Досвід останніх десятиліть, особливо, практика американського корпоративного управління, демонструє нам потужний тренд – запрошення до наглядових рад представників культури та мистецтва, академічних лідерів, селебрітіз, людей з іншим бекграундом і, вочевидь, іншим досвідом і способом мислення.

Як на мене, існує кілька значних мотивів для цих запрошень, не всі з яких є очевидними. 

По-перше, це різноманіття досвіду, а значить – можливість створити об’ємне, не площинне бачення проблем, руйнацію стереотипів мислення, нетривіальність рішень. 

Професійний досвід фінансистів, юристів, топ-менеджерів (які, як правило, складають більшість членів наглядових рад) накладає певний відбиток на способи прийняття рішень, ціннісні судження і процесуальні підходи. 

Свіжий, неупереджений, "професійно недеформований" погляд якщо не забезпечить, то хоча б дасть надію на розширення горизонту, боротьбу з упередженістю і стереотипами управлінських рішень. 

Більше того, в сьогоднішній реальності найпродуктивніші рішення народжуються на перетині наукових сфер, практичних досвідів, на кордонах. 

Люди з іншим досвідом і іншими знаннями формують потужний евристичний потенціал, провокують креативність і просякання організаційних та індустріальних мембран. (Міждисциплінарність – наше все!)

По-друге, довіра і авторитет. Сама особа запрошеної/запрошеного передбачає розширення поля довіри людей до інституції чи компанії, організації. 

Апріорі до наглядових рад запрошують людей з бездоганними репутаціями, тому їх присутність ніби підвищує суспільну довіру, породжує відчуття співпричетності до якісного і ціннісного. 

Така особа – колишній політик, митець, лікар, академік – є також носієм певних суспільних зв'язків, тому ніби "зв’язує" корпорацію і суспільство, робить роботу НР більш прозорою, зрозумілою, виступає гарантом якості і, знову ж, довіри громади до рішень корпорації. 

Така "зірка" стає амбасадором бренду, поширює позитивний образ компанії чи, навпаки, виступає критиком і конструктивним запобіжником у прийнятті неетичних або непрозорих рішень.

По третє, як на мене, одним з ключових факторів є ідея формування символічного капіталу. Маю згадати відомого французького інтелектуала П’єра Бурдьє, який у роботі "Форми капіталу" запропонував нам систему понять для позначення "капіталів" — соціальних зв'язків, що виступають певним ресурсом соціальної присутності і отримання "вигод". 

Суспільство філософ розглядав як поле суспільної конкуренції/боротьби, а "капітали" як інструменти та цілі боротьби всередині соціального простору. Він виділив: 

• Економічний капітал – майно, фінанси, цінні папери, нерухомість, земля тощо.
• Культурний капітал — компетенції, навички, кваліфікації, які дозволяють їх власникам мобілізувати культурний авторитет, можуть бути джерелом визнання/невизнання та, навіть, символічного насильства. Бурдьє, наприклад, вважав, що мова не просто метод спілкування, а й механізм влади, позиція людини в галузі чи соціальному просторі. 
• Соціальний капітал — мережа зв'язків як засіб досягнення групової солідарності і вимірювання соціальної конкуренції/влади в суспільстві. 

Зв'язки між економічним розвитком суспільства і розміром сукупного соціального капіталу опосередковані політичним ладом, релігійними традиціями, домінантними цінностями. 

Приналежність до групи, що володіє певною владою (сім'я, друзі, церква, асоціація, спортивний/культурний клуб) дає значні переваги. 

Цей ресурс доступний усім — суб’єктам, командам, корпораціям і країнам, він приносить дивіденди у вигляді соціальної та індивідуальної довіри, виступає довготривалим ресурсом економічного зростання. 

Якщо ви як людина чи корпорація наростили свій соціальний капітал — ви зможете діяти на основі принципу "довіра – зобов’язання без санкцій". На індивідуальному рівні ви збільшуєте "особисті" можливості і якість життя, вивільняєте час, маєте більш широку соціальну ідентифікацію. 

В організаціях накопичений соціальний капітал веде до зниження плинності кадрів, спадкоємності організаційної культури, неформальні можливості підвищення кваліфікації, pear-to-pear education. 

В суспільстві полегшується соціальний контроль, передача спільного досвіду, солідарність, відбувається здешевлення бюрократичної машини. Ну і звичайно, на міжнародному рівні з’являється можливість співпраці, солідарності, впливів та економічного розвитку. 

Світовий Банк розробив інструменти вимірювання Соціального капіталу і приймає рішення щодо кредитування країн, враховуючи і цей показник.

Культурний і соціальний капітал успішно конвертуються в економічний. Їх нарощування – одна з актуальних задач людей, корпорацій, країн. 

Всі разом ці капітали мають ще один важливий вимір, власне, квінтесенцію — символічний капітал. Бурдьє розглядав його як будь-який вид капіталу (культурного, соціального або економічного), що має особливе визнання всередині соціального поля. 

Найчастіше це престиж, репутація, повага, честь. Сьогодні значна кількість дослідників і практиків вважає символічний капітал вирішальним джерелом впливу і, зрештою, влади! 

На мою думку, один з серйозних мотивів запрошення до Наглядових рад представників культури та мистецтва, репутаційних політиків, академічних лідерів, селебрітіз – це створення/нарощування символічного капіталу. Компаніям з високим символічним капіталом довіряють, їх вибирають і працівники, і роботодавці, і уряди. 

Символічний капітал виступає ознакою якості, прозорості, ефективності, соціальної відповідальності, саме він, зрештою, дозволяє перетворювати "невидимі" речі і "інтуїтивні" почуття на економічне зростання.