Щодня зростає обсяг шкоди, яку російська агресія приносить Україні, але проблема компенсації цієї шкоди агресором все ще перебуває в юридичному глухому куті. 

Правовими підставами виплати репарацій за останні сто років були, головним чином, два варіанти — акт капітуляції або резолюція Ради безпеки ООН, які політично зараз не реальні. 

Всі надії нині покладаються на конфіскацію арештованих російських активів на користь України. Але в рамках поточного національного законодавства це неможливо, потрібні зміни законодавства в тих країнах, де заарештовані російські активи. 

Навіть перша ластівка — голосування в Конгресі США за законопроєкт Тома Малиновського — з точки зору правової процедури не внесла жодної ясності, бо було тільки створено робочу групу в уряді США, яка має розробити конституційні способи конфіскації активів підсанкційних росіян (щодо активів центробанку РФ навіть ще не йдеться).

Серед варіантів стягнення репарацій на користь України ще залишається варіант вироку міжнародного суду. 

Хоча зараз ніхто, мабуть, не повірить, що якийсь суд може примусити Росію платити за її злочини, але "ніколи не кажи ніколи". 

По-перше, влада Путіна не вічна, по-друге, міжнародні суди стають все більш поширеним інструментом та створюють нові прецеденти.

В лютому цього року, за кілька тижнів до початку російського удару по всій території України, Міжнародний суд ООН виніс вирок щодо репарацій Уганди за її збройну агресію проти Демократичної Республіки Конго. 

В наших ЗМІ я бачив тільки коротке повідомлення про цей вирок, хоча мені здається, він заслуговує на більшу увагу, бо ми маємо дослідити всі можливі опції для стягнення репарацій з Росії. 

Історичні факти 

В 1998 році на території Заїру (як тоді називалася ДР Конго) почалася війна, яка увійшла в історію як Друга конголезька або Велика африканська війна, бо у ній брали участь 9 країн. 

Війна почалася як відгомін руандійської громадянської війни, бо початком став збройний конфлікт між руандійськими біженцями хуту і тутсі, які опинилися на території Заїру в результаті руандійського конфлікту. 

Уганда втрутилася у війну під прапором Руху за звільнення Конго, тобто діяла подібно до російського вторгнення в Україну в 2014 році. Фактично Уганда окупувала східну частину Конго на декілька років. 

23 червня 1999 року ДР Конго подала заяву до Міжнародного суду ООН щодо порушення справи проти Уганди за акт збройної агресії. 

На початку лютого 2022 року, тобто майже через 23 роки, суд виніс вирок: Уганда має сплатити 325 мільйонів доларів репарацій, хоча Конго вимагала понад 11 мільярдів доларів. 

Тобто суд призначив репарації у обсязі менше 3% від суми, яку вимагала жертва агресії. 

На що було витрачено два десятиріччя?

Отримавши заяву, суд надав час Конго на підготовку меморандуму (до липня 2000 року) і Уганді на підготовку контр-меморандуму (до квітня 2001 року). 

Контр-меморандум Уганди містив зустрічні претензії, Суд в листопаді 2001 року розглянув зустрічні претензії Уганди і деякі з них визнав обгрунтованими, тому дав час ДР Конго для підготовки відповіді на зустрічні претензії. 

Слухання по справі відбулися в квітні 2005 року. Суд встановив наступне: (1) Уганда порушила принцип незастосування сили в міжнародних відносинах і скоїла інтервенцію на територію ДР Конго, (2) збройні сили Уганди чинили вбивства і катування цивільного населення, руйнували житлові будівлі, не забезпечили дотримання прав людини на окупованій території, (3) збройні сили Уганди пограбували природні ресурси ДР Конго. 

Виходячи з цього, суд визнав, що Уганда має сплатити репарації на користь Конго. 

Щодо зустрічного позову Уганди суд встановив, що збройні сили ДР Конго скоїли напад на посольство Уганди і угандійських дипломатів, тому ДР Конго має сплатити репарації на користь Уганди. 

Суд запропонував сторонам домовитись щодо розміру репарацій. 

Переговори між Конго та Угандою тривали десять років, і не принесли жодного результату ні щодо обсягу репарацій, ні щодо методики їх визначення. 

Тому суд прийняв рішення відновити судовий процес і визначити обсяги репарацій. 

Сторони подали свої меморандуми щодо репарацій через рік, у вересні 2016 року. Суд розглянув документи і надав час обом сторонам до лютого 2018 року на підготовку контр-меморандумів. 

Слухання по справі переносилися в 2019 році декілька раз, в листопаді 2019 року сторони попросили у суду 4 місяці на переговори, щоб досягти порозуміння. 

Суд вирішив призначити експертизу оцінки репарацій та призначив у вересні 2020 року чотирьох незалежних експертів з Бельгії, Австралії, Британії та Норвегії. 

Слухання по суті справи відбулися у квітні 2021 року. 

Вирок суду було оприлюднено на початку лютого 2022 року. Повний текст вироку займає більше 100 сторінок і складається з 409 параграфів. 

Загальні принципи репарацій, з яких виходив суд 

Суд констатував порушення Угандою деяких з найбільш фундаментальних принципів та норми міжнародного права, а саме принципу незастосування сили та невтручання, норм міжнародного гуманітарного права та основних прав людини. 

Суд визнав Уганду зобов’язаною виплатити репарації та підтвердив принцип загального міжнародного права, який встановлений у 1927 році, що держава, яка несе відповідальність за міжнародні протиправні діяння, має зобов'язання повної репарації шкоди, заподіяної цими діяннями. 

Повна репарація включає будь-яку шкоду, матеріальну чи моральну, заподіяну міжнародно протиправним діянням держави.

Суд не прийняв до уваги заперечення Уганди, що вона не відповідає за шкоду, яку нанесла третя сторона (незаконні збройні формування) на окупованій території Конго. 

Суд визнав, що окупанти несуть відповідальність за стан окупованих територій, в тому числі, за забезпечення там захисту прав людини. 

Суд визнав, що сторона, яка вимагає компенсацію, повинна довести наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діянням і заподіяною шкодою. 

Компенсація може бути присуджена лише за наявності достатньо прямого і певного причинного зв'язку між протиправним діянням та шкодою будь-якого типу, матеріальною чи моральною, завданою позивачеві. 

Суд наголосив, що відповідно до міжнародного права, репарації мають компенсаційний характер і не повинні мати карального характеру. Суд зазначив, що будь-яка репарація має на меті, наскільки це можливо, принести користь усім тим, хто особисто зазнав шкоди внаслідок дій, які порушили міжнародне право. 

Суд підтвердив принцип права, що відшкодування має, наскільки це можливо, ліквідувати всі наслідки протиправного діяння. 

Суд визначив, що існує певна невизначеність щодо точного розміру заподіяної шкоди, що не виключає визначення розміру її компенсації. 

Суд може, у виняткових випадках, ухвалити рішення щодо компенсації у вигляді загальної суми в межах можливостей і з урахуванням міркувань справедливості. 

Такий підхід можна застосувати, коли докази не залишають сумнівів у тому, що міжнародно-протиправне діяння спричинило обґрунтовану шкоду, але не дозволяють точно оцінити ступінь або масштаб такої шкоди. 

Суд не прийняв твердження Уганди про те, що для присудження репарацій ДР Конго має довести точну шкоду, заподіяну конкретним особам або майну в певному місці та в певний час. 

У випадках масових ушкоджень суд може оцінити розмір шкоди, на якому мають базуватися репарації, без обов’язкового визначення імен всіх постраждалих або конкретних відомостей про кожну будівлю чи інше майно, зруйноване внаслідок конфлікту.

Суд виходив з загального принципу, що тягар доказування лежить на позивачеві, тому сторона, яка стверджує факт, повинна надати відповідні докази на підтвердження своєї претензії. 

Суд зауважив, що стандарт доказування може відрізнятися від одного випадку до іншого і може залежати від тяжкості заявлених дій. Суд також визнав, що державі, яка не в змозі надати прямі докази певних фактів, має бути дозволено більш вільно використовувати висновки та непрямі докази.

Суд з обережністю ставився до доказових матеріалів, спеціально підготовлених для цієї справи, а також до матеріалів, що виходять з одного джерела. 

Він віддавав перевагу безпосереднім свідченням, зафіксованим під час скоєння протиправних дій. Особливу увагу було приділено визнанню фактів, несприятливих для держави, яку представляє особа. 

Суд зазначив, що вагомість звітів офіційних або незалежних органів залежить від (1) джерела доказу (наприклад, зацікавлене або нейтральне), (2) процесу, за допомогою якого він був створений (наприклад, анонімне повідомлення преси або результат ретельного судового процесу), і (3) якості або характеру свідчення (таке як свідчення всупереч інтересам). 

Сума репарацій, яку вимагала ДР Конго

Компенсації:

За вбивства і поранення населення — не менше 4350 мільйонів доларів. 

За пошкодження майна — не менше 239 мільйонів доларів.

За шкоду природним ресурсам — не менше 1043 мільйонів доларів. 

За макроекономічну шкоду — не менше 5714 мільйонів доларів. 

Сатисфакції:

25 мільйонів доларів для сприяння врегулюванню міжетнічного конфлікту між народностями хема і ленду;

100 мільйонів доларів за нематеріальну шкоду, завдану Конголезькій державі в результаті порушень міжнародного права. 

Що вирішив суд

Репарації за вбивства і насильство

Втрата життя: На підставі розглянутих доказів суд дійшов висновку, що ні матеріали, представлені ДР Конго, ані звіти, надані призначеними судом експертами або підготовлені органами ООН, не дають можливість визначити точну або навіть приблизну кількість смертей цивільних осіб, за які Уганда має сплатити репарації. 

Поранення: Суд на підставі наданих доказів не зміг визначити навіть приблизну кількість поранених цивільних осіб. Докази підтверджують появу значної кількості поранених у багатьох населених пунктах. 

Зґвалтування та сексуальне насильство: Зґвалтування та інші форми сексуального насильства були вчинені у великих масштабах, але зробити навіть приблизну оцінку кількості жертв з наявних матеріалів не можливо. 

Депортація населення: Наведені докази не підтверджують достатньо достовірно кількість переміщених осіб, для яких може бути присуджена компенсація.

Уганда має сплатити репарації значній кількості переміщених осіб, бо лише в провінції Ітурі було депортовано від 100 000 до 500 000 осіб. 

Суд присудив компенсацію за втрату життя і поранення цивільного населення, за сексуальне насильство і депортацію як частини загальної суми за всю шкоду, заподіяну населенню, яку суд визначив у розмірі 225 мільйонів доларів США. 

Репарації за пошкодження майна

Наведені докази не дозволяють навіть приблизно визначити розмір збитків, призначений судом експерт не надав жодної додаткової інформації, звіти ООН підтверджують свідчення про масштабне пограбування, але не дають можливість оцінити збитки. 

Стосовно пошкоджень електричних мереж і військового майна ДР Конго взагалі не надала інформації. 

Суд визначив загальну суму репарації за пошкодження майна в розмірі 40 мільйонів доларів США. 

Репарації за шкоду, нанесену природним ресурсам

Мінерали: Уганда має сплатити репарації за викрадення золота, алмазів та колтану (руда танталу) в складі загальної суми репарацій за шкоду природним ресурсам.

Флора та фауна: Уганда має сплатити репарації за шкоду ресурсам кави та деревини, а також за шкоду, заподіяну заповіднику Окапі та національному парку Вірунгі.

Суд визначив загальну суму репарацій за шкоду, заподіяну природним ресурсам, в обсязі 60 мільйонів доларів США. 

Макроекономічна шкода

ДР Конго не продемонструвала прямого та певного причинно-наслідкового зв'язку між діями Уганди та імовірною макроекономічною шкодою та не надала підстав для навіть приблизної оцінки можливого макроекономічного збитку. 

Суд позов у цій частині відхилив. 

Загальні враження

Найперше, що мені впадає в очі при читанні вироку суду в цій справі, — це десять років, втрачених на безрезультатні переговори між агресором і жертвою нападу. 

Оцінки сторін щодо репарацій були настільки різними, що складно уявити можливість компромісу. Навіщо було вести розмови десять років? 

Інший кричущий факт — відмова суду прийняти докази ДР Конго. Ні щодо вбивства цивільного населення, ні щодо руйнування майно, ні щодо жодного іншого виду репарацій ДР Конго не змогла за 20 років підготувати доказову базу, яку прийняв би суд. 

Майже три сотні параграфів вироку пояснюють, чому суд не зміг прийняти докази позивача. 

Наприклад, ДР Конго заявила, що Уганда має відповідати за 180 тисяч вбитих цивільних громадян. Призначений судом експерт доповів, що достовірно зафіксовано менше 15 тисяч вбивств цивільних за весь період Другої конголезької війни. 

Проте реально жертв було значно більше, але на момент судового розслідування немає можливості встановити, скільки реально було жертв, і яка частина з них була вбита угандійськими військовими. 

Залучені до справи доповіді органів ООН давали достовірний опис окремих епізодів злочинів проти цивільного населення, але не давали можливості зробити загальну оцінку кількості жертв. 

Суд для призначення репарацій виходив з оцінки вбитих угандійською армією від 10 до 15 тисяч цивільного населення. 

На тлі такої ситуації з доказовою базою суд вигадав новий інструмент визначення репарацій — "загальну суму" ("global sum"), що коментатори називають найбільш суттєвим нововведенням у методології визначення обсягу репарацій. 

Висновки для України

Україна має негайно подати позов до Міжнародного суду ООН для стягнення репарацій за російську агресію. 

Очевидно, що Росія зараз не визнає юрисдикцію цього суду і позов буде мати символічний сенс, але ситуація може змінитися в майбутньому. 

Може статися, що Росія буде вимушена погодитись зі сплатою репарацій, наприклад, коли санкції стануть дійсно суворими, такими, що сплата репарацій буде коштувати того, щоб позбутися санкцій. 

Крім того, зараз нема іншого суду, крім Міжнародного суду ООН, куди Україна може звернутися з приводу компенсації шкоди, заподіяної Росією. 

Спеціальний міжнародний трибунал, про який зараз йдуть переговори, пропонується створити як кримінальний суд для покарання за злочин агресії, тобто він не буде розглядати справу про репарації. 

В будь-якому випадку, треба створювати доказову базу, яку можна буде відстояти в Міжнародному суді ООН або в спеціальному міжнародному трибуналі. 

Мені здається, що величезні зусилля, які зараз спрямовані на збір доказів російських злочинів, спрямовані на кримінальний процес, тобто на доказ провини конкретних фізичних осіб у конкретних епізодах. 

Як показує справа ДР Конго проти Уганди, доказова база, в якій достовірно підтверджені окремі епізоди, але нема достовірних загальних оцінок, не підходить для визначення обсягу моральної та матеріальної шкоди, тому не дає можливості довести обсяг репарацій. 

Доказову базу для кримінального процесу і для репарацій треба створювати окремо і спеціалізовано. 

Особливу увагу треба звернути на те, що українських оцінок шкоди буде недостатньо, необхідне залучення незалежних організацій, яким буде довіряти суд, перш за все, різних органів ООН. 

Якщо суд вдасться до новоствореного інструменту "загальної суми", ми можемо отримати незначні обсяги репарацій.