Останні роки я доволі часто аналізую тему інвестиційного клімату в Україні й пропоную власні рішення щодо його поліпшення. Слід визнати, що наші чиновники регулярно дають привід для такого аналізу.  Так нещодавно Прем’єр-міністр Денис Шмигаль і голова Ради НБУ Богдан Данилишин майже одночасно виступили з коментарями щодо ефективності залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Правда, їхні оцінки були суперечливими.

Отже, 6 листопада очільник Кабміну повідомив зі своєї сторінки у Фейсбук про рекордний за останні роки обсяг залучення прямих іноземних інвестицій (ППІ) протягом 9 місяців поточного року. А вже 9 листопада голова Ради НБУ назвав рівень іноземного інвестування в українську економіку низьким. Нагадаю, це позиції двох державних діячів найвищого рівня.

Шмигаль vs Данилишин: кому вірити?

Аналіз платіжного балансу України за 9 місяців 2021 року, розміщеного на сайті Національного банку України, показав, що обидва спікери спираються на одні й ті самі дані, але дають їм власне тлумачення.

Наприклад, Богдан Данилишин заявляє, що "надходження іноземних інвестицій в Україну залишаються низькими у 2021 році і не відіграють суттєвої ролі ні у стимулюванні економічної активності, ні у пропозиції іноземної валюти на ринку".

В якості аргументації він зазначає, що "без урахування реінвестованих доходів, отриманих нерезидентами в Україні, у розмірі $5,2 млрд., інвестиції прямих інвесторів у підприємства прямого інвестування в Україні становили лише $744 млн.".

А "відповідні прямі інвестиції в акціонерний капітал (без урахування реінвестованих доходів) лише незначно перевищили обсяги виплат прямим іноземним інвесторам через боргові інструменти ($0,5 млрд. за 9 місяців 2021 року) та, не враховуючи кризового 2020 року (+ $474 млн. за 9 міс.), були найнижчими з 2014 року".

Богдан Данилишин пише й про те, скільки коштів іноземці вивели з України в якості прибутків: "Більше того, за 9 місяців з початку 2021 року виплата доходів від прямих інвестицій на користь нерезидентів становили майже $11 млрд., з яких $5,2 млрд. - виплачені дивіденди, $5,2 млрд. - реінвестовані доходи, $0,6 млрд. - процентні виплати на користь прямих іноземних інвесторів.

Окрім того, за портфельними інвестиціями чиста виплата доходів на користь іноземних інвесторів становила $2,2 млрд.".

По суті, в дописі пана Данилишина йдеться про відтік коштів з Україні.

Однак, якщо ми заглибимося в наведені цифри, то побачимо, що більша частина цих коштів (а саме $5,2 млрд дивіденди та відрахування з доходів та $0,6 млрд проценти) пов’язана з інвестиціями минулих періодів. Тобто, доволі великі суми були проінвестовані в Україну у попередні роки. Закордонний бізнес вклав їх у реальний сектор економіки - відтак країна отримала нові робочі місця, підвищила свій ВВП.

І тепер інвестор повертає частину своїх грошей, заплативши в Україні всі податки, включаючи податок на репатріацію за ставкою 15 % (або іншою, якщо це передбачено нормами міжнародного договору, укладеного з країною нерезидента – отримувача доходу).

В якості підсумка голова Ради НБУ радить Кабміну зосередитися "на створенні умов для залучення як іноземних, так і внутрішніх інвестицій для розбудови інвестиційно-спрямованої моделі економіки України".

А тепер розглянемо цифри, якими оперує Денис Шмигаль у своєму дописі: "За ІІІ квартали 2021 маємо рекордний рівень прямих іноземних інвестицій за останні роки - сальдо ПІІ склало $4,8 млрд.

Для порівняння, за весь 2017 рік було $3,7 млрд, а за весь 2018 - $4,5 млрд. Значна частина інвестицій, яка зараз надходить - це реінвестиції".

Тобто, за підсумками трьох кварталів різниця між інвестиціями, що спрямовані в Україну нерезидентами (майже $5,5 млрд) та інвестиціями, зробленими українськими резидентами за кордон ($0,6 млрд), склала $4,8 млрд.

Саме на стільки іноземні інвестори збільшили свої активи в Україні за 9 місяців 2021 року. За словами пана Шмигаля, "обсяг іноземних інвестицій з початку року вже перевищив показник залучення прямих іноземних інвестицій у 2018 році ($4,5 млрд) і 2017 році ($3,7 млрд)".

Але чи насправді динаміка така позитивна, як про це звітує голова уряду? Неупереджена статистика свідчить: у 2020 році Україна мала негативний баланс приходу й відтоку іноземних інвестицій на рівні $0,1 млрд.

Натомість, у 2019 році цей баланс був на користь ПІІ - $5,2 млрд. Тобто, зараз ми тільки наближаємося до показників 2-річної давнини.

Цікаво, що резюме Прем’єра співзвучне з висновками голови Ради НБУ: "Тому одне з важливих завдань перед новою очільницею Міністерства економіки - це робота з іноземними інвесторами та подальше покращення інвестиційного клімату в Україні".

Позитивна тенденція

Аби зрозуміти, якою є динаміка іноземного інвестування в Україні, порівняймо статистичні дані кількох останніх років.                                                                                                               

Показники минулого 2020 року нас не повинні лякати, оскільки саме тоді українська й світова економіка зазнали найвідчутнішого удару пандемії COVID-19.

Натомість протягом інших років ми спостерігаємо постійне зростання ключових показників - сальдо ПІІ та и безпосередньо інвестиційних капіталовкладень з-за кордону в Україну. І, судячи з наявних тенденцій, 2021 рік не стане винятком.

Утім, я б радив звернути увагу на певні особливості, які відрізняють нинішню ситуацію від ситуації попередніх років. А саме:

1. скорочення об’ємів "нових" інвестицій;
2. відтік іноземних інвесторів (ОВДП та інші займи);
3. значний приріст вкладень українських інвесторів у іноземні облігації та займи.

Слід також відзначити значний приріст реінвестування доходів, отриманих нерезидентами – $5,2 млрд за 9 місяців 2021 року, що значно вище ніж за будь-який з останніх 5 років. Іншими словами, інвестори вклали гроші в нашу економіку, заробили гроші і вирішили залишити їх в Україні, використавши для нових інвестицій. Це - позитивний знак.

Розмірковуючи над тим, якого рівня сягатимуть надалі прямі іноземні інвестиції, не варто забувати й про українські реалії.

Адже значна частина "іноземних інвестицій" в Україну по факту є "внутрішніми" інвестиціями, які структуровані через іноземні юрисдикції за місцезнаходженням штаб-квартир холдингових компаній та корпорацій. І все ж в останні кілька років ми спостерігаємо позитивну динаміку показників ПІІ. Це факт.

Не варто перебільшувати успіх

Водночас, я б не перебільшував цей успіх, особливо, якщо оцінювати його на тлі економік інших країн – зокрема, наших сусідів й конкурентів.

Варто нагадати, що за рівнем інвестиційної привабливості Україна (58 місце) ще рік тому суттєво поступалася Чехії (25), Естонії (27), Литві (31), Польщі (32). Попереду нас були Угорщина (30), Румунія (35), Росія (37) і Казахстан (52). В рейтингу Global Foreign Direct Investment Country Attractiveness Index ми перебували між Оманом (57) і Уругваєм (59).

Так, за 8 років ми піднялися на 10 позицій, проте й досі поступаємося країнам колишнього соцтабору, які свого часу мали рівні з нами стартові умови. Позитивна динаміка показників ПІІ не повинна нас заспокоювати.

Слід враховувати дані щодо інвестиційної привабливості країни в галузевому розрізі, за тим чи іншим напрямком, типом і об’ємом інвестицій. І тут я цілком погоджуюся з вищезгаданими посадовцями щодо необхідності поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Держава повинна діяти послідовно: дотримуватися обіцянок стосовно лібералізації податкової системи, не змінювати на догоду комусь і заради тимчасових бонусів "правила гри" для бізнесу, знижувати рівень корупції в державних органах – зокрема, судах.

Тоді можна буде говорити про створення нових і розширення наявних видів підприємництва, створенні додаткових робочих місць, зростанні ВВП та збільшенні податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Не можу не згадати в контексті "інвестиційної" теми рішення Ради директорів Міжнародного валютного фонду від 22 листопада надати Україні другий кредитний транш - $700 млн. Вочевидь, перегляд програми stand-by означає, що Україна отримає від МВФ і наступні транші на загальну суму понад $2 млрд.

З одного боку, це позитивний сигнал для іноземних інвесторів (з Україною можна працювати), з іншого – не забуваймо, що таким чином ми збільшуємо боргові зобов’язання перед міжнародними фінансовими партнерами.

Не хотілося б думати, що поліпшення стосунків з МВФ спонукатиме Кабмін менше приділяти уваги роботі з внутрішніми інвесторами шляхом продажу ОВДП.