Урядове регулювання цін на продукти загрожує продовольчій безпеці України

Заголовки світових видань змусили Україну вчергове червоніти за рішення влади. "В Україні повернули державне регулювання цін на продукти харчування". 

Нас поставили в один ряд з Угорщиною, Білоруссю, Росією. Хоча навіть в Кремлі на регулювання цін в супермаркетах досі не наважилися. 

Вистріливши у свою інвестиційну привабливість, що ми отримали взамін? Нічого хорошого, тільки мінуси. 

12 січня Кабінет міністрів на період карантину встановив торговельну надбавку на рівні 10% на деякі харчі. 

Гранична надбавка встановлюється з урахуванням маркетингових, логістичних, пакувальних послуг та інших, пов’язаних із реалізацією кінцевому споживачу, витрат.

Тобто, держава визначила, що на зазначений перелік товарів торговельні мережі та магазини можуть нараховувати не більше 10% поверх оптово-відпускної ціни, за якою вони отримують товар від оптовиків чи виробників. При цьому в ці 10% мають бути включені всі зазначені витрати. 

Чому це рішення не призведе до зниження цін?

Перший аргумент в причинах зростання — це збої в ланцюжках поставок через пандемію, нестача робочої сили, падіння врожаю у країнах-експортерах через екологічні проблеми, зростання цін на енергоресурси, збільшення домашнього споживання. 

Це впливає на собівартість та попит, а значить суттєва частина зростання — об’єктивний тренд, який неможливо зупинити адміністративними методами. Лише за рахунок погіршення якості та зменшення обсягу пропозиції, тобто дефіциту.

При цьому зростання відбувається саме на рівні виробників, а не рітейлерів. Бо там вплив цих факторів найбільший. Отже, обмеження націнки рітейлерів не впливає на зменшення собівартості. 

Причина друга: Україна є потужним гравцем на світових продовольчих ринках. А значить ціна на харчі в Україні формуватиметься за рахунок світових цін. 

Якщо бізнесу вигідніше експортувати за кордон, де ціни вищі — так і буде.

Вакуум соціальних продуктів же заповнять імпортери, у яких собівартість формується не на митній території України, а значить база для розрахунку націнки буде вищою. 

Адже вони зможуть поза контролем українських державних органів у Туреччині чи Білорусі поставити будь-яку оптово-відпускну ціну, з якою потім завезти ці товари в Україну та продавати супермаркетам по високій ціні. 

У той час як для товарів українського виробництва звітувати доведеться за кожну вкладену гривню. 

Причина третя: регулювання стимулюватиме рітейлерів купувати соціальні продукти дорожче. Адже чим вище ціна товару в закупці, тим більше у гривнях буде їх 10% націнки.

Переговорна стратегія мереж з виробниками зміниться з: продайте дешевше, на — продайте дорожче. Це вигідно обом сторонам. І виробник, і мережа отримають більший дохід. Програє споживач, для захисту якого держава нібито і пішла на цей крок. 

При чому і виробник, і мережа матимуть моральне, а не тільки спекулятивне пояснення. Адже у торговельних мережах все "в компьютерах": ціни, асортимент, витрати. 

Всім займаються спеціальні програми, а не менеджер на калькуляторі. І тепер, щоб влаштувати окремий облік для товарів з урядового переліку, відокремити логістику та маркетинг молока одного виду від інших та забезпечити дотримання 10% потрібно або розробити окремий програмний продукт, або оплатити працю додаткового персоналу, які це рахуватимуть "на калькуляторах". 

Тобто витрати на адміністрування соціальних продуктів у торговельних мережах зростуть. Отже, вони обиратимуть: або відмовитися від цих товарів, переорієнтувавшись на нерегульовані, або збільшити маржинальність, щоб виручені додаткові гроші інвестувати в адміністрування ціни.

Причина четверта: ринкова влада торговельних мереж або виробників може посилювати інфляційні процеси, але регулювання націнки її не послаблює.

Ринкова влада впливає на інфляцію, бо конкуренція стримує гравців від аномального підняття цін. 

Монополіста стримує виключно купівельна спроможність покупців. У постпандемічний період, коли є дефіцит окремих товарів, а попит зосереджений здебільшого у певних секторах (люди не витрачають на подорожі та одяг, але більше готують вдома) – монополіст може завищити ціну на рівень, що буде більшим за об’єктивно зростаючі витрати. 

Враховуючи те, що мова йде про товари широкого вжитку, завищення цін на них з подальшим не зниженням, бо мотивації це робити в монополіста немає, — може загострити інфляцію. 

Ринок виробництва популярних харчів та рітейлу в Україні висококонцентрований. І впливові гравці можуть скористатися інфляцією, щоб вище об’єктивного рівня підняти ціни.

Проте, регулювання націнки тільки консервує причини. Адже, користуючись цією ж ринковою владою, вони змінять свої господарські відносини так, щоб залишитися в плюсі. 

Єдина націнка для всіх унеможливить притягнення їх до відповідальності за антиконкурентні практики в цей період, а також буде бар’єром для нових гравців і блоком для розвитку конкуренції. 

Антимонопольний комітет за останній час дав низку дозволів на укрупнення торговельних мереж та виробників, а значить не бачив серйозних проблем з конкуренцією, щоб заборонити злиття. 

Якщо, вдавшись до регулювання цін, влада визнає, що помилялася, то помилки треба виправляти в тому місці, де вони зроблені. Тобто карати за антиконкурентні практики, ділити занадто великих, прибирати бар‘єри на вході та інвестувати гроші в появу та зміцнення незалежних гравців. 

Причина п’ята: найближчі місяці нас чекає нове підвищення цін і влада нічого не зробила, щоб його пом’якшити. 

Попереду посівна, аграріям потрібні добрива та пальне. На кожному з цих ринків монопольні гравці – олігархи, та єдині, хто може скласти їм відчутну конкуренцію — імпортери. 

При цьому на імпортерів покладатися також не можемо, бо частина з них – агресор та його сателіти, інша частина – в своїх країнах переживає дефіцит, отже, якщо і забезпечать стабільний імпорт, то дорого. 

Одночасно, українські аграрії досі навіть наполовину не забезпечені ні, першим, ні другим. Ідеальний шторм для суттєвого завищення цін на добрива та пальне, які є однією з основних складових собівартості продовольства. 

А значить в сезон аграрії купуватимуть це у наших олігархів та імпортерів за суттєво завищеними цінами, що збільшить собівартість товару та ціни в магазинах. 

Натомість, можна було б цьому завадити. Держава має у власності і виробничі потужності для виготовлення добрив, і нафтопереробні заводи. Але вони або не працюють, або контролюються олігархічним менеджментом. 

Тобто, там, де держава має законний та ефективний інструмент знизити ціни, вона його не застосовує через корупцію та непрофесіоналізм.

І шоста причина: українські компанії чекає виклик підвищених екологічних вимог до продовольства, зелений перехід та цифровізація. Якщо держава не підтримає аграріїв в цих напрямках — наша продукція виявиться неконкурентоздатною. 

А значить валюти в країну буде заходити менше, бізнес-активність знижуватиметься, зростатиме безробіття, зменшуватимуться доходи населення, а ціни навпаки збільшуватимуться. Тобто зворотній ефект. 

Ціновим регулюванням влада погіршила спроможність нашого бізнесу подолати цей виклик. 

Враховуючи продовольчу кризу, про загрозу якої попереджає ООН, така популістична, непрофесійна та шкідлива політика влади загрожує нашій продовольчій безпеці. 

А це вже не тільки про гроші, а й про те, чи зможемо ми себе нагодувати, які продукти споживатимемо та чи спроможна буде наша система охорони здоров’я впоратися зі збільшенням рівня захворюваності через погіршення якості соціальних продуктів, які такими темпами перевалюватимуть в нашому продовольчому кошику.