Дехто вважає, що приватизація і війна — речі кардинально не сумісні. 

Мовляв, під час воєнного стану вартість активів падає і приватизація в таких умовах не дозволить державі виручити за державні активи такі кошти, які могли б заплатити покупці в мирний час.

Проте, насправді, мала приватизація, це в першу чергу не про одноразове надходження коштів від продажу. 

Це про те, щоб актив взагалі працював, сплачував податки та надавав нові робочі місця, а не стояв, розвалюючись, накопичуючи податкові борги на нерухомість, землю, охорону об’єкту, заробітну плату працівників, які не можуть бути звільнені через відсутність коштів для розрахунку. 

Мала приватизація – це про можливості для розвитку малого та середнього бізнесу. І саме сьогодні це надважливо – економіка потребує підприємницької активності, аби зміцнитися та відповісти на численні виклики, що стоять перед нею. 

Врешті-решт, перемога України залежить від ефективної економіки, адже агресор сьогодні нав’язує нам боротьбу на виснаження.

Приватизація зараз потрібна тому що: наразі бізнес масово переміщує свої потужності із небезпечних прифронтових регіонів до тилу. Понад 30% підприємців заявляють про потребу в релокації. 

Їм потрібні нові локації для офісів та виробництв. Оренда не завжди влаштовує. Адже об’єкти держвласності перебувають не в найкращому стані й потребують капіталовкладень, аби привести їх до ладу. 

Підприємець не хоче віддавати кошти, не маючи гарантій, що завтра і післязавтра зможе стабільно експлуатувати об’єкт.

Приватизація зараз потрібна тому що: третина власників компаній, що припинили роботу, готові розпочати нову справу в умовах війни за слушної нагоди. 

Вони інвестуватимуть кошти в розвиток бізнесу, якщо держава створить їм для цього відповідні умови. Одна з них – це доступність приватизації об’єктів, якими вони будуть розпоряджатися на правах власності.

Приватизація зараз потрібна тому що: країна потребує мультимодальних логістичних хабів, модернізації та розширення портової інфраструктури на річках, капіталовкладень у комбінати хлібопродуктів для збільшення об’ємів зберігання та збільшення виробництва муки та іншої похідної готової продукції, а також країна потребує швидкого розвитку виробництва усього з нашої української сировини. 

Нам треба не експортувати сировину, а експортувати готову продукцію, яка є дорожчою, більш рентабельною та дає кратний ефект для ВВП. 

Для всього цього держава повинна нарешті дати доступ бізнесу розвивати об’єкти, які не може розвинути вже 30 років. 

Коли кажуть, що приватизація "не на часі" і "треба почекати", то тим самим підштовхують державу до ще більших втрат. 

Непрацюючі та збиткові державні об’єкти, вартість яких близька до нуля, не здорожчають і після перемоги, а навпаки – оскільки їхні борги тільки зростають.

Красномовний приклад – це 11 українських спиртзаводів. Більшість з них розташовані на заході Україні, тобто, у відносній безпеці. Наразі вони не генерують жодного доходу, нарощують заборгованість і лише приносять збитки державі. 

Якщо залишити все так як є, ці підприємства збанкрутують. І тоді їх продадуть за борги на користь кредиторів, а держава взагалі не отримає жодної копійки.

Аналогічна ситуація з колишніми колоніями. Сьогодні це занедбані будівлі, які руйнуються і викачують з держави кошти на утримання руїн. 

Натомість, віддавши їх на приватизацію, можна використати ці площі під мультимодальні хаби, виробничі комплекси чи житлову забудову. Це все потрібно Україні вже зараз, під час війни і є підприємці, які готові інвестувати в такі проєкти.

Важливо пам’ятати, що кожне працююче підприємство – це робочі місця. Сьогодні ринок перенасичений трудовими ресурсами, адже багато людей залишилися без роботи. 

Держава зацікавлена в максимальній зайнятості громадян, які створюватимуть продукт і врятують економіку. Це потрібно робити сьогодні, а не чекати завтрашнього дня.

Попит на приватизацію був і є навіть зараз зі сторони бізнесу. Нам лише потрібно дати йому у руки "вудочку" і він сам виловить собі "рибу", забезпечить себе та інших.

Фонд державного майна виступає за малу приватизацію зараз. Наразі ФДМУ напрацьовує новий проєкт закону, що дозволить з одного боку відновити приватизаційний процес, а з іншого – убезпечити його від можливих ризиків.

В результаті приватизаційні процедури будуть максимально пришвидшені. Також, ми подбали про мінімізацію ризиків — оплата покупцем за об’єкт буде не після укладання договору, а після протоколу торгів і перед договором, строк повної оплати після підписання протоколу аукціону — 13 днів. Тобто бюджет буде отримувати кошти швидко. 

Фонд щомісяця звітуватиме профільному комітету Верховної Ради про результати. Також нові власники єдиних майнових комплексів (ЄМК) зможуть негайно переоформити дозволи та ліцензії, аби швидше розпочати роботу. 

Буде доступною опція приватизації майна ЄМК, на яке накладений арешт або яке обтяжене заставою зі збереженням відповідного обтяження. 

Ми розраховуємо, що такі рішення матимуть довгостроковий позитивний ефект для української економіки у вигляді зростання частки працюючих підприємств, сплати податків та створення нових робочих місць. 

Виграють і місцеві громади, на території яких почнуть діяти нові суб’єкти господарювання, наповнюючи бюджет, забезпечуючи населення необхідними товарами та працевлаштовуючи людей.

Приватизація – це спосіб вивільнити потенційні можливості українського бізнесу, який хоче працювати та приносити користь країні. І держава зі свого боку мусить піти йому назустріч, зміцнюючи економічну базу для нашої спільної перемоги над ворогом.