Повномасштабна війна з Російською Федерацією докорінно змінила контекст усіх процесів, що відбуваються в українському телекомі. Нові часи та нові виклики вимагають переосмислення традиційних підходів. 

Це повною мірою стосується питання, пов'язаного із практикою використання телекомунікаційного обладнання та послуг китайських виробників.

Суть цього питання неодноразово і докладно висвітлювалася. Якщо стисло, США вимагають від своїх союзників та партнерів, будь-кого, хто хоче бути "на правильному боці історії", відмовитися від китайських виробників, в першу чергу від компанії Huawei як світового лідера в цій царині. 

Ці вимоги ґрунтуються на підозрах щодо наявності в китайських продуктах ретельно прихованих "потаємних дверей", тобто можливості несанкціонованого втручання та перехоплення інформації на користь спецслужб КНР. 

Якщо говорити про Huawei та ZTE як найбільших гравців, США не спромоглися надати жодного доказу звинуваченням щодо цих компаній. Справжня мотивація США не є таємницею, вона полягає в підготовці до повномасштабного протистояння із Китаєм, якого вона вважає своїм єдиним і небезпечним конкурентом.

Минулого року в Україні розпочалася кампанія з просування європейського підходу до управління ризиками, що їх створює американо-китайський конфлікт. 

В рамках цієї кампанії учасникам ринку та органам влади було запропоновано прийняти як орієнтир відповідні нормативні документи ЄС. Без метушні та галасу, крок за кроком, ретельно зважуючи переваги і ризики просуватися траєкторією, що її визначили наші європейські партнери. 

Замість простих, швидких і зазвичай неправильних рішень пропонувалася методична робота за принципом "сім разів виміряти — один раз відрізати".

Ситуація екстремального напруження всіх сил та жахливих жертв унеможливлює багато з того, що є доречним в часи миру або хоча б відносного спокою. Зараз будь-яка дискусія неминуче зводиться до гранично простої опозиції: наш — не наш, ворог чи друг.

Не друзі і не вороги

Війна не залишає місця для розважливої дискусії про управління ризиками, які обумовлені присутністю в телекомунікаційних мережах України обладнання з КНР. Доречно ставити питання руба: що робити з цим обладнанням?

Для початку варто погодитися, що після початку відкритої російської агресії сприйняття китайської присутності в телекомунікаційних мережах України вже повністю, на 100% обумовлено сприйняттям Китайської Народної Республіки та її позиції у цій війні. Мова йде про сприйняття і владою, і громадянами України. 

Навряд чи буде перебільшенням сказати, що Китай не сприймається і навряд чи сприйматиметься в Україні як дружня країна. Цього не змінить навіть можлива роль Китаю як одного з гарантів вірогідної мирної угоди між Україною та Росією. 

Таке сприйняття зумовлене і відмовою китайської держави однозначно прийняти сторону України, і широко розповсюдженими в Китаї проросійськими настроями, і зусиллями наших західних партнерів. 

Найвідомішим прикладом таких зусиль стали звинувачення в тому, що Китай був причетний до кібератак на Україну. Те, що і СБУ, і кібер-активістська спільнота негайно і однозначно заперечили ці закиди, говорить про їх характер як навмисної дезінформації.

У будь-якому випадку, внаслідок жорстокої й відкритої російської агресії простір для маневру України в трикутнику Вашингтон — Пекін — Київ різко скоротився. 

Масштаб впливу США та Великої Британії на українську владу було важко переоцінити і в попередні роки. Продовжується ескалація американо-китайського конфлікту. 

Так само і відносини Китаю з Європейським Союзом розвиваються від поганого до ще гіршого. Перспективи поліпшення ситуації затьмарені в "тумані війни". 

Чи не варто спростити?

Європейські підходи до проблеми обладнання з Китаю виглядають надто складними для поточній ситуації. Як може виглядати реалістична і прагматична альтернатива?

Для початку варто прийняти, що питання про форми та темпи розвитку 5G-мереж в Україні, схоже, знято з порядку денного щонайменше на кілька років. 

Між тим саме перспектива масового розгортання 5G змусила США почати хрестовий похід проти Huawei і ZTE. Справа в тому, що через певні особливості саме цього покоління мобільного зв'язку, Сполучені Штати побоюються китайської присутності в 5G-мережах. 

З очевидних причин найближчі кілька років розвиток 5G в Україні навряд чи буде актуальним. Отже, ми можемо ігнорувати ризики, специфічні саме для 5G-мереж і обмежитися питанням безпеки в 4G-мережах. 

Управління ризиками в 4G-мережах — це тривіальна задача, давно і добре відома українським операторам. Якщо ми приймаємо ці тези, питання щодо доречності повної відмови від обладнання з КНР виявляється на 100% питання політичної доцільності. Саме політичні міркування, а не проблематика кібербезпеки є ключовими для кола найближчих союзників США. Докладніше із цим сюжетом можна ознайомитися в тематичному Телеграм-каналі "5G&UA".

Простіше кажучи, "китайське питання" зводиться до того, чи вимагатимуть (і наскільки категорично) Сполучені Штати від України позбутися обладнання з Китаю? Якщо так, то Україні варто погоджуватися, одночасно висунувши вимогу повного превентивного відшкодування витрат, пов'язаних із оперативною заміною китайського обладнання по всій країні.

Справа в тому, що частка китайського обладнання в мобільних мережах України перевищує 80%. Учасники ринку оцінюють витрати на його повну заміну в діапазоні від 4 до 5 мільярдів доларів США. 

Аби усвідомити ці цифри, варто нагадати, що виручка (валовий дохід) операторів "великої трійки" у 2021 році склав менш ніж 2 мільярди. Простіше кажучи, таких грошей на ринку нема і ще довго не буде.

Ідея примусити операторів провести заміну китайського обладнання своїм коштом є марною та контрпродуктивною. Неминучим наслідком такого підходу стане швидке погіршення якості послуг. 

Загнані в глухий кут вимогами провести заміну швидко і за мінімальні гроші, оператори будуть змушені йти на компроміси щодо якості послуг, жертвуючи стабільністю своїх мереж. У будь-якому випадку заміна не буде швидкою, натомість розтягнеться на кілька років.

То де взяти гроші?

Наразі Україна та її західні партнери досягли консенсусу щодо джерел повоєнного відновлення країни. 

За спільної згоди єдиним реалістичним джерелом ресурсів для цього має бути безповоротна західна допомога. Зважаючи на колосальні збитки, що їх зазнала Україна, мова йде про сотні мільярдів євро. 

Рішення про надання такої допомоги є політичним, отже і її розмір визначається не стільки економічними розрахунками, скільки політичними чинниками. Україна має право назвати ту суму, яка їй потрібна і захищати її, у належний спосіб обґрунтовуючи свої розрахунки. 

Реалістична і конструктивна позиція щодо відмови від китайського обладнання має включати наступні пункти: 

1. Україна самостійно визначає обсяг та зміст інвестиційних планів щодо заміни обладнання;
2. Декларує свою готовність реалізувати ці плани за умови їх зовнішнього фінансування;
3. Очікує підтвердження з боку партнерів.

Буде фінансування — буде заміна. Не буде фінансування — все залишиться як було.