Про що забули сказати в Лугано
4-5 липня у швейцарському місті Лугано відбулась Міжнародна конференція з питань відновлення України (URC 2022).
Українська делегація презентувала План відновлення України (далі – План) – 24 томи на тисячі сторінок, згенеровані за 6 тижнів трьома тисячами експертів.
Обсяг фінансування, необхідного для реалізації Плану протягом наступних 10 років – понад $750 млрд. І вже на цьому етапі з’являються розбіжності.
З одного боку, в презентації Плану йдеться про те, що потенційними джерелами фінансування є партнерські гранти ($250-300 млрд), партнерські позики/акціонерний капітал ($200-300 млрд) та приватні інвестиції (понад $250 млрд).
З іншого боку, Прем’єр-міністр України в Лугано заявив, що ключовим джерелом відновлення мають бути конфісковані активи росії та російських олігархів (заморожені активи росії за різними оцінками складають від $300 млрд до $500 млрд).
Проте така неузгодженість навіть не дивує. Адже звести воєдино і узгодити між собою тисячі сторінок, які 6 тижнів напрацьовували тисячі експертів – ще те завдання.
Міжнародні партнери оцінили такий креативний підхід і цілком закономірно відповіли "Принципами Лугано" (Керівні принципи процесу відновлення України): 1) партнерство, 2) спрямованість на реформи, 3) прозорість, підзвітність і верховенство права, 4) демократична участь, 5) залучення багатьох зацікавлених сторін, 6) ґендерна рівність та інклюзія, 7) сталий розвиток.
Так би мовити, 1:1.
Дивує інше. Яким чином автори Плану, закладаючи зростання 7% на рік, планують вийти на $500 млрд ВВП у 2032 році?
"Правило 70" каже, що зростаючи на 7% за рік, через 10 років ВВП подвоїться. Це відомо ще з часів Луки Пачолі. Але ж ми "відштовхуємось" не від $250 млрд і навіть не від рекордних $200 млрд, яких насилу досягли у 2021 році.
Якщо трапиться диво і українська економіка у 2022 році впаде, скажімо, лише на 25%, то "подвоюватись" за наступні 10 років нам доведеться вже з рівня $150 млрд. І це ще дуже оптимістичний сценарій.
З теорії відомо, що "двигуном" економічного зростання є інвестиції. А для того, щоб економіка зростала на 7+%, обсяг інвестицій повинен бути не меншим, ніж 20-25% ВВП.
Тим часом, у 2021 році відношення капітальних інвестицій до ВВП становило лише 9,7%. Тут подвоєння потрібне не за 10 років, а вже.
Певне занепокоєння викликає той факт, що основна ставка в Плані робиться на іноземні джерела фінансування. Це можна зрозуміти вже на рівні задекларованої візії відновлення України: "Сильна європейська країна – магніт для іноземних інвестицій".
А то нічого, що у 2021 році частка коштів інвесторів-нерезидентів у загальному обсязі капітальних інвестицій становила мізерних 0,15%?! Натомість, 68,6% припадало на власні кошти підприємств та організацій.
Тобто, без істотної активізації внутрішніх джерел інвестицій ми далеко не заїдемо і навряд чи будемо цікаві іноземним інвесторам. А цього практично неможливо досягнути без відчутного зниження податкового навантаження, яке наразі сягає 40% ВВП. І, передусім, — без верховенства права. В цьому питанні наші міжнародні партнери мають цілковиту рацію.
Є в Плані ще один малопомітний, але симптоматичний момент. Серед тисяч його творців не знайшлося місця представникам Національного банку (принаймні, про них нічого не сказано). Відтак досить складно зрозуміти, якою буде участь НБУ в процесі майбутнього відновлення України.
На перший погляд, може видатись, що з участю НБУ все гаразд, оскільки в Плані є цілий розділ про банківську систему і ринок небанківських фінансових послуг.
В контексті забезпечення доступу до фінансування після війни присутня навіть ціль щодо збільшення рівня покриття кредитами ВВП до 40% у 2032 році (зокрема, кредитами МСП – до 12%, іпотекою – до 13%).
Але це не повинно вводити в оману, оскільки досягнути зазначених цілей автори планують за рахунок вирішення проблеми непрацюючих кредитів, системи кредитних гарантій, залучення додаткового капіталу в банківську систему, запровадження покритого фінансування/облігацій за підтримки МФО тощо.
Про вартість ресурсів не йдеться. "Зниження відсоткових ставок за кредитами під час війни" фігурує лише в контексті розширення програми "5-7-9%". Тобто, за рахунок коштів бюджету.
Чи це не дивно, що в Плані є сотні сторінок про податкову, митну, бюджетну і боргову політики і немає жодного слова про політику монетарну?
Точніше, словосполучення "монетарна політика" зустрічається один раз в описовій частині тому ""Функціонування фінансової системи, її реформування та розвиток"" в контексті того, що інфляційний тиск "підштовхує до пришвидшення нормалізації" цієї політики. Тим самим створюється ілюзія, що перед цим монетарна політика була стимулюючою.
Крім того, "монетарна політика" двічі побіжно згадується в контексті переговорного процесу щодо членства України в ЄС. Поза цим, характер монетарної політики на наступні 10 років залишається таємницею за сімома замками. Від цього робиться трохи… дискомфортно.
Тим часом, здоровий глузд підказує, що з обліковою ставкою на рівні 25% інвестиційного буму (якщо не брати до уваги спекулятивний капітал) ми чекатимемо до нового пришестя.
Незалежність центрального банку – це, звісно, добре. Але коли ця незалежність доводиться до абсурду, шанси на стрімкий розвиток економіки прямують до нуля.