра фаза війни, яка почалася 24 лютого, кардинально змінила оборонні витрати: фактичні місячні витрати на оборону зараз стали майже дорівнювати плановим річним витратам.
Якщо взяти за базу 2021 рік — останній рік перед гострою фазою війни, то мова йде про подвоєння частки оборонних витрат у ВВП у мирний час або під час замороженого конфлікту.
При рівні економіки 2021 року це означає додаткове фінансування у обсязі 6 мільярдів доларів на рік.
Ми можемо вважати, що це мінімальне збільшення оборонних витрат, яке може забезпечити необхідну мілітаризацію України. В дійсності, якщо порівнювати з військовими витратами Росії, то додаткові 6 мільярдів доларів не виглядають достатньо адекватним збільшенням.
Є два джерела, з яких можна отримати ці кошти: забрати у небагатьох дуже багатих або у багатьох дуже бідних.
Дослідження Global Financial Integrity свідчить, що до війни з України незаконно виводилося в середньому 11 мільярдів доларів на рік тільки через товарні операції.
Нетоварні операції в цьому дослідженні не аналізувалися, але як мінімум кілька мільярдів доларів незаконного витоку капіталу там було. Таким чином, навіть половини цього обсягу вистачить для подвоєння оборонних витрат.
За оцінкою Офісу простих рішень, щорічні втрати бюджету України через корупцію сягають 37 мільярдів доларів. Більш-менш значне зменшення цих втрат, приміром на 20%, повністю вирішує проблему подвоєння оборонного бюджету.
Зараз ми не знаємо, яка буде влада в Україні після завершення гострої фази війни. Національно-визвольні війни в багатьох країнах приводили до влади героїв війни. Якщо у нас буде так само, то можна очікувати втілення першого варіанту збільшення оборонних витрат.
Яка б не була влада, які б джерела збільшення оборонних витрат вона не використовувала, але 6-7% від ВВП, який становить 150-200 мільярдів доларів на рік, не дасть принципового збільшення обсягу оборонних витрат, потрібно значно збільшити ВВП України.
Збільшення ВВП
Економічна історія дає нам приклади 13 країн, які протягом життя одного покоління збільшили економіку в 4 і більше разів. Всі ці історії відбулися після Другої Світової війни.
Дослідженню цих історій присвячені тисячі робіт. Хоча жодна з цих країн не може бути прямим зразком для України, але загальні принципи економічної політики, що призвела до стрімкого збільшення ВВП, добре вивчені.
Найбільш фундаментальне дослідження економічної політики, яка забезпечила стрімке зростання ВВП, виконане Комісією зі зростання та розвитку в 2006-2008 роках за ініціативи Світового банку (її називають Комісією Спенса за прізвищем Нобелівського лауреату, який її очолював).
Більше 70 доповідей, виданих Комісією, вміщають величезний емпіричний матеріал. Фінальна доповідь на 200 сторінках дає сконцентрований виклад основних принципів економічної політики швидкого і сталого зростання.
Ця доповідь написана не для економістів, а для політиків, які хочуть зрозуміти принципи швидкого зростання, що виведені не з академічних теорій, а з аналізу історій успіху. Мета доповіді — навчити політиків ставити правильні питання своїм економічним радникам.
У максимально концентрованому вигляді принципи політики швидкого зростання вміщаються у 5 рядків. У "Доповіді про зростання" вони сформульовані так:
- Вони сповна використовували переваги світової економіки;
- Вони підтримували макроекономічну стабільність;
- Вони домоглися високих рівнів заощадження та інвестицій;
- Вони дозволяли ринку управляти розміщенням ресурсів;
- Вони мали віддані ідеї, спроможні уряди, які користувалися довірою.
Нічого більш розумного, ніж адаптувати до умов України виявлені принципи політики зростання, придумати неможливо.
На превеликий жаль, "Доповідь про зростання" в Україні не видавалася, маю підозру, що майже нікому з політиків вона не відома.
Зрозуміло, що формат колонки не дозволяє описати, як виявлені Комісією Спенса загальні принципи політики швидкого зростання адаптувати до наших умов. Для цього потрібні сотні сторінок тексту. Залишається сподіватися, що політична влада України колись зацікавиться такою справою.
Структура оборонних витрат
Український оборонний бюджет, принаймні у роки до гострої фази російсько-української війни, мав принципову структурну ваду: незначні витрати на озброєння.
У 2021 році на розробку нового озброєння, на закупівлю, модернізацію і ремонт озброєння витрачено шосту частину оборонного бюджету, що приблизно еквівалентно одному мільярду доларів. Для порівняння — це менше, ніж коштує одна ескадрилья винищувачів F-35.
Не дивно, що в 2022 році ЗСУ не мали достатньо зброї, щоб протистояти росіянам, які мають в рази більше гармат, танків, ракет, літаків і іншого озброєння.
Зараз всі живуть в очікуванні надходження зброї від західних партнерів, бо 30-річні українські запаси вичерпалися за три місяці повномасштабної війни.
Потреба в збільшенні закупівлі озброєння не означає, що нам треба мати 2,5 тисяч "Градів", як у російської армії. Головним принципом має бути асиметричність відповіді.
Найкращим зразком такої асиметрії є знищення крейсеру "Москва": його вартість оцінювалась приблизно в 750 мільйонів доларів і він вважався гарантом протиракетної оборони Чорноморського флоту, а знищений він був українським ракетним комплексом "Нептун", на розробку якого витрачено близько 40 мільйонів доларів.
Дешева і проста ракета на базі радянської Х-35 у поєднанні з сучасною електронікою і інтелектом інженерів-конструкторів дала феноменальний воєнний і психологічний ефект.
Цей наочний приклад дає розуміння пріоритетів оборонних витрат: розробка і виробництво сучасних ракетних систем (протитанкових, протикорабельних, протиповітряних, залпового вогню, балістичних середньої дальності тощо), які здатні наносити Росії втрати на порядок або на два порядки більші, ніж витрати на створення цих систем озброєння.
Для цього потрібні інвестиції у відродження ракетобудування і радіоелектронної промисловості. Це тягне за собою виробництво двигунів, палива та конструкційних матеріалів, а також підготовку інженерів відповідних спеціалізацій та фінансування досліджень і розробок відповідної техніки та технологій.
Такий самий асиметричний ефект зараз має безпілотна авіація, засоби радіоелектронної розвідки та боротьби, далекобійна ствольна артилерія. Все це ми маємо навчитися виробляти самі.
Швидко це зробити на базі власних досліджень та розробок неможливо, єдиний вихід — це імпорт оборонних технологій. Що в цьому напрямку зроблено, крім договору про виробництво "Байрактарів"?
Відповідь — нічого. Військові технології не купиш на вільному ринку, їх отримання — результат міждержавних дипломатичних відносин, а у нас зараз немає угод про військово-технічне співробітництво з жодною провідною країною в цій царині.
Існує думка, що мілітаризація економіки відволікає ресурси і суперечить швидкому зростанню. Це так, якщо оборонна промисловість створюється виключно для заміщення імпорту озброєнь.
Зовсім інша картина, якщо оборонна промисловість орієнтована на експорт. В такому випадку вона стає джерелом ресурсів для зростання. Це не просто твердження на підставі логіки, це доведено емпіричними дослідженнями.
Далеко не все озброєння ми зможемо зробити самі. Наприклад, український аналог F-35 не можливо уявити навіть з хорошою фантазією. Для закупівлі таких видів озброєння за кордоном необхідні фінансові ресурси, тому без збільшення ВВП це неможливо.
Зовнішня допомога
Зараз очевидно, що без зовнішньої фінансової та військово-технічної допомоги Україна не змогла би встояти проти російської навали. Але й після завершення у той чи інший спосіб гострої фази війни без зовнішньої допомоги Україна не зможе запобігти майбутнім нападам Росії.
Нам ще довго буде потрібна постійна допомога ззовні, в першу чергу від США та Великої Британії. І це не залежить від того, чи стане Україна членом НАТО, чи не стане.
Зовнішня військова допомога — це результат міжнародної дипломатії і збігу інтересів. Збіг інтересів США, Великої Британії та України зараз очевидний, тому потрібно закріпити його довгостроковими міжнародними угодами. Зразком такої угоди може бути меморандум, підписаний в 2016 році між США та Ізраїлем.
Цей меморандум передбачає дві сфери співпраці: (1) грантову допомогу у розмірі 33 мільярди доларів на 10 років для закупівлі озброєння, головним чином в США, та (2) спільну розробку і виробництво ракетних, протиракетних та проти-артилерійських систем для оборони Ізраїлю. На ці спільні проєкти США надають 5 мільярдів доларів.
За окремими двосторонніми угодами США та Ізраїль спільно створюють протиракетні системи "Залізний купол" та "Праща Давида", яка захищає не тільки від літаків і крилатих ракет, а від балістичних ракети типу "Іскандер", та гіперзвукову проти-супутникову систему "Стріла-3".
Спільна розробка таких надзвичайно складних систем, як "Праща Давида" або "Стріла-3" вимагає від Ізраїлю не тільки адекватної фінансової участі, а й адекватного інтелектуального внеску.
Подібний тип співпраці між США та Україною, дійсно, може забезпечити як найвищий науково-технічний рівень нашої оборони, так і реально перевершити доступні Росії військові технології.
Заключні зауваження
Кожний з чотирьох наведених вище напрямків є величезним економічним та соціальним мультипликатором. Неможливо в 4-5 разів збільшити ВВП, залишаючись аграрно-сировинною країною, яка пишається своїми чорноземами, але не може зробити пристойний автомобіль.
Неможливо створювати протиракетні гіперзвукові системи, коли освіта готує натовпи юристів та бухгалтерів, а не інженерів з мікроелектроніки. Неможливо інвестувати виробництво, коли до половини інвестиційного ресурсу незаконно виводиться в офшори.
Тобто вирішення названих вище завдань неминуче потребує радикальних соціальних та економічних змін, але ці зміни потрібні не самі по собі, а як логічний наслідок потреби виживання країни, що постала перед загрозою знищення сильним та божевільним сусідом.