Війна на виснаження. Рішення, на які варто наважитися
На вулиці квітень, та лютий ще не пройшов. Перший місяць занурив у нову реальність, яка зробила нас навіки тверезими.
Другий змушує приймати цю дійсність. Та неможливо усвідомити страждання Маріуполя, Харкова, Бучі, Ірпеня і багатьох інших міст, сіл, людей.
Зараз перелом на фронті вже стався — наша перемога неминуча.
Та хоч перший надважливий етап вже пройшов, тепер черга другого — ще більш виснажливого. Зараз необхідно знайти у собі силу та сміливість сказати "ми відновлюємо роботу".
Бізнес мусить працювати. Бо путінське бажання розв’язати цю воістину абсурдну війну полягає у повному знищенні всього українського.
Знищити державу значить зламати моральний дух українців, стерти з лиця землі армію та зруйнувати економіку.
Нам вдалося зберегти єдність і підтримати ЗСУ, тепер час відстояти економіку. Адже без неї країна не зможе функціонувати, сплачувати податки, давати робочі місця та звісно — лишатися Україною.
Визначення пріоритетів і розподіл ресурсів
В період надважкого часу Збройні Сили України були нашим пріоритетом. Наразі тил потребує підтримки.
Так само спільними зусиллями мусимо подбати про відновлення роботи бізнесу, налагодження логістики, виробничих потужностей.
Саме тут потрібно перегрупуватися. Людям, які вже понад місяць не відриваються від екранів телевізорів і читання новин з фронту, потрібно видихнути.
Я й сам не знаю, як правильно повернутися до навіть уявної тиші. Проте для себе і для тисяч своїх співробітників знайшов найдієвіший спосіб — почати працювати.
Сотні моїх колег зараз волонтерять, воюють, займають всі можливі точки оборони. Та волонтерити вічно просто неможливо. У нас у холдингу є компанія "Медична зірка", лікарі якої понад місяць працювали під обстрілами у Харкові.
Сімейні лікарні рятували життя українців абсолютно самовіддано. Говорячи з директоркою компанії, намагався переконати її повернутися у бізнес. Вона координує роботу десятків представництв компанії, доставку медикаментів, повсякчас на телефоні.
І мені довелося шукати компроміс між необхідністю допомагати безкоштовно і втримати бізнес. Все ж лишити можливість сотням лікарів компанії зберегти роботу, годувати родини, платити податки зараз важливіше.
Прийняти рішення відновити роботу на умовах бізнесу неймовірно важко. Цей вибір мусять зробити компанії, які створюють товари та послуги з додатковою вартістю.
Війна триватиме не один місяць, вона буде йти на виснаження. Річ у тому, яка з країн довше витримає. Попри те, що на росії санкції, але на території України йде ця війна.
Неможливо не відновити
У великому бізнесі відновити повний обсяг виробництва набагато складніше. Все дуже часто пов’язано із сотнями постачальників послуг, які потрібно використовувати у виробництві.
Та це велика павутина, кожен один з одним пов’язаний. Якщо ми піднімаємо прапор, що працюємо, то це дає поштовх для інших відновлювати роботу.
Ми запускаємо наш медовий завод, значить на ринку з’являється попит на закупівлю меду. Тисячі пасічників, маленьких підприємств починають також працювати.
Запускається логістика, знову активно виготовляють пакування для продуктів. У нас в групі є комбінат, який виготовляє пакування для харчових продуктів, він взагалі лідер такого виробництва в країні.
Без роботи комбінату фермерським господарствам, які продають, наприклд, яйця просто не буде у що їх пакувати. Тому птахофабрики змушені будуть закриватися. Так відновлюючи роботу, даємо можливість нашим партнерам і друзям встояти.
Ми багато про себе дізналися — час вдосконалювати супер-сили
Коли ми всі дружно говорили про турбулентні часи, кожен шукав унікальний спосіб пояснити закордонним партнерам, що таке Україна.
Я й сам не один рік переконував інвестувати в країну найрізноманітнішими шляхами. Та зараз справді легше пояснити свій бізнес-підхід одним словом — українець.
Зараз попри величезний брак робочих рук, такі ж величезні питання з логістикою і форматом роботи, потрібно швидко вчитися. Особливо — позбуватися страху й рятувати від нього інших.
Коли він живе в тобі, ти не можеш думати раціонально, приймати адекватні рішення, не можеш працювати. Інколи це дуже складно, адже він придушує волю. Насправді унікальною навичкою українців має стати вміння заспокоюватися та заспокоювати.
Це був час відповідальних лідерів. Особливо тих, хто брав, робив і не боявся. Інколи навіть зовсім не за посадою, не за своїм функціоналом, зовсім з іншої сфери, але брав на себе відповідальність.
Час тих, хто знаходив іноді неймовірно сміливі рішення. Мабуть, кожен з нас зможе написати книжку про те, що доводилося робити, як допомагати військовим або формувати батальйони, закуповувати допомогу, завозити гуманітарну допомогу і не тільки.
Ось таке самовіддане прийняття рішень врятувало країну. Переконаний, що це саме те, що нас відрізняє від росіян. Тому ми воюємо більш ефективно.
Глобальна ефективність держави
Нас багато хто заспокоює у ці дні. Та ейфорія минуча, війна змушує жити етапами і вмикати раціо. Ні для світу, ні для нас самих вже не секрет, ми українці вміємо самоорганізовуватися.
Я великий поборник великої ефективності. Та варто визнати, етап волонтерства закінчився. Хоч саме воно перетворило країну у глобальний майдан, українців у бойових бджіл і врятувало нас.
Замінити роботою волонтерів функції держави вже не можна. Зараз час віддати першість державі.
Звісно, мова про повномасштабні закупівлі форми, озброєння, жилетів і тому подібних речей. Важливо, що у держави є гроші, є допомога міжнародних партнерів і є чітке розуміння запитів.
Саме це має стати на рейки глобального ефективного управління.
Час держави діяти організовано, швидко і рішуче. Логістика потребує максимальної концентрації уваги зараз.
Потрібно підняти логістичні центри, пов’язані з Європою, перебудувати їх для збільшення пропускних можливостей зокрема залізниці.
Конче потрібен доступ до моря через Гданськ, або Константу, або порти Середземного моря, адже експорт надасть валюту для підтримки армії та країни.
Повільні рішення та бюрократична млявість дуже боляче б’ють. Прикро, що тільки місяць потому шоломи й бронежилети визнали як гуманітарну допомогу, яку можна завозити без мита і документації. Такі рішення мали б прийматися за годину.
Україна мусить перетворитися в організацію, яка все робить результативно. Ми маємо, переживши шок, стати глобальною ефективною командою.
Пройшли часи синдрому меншовартості. Тепер це країна, яку поважатимуть. Попри все, я вірю, що ми витримаємо. Все буде Україна!