Віднедавна всі установи, організації та підприємства в Prozorro мають звітувати про країну походження товарів, які вони купили. 

Таке зобов’язання у публічні закупівлі внесла Верховна Рада в законопроєкті 5852. Тепер це вже закон, який набув чинності. Норма про країну походження товарів з’явилася в документі перед другим читанням, попри те, що загалом він стосувався окремих закупівель Національного банку України. 

Схоже, що це нововведення покликане відповісти на питання, яке витає у Мінекономіки — скільки бюджетних коштів у публічних закупівлях Україна платить виробникам інших держав. 

Бо поки що в Prozorro можна проаналізувати загальні дані лише про резидентство постачальників (в якій країні він зареєстрований), а імпортовані товари можуть продавати і українські компанії. 

Вносити інформацію про країну походження в систему мають самі замовники закупівель — для них це серйозне навантаження, адже щороку потрібно заповнювати дані про приблизно 1,4 млн товарів. 

Якщо припустити, що визначення та фіксація країни походження одного товару займе 30 секунд, нововведення депутатів коштуватиме Україні приблизно 1461 робочих днів на рік. 

Погодьтеся — це досить значні затрати часу. Вони могли би бути виправданими, якби на основі отриманих даних справді можна було будувати якісну аналітику. Однак є низка перепон, які все одно завадять тому, щоб отримати відповідь на питання про країни походження товарів у Prozorro.

Лише товари

Насамперед, інформацію про країну походження будуть вказувати лише у закупівлях товарів. Наразі розподіл закупівель за їхньою вартістю такий:

• 65% припадає на роботи і послуги. За ними звітуватися про країну не потрібно. Однак щоб їх надати, підрядники також використовують товари. Будівельні матеріали та інструменти під час ремонтів, їжу для послуг кейтерингу і так далі.
• 11% — на нафту, електроенергію і газ. Здебільшого, їхні постачальники й самі не зможуть точно назвати країну видобутку енергоносіїв, які вони продають конкретному покупцю. 

Торговці купують газ на біржі або в агрегаторів і часто не знають, хто його видобув. Приміром, найбільше газу до України в 2020 році імпортувала Швейцарія, у якої своїх покладів газу взагалі немає. 

• 24% — на товари. Але і тут 5% йде на ті закупівлі, де звітувати про країну не потрібно, бо нова норма не поширюється на допорогові закупівлі. Тому врешті-решт, нам залишається 19%.

Відповідно, після цієї зміни ми потенційно могли б оцінити, як розподіляються між країнами максимум 19% коштів із публічних закупівель. Виглядає ніби не так вже й критично — адже це понад 163 млрд грн. Однак у реальному світі закупівель і даних є ще низка проблем. 

Людський фактор 

Передусім, замовники вноситимуть інформацію про країну походження у Prozorro на основі інформації на самому товарі або, де її немає, зі слів свого постачальника. Для бізнесу це додаткове навантаження, і не факт, що підприємці будуть зацікавлені максимально достовірно й добросовісно визначати країни походження своїх товарів. Тож вони можуть надавати некоректну інформацію. 

Державні й комунальні замовники також можуть вносити неправильні або нерелевантні дані. 

Приміром, існують випадки, коли під час оголошення закупівлі замовник вказує один товар, а в тендерній документації прописує потребу з десятків позицій — як ось у випадку із запчастинами для трамваїв. Якщо їх поставлять із різних країн, під час звітування доведеться вибирати якусь одну з них. 

Крім цього, замовники можуть не питати в постачальників країну постачання, а просто обирати першу державу з випадного списку в Prozorro. Подібна ситуація зараз виникла з обов’язковим полем міжнародної непатентованої назви (МНН) для лікарських засобів. 

У закупівлях часто фігурує МНН абакавір — це вузькоспеціалізований препарат для боротьби з ВІЛ. Причина його популярності банальна — він перший за алфавітом у випадному списку. Його вказували навіть у закупівлях тест-систем для виявлення COVID-19.

Чим більше інформації треба вносити вручну, тим частіше будуть траплятися випадкові помилки. Це характерно навіть для важливої інформації, як-от очікувана вартість закупівель. 

Із даними, які менше впливають на ефективність закупівлі, можуть поводитися ще більш необережно. Так, на прямих закупівлях у 47,9% випадків договори розривають саме через технічні помилки. 

Додатково на точність даних впливає ще й термін звітування про завершені договори. Більшість договорів укладають на рік: у 2020 році в листопаді-грудні закінчилися 57% всіх угод. 

Тож значна частина навантаження на замовників впаде в останні два місяці. Ба більше, якраз тоді ще й закінчується бюджетний рік. Тому установи намагаються максимально витратити залишки своїх коштів. 

На цей час припадає приблизно третина річного звітування. Крім цього, замовники починають готувати закупівлі на наступний рік. Тому або якість закупівель, або якість даних у Prozorro страждатиме. 

Варто згадати ще й те, що приблизно 28% закупівель, у яких замовники мали б прозвітувати про виконання договору, залишаються без цього звіту. Тому там інформації про країну походження не буде взагалі. 

Походження важко визначити в принципі

Крім цього, ми живемо в епоху глобалізації, коли ні країна реєстрації бренду, ні країна виробництва не дасть відповіді, яка частка складових у цьому товарі вироблена в Україні. 

Речі, які зібрали в нас із китайських деталей насправді можуть бути менш "українськими", ніж товари, які виготовили за кордоном, однак із нашої деревини чи сталі. 

Також інколи один і той самий товар виробляють у декількох країнах. Ноутбуки однієї марки й моделі можуть одночасно виготовляти в Тайвані та Китаї, а яблука одних сортів ростуть і в Україні, і в Польщі. 

Постачальник може привезти однакові товари з різних держав, і це ніяк не вплине на якість купленого. Тому коректно вказати країну походження буде вкрай проблематично. 

Багато ресурсів, але не релевантні дані

Щоб внести інформацію в нове поле, замовники разом витрачатимуть орієнтовно 1,5 тисячі робочих днів на рік. У найкращому випадку, це дозволило б нам дізнатися більше про те, виробникам із яких країн іде 19% коштів у публічних закупівлях. 

Однак через неможливість визначити частку "українськості" товарів та інші проблеми, десь до третини нових даних буде некоректних. 

І найгірше, що ідентифікувати, де інформація правдива, а де ні — неможливо. Ми витратимо купу ресурсів на дані, яким не зможемо довіряти. Це нелогічно і нераціонально.

Відкриті дані, аналітика та автоматизація справді можуть вдосконалювати закупівлі і робити витрачання бюджетних коштів більш ефективним — однак для цього їх потрібно впроваджувати обґрунтовано. 

Немає сенсу збирати дані просто так — вони потрібні, щоб вирішити проблему чи щось покращити. Тому і Мінекономіки, і депутатам варто було б чітко визначити, що вони хочуть робити з інформацією про країну походження. 

І вже від цього відштовхуватися у виборі рішення. Щоб оцінити, чи спрацює ідея, і урядовці, і депутати завжди можуть скористатися відкритим модулем аналітики. Так само, як це робили і ми.