"Турбоатом" – одне з найкращих підприємств, що знаходиться в державній власності. Ця компанія має значну конкурентну перевагу – турбін його виробництва ще довго потребуватимуть електростанції та інші промислові гіганти країн колишнього СРСР. 

У серпні 2020 року до "Турбоатома" приєднали ще одне держпідприємство "Електроважмаш", тому цей "дует" перейменували в "Українські енергетичні машини". 

Загалом тепер там працюють близько 8 тисяч осіб. Уряд декларував подальшу приватизацію новоутвореного концерну, але впевненості в тому, що це рішення остаточне – немає.

Які підприємства об’єднали?

Державі належать 75,22% акцій колишнього "Турбоатому", в той час як "Електроважмаш" є унітарним державним підприємством. 

Великим міноритарієм "Турбоатома" (15,34% акцій) зазначено венчурний інвестфонд під управлінням КУА "Сварог Ессет Менеджмент", пов'язаної з Костянтином Григоришиним. 

Ще 5,598% акцій належить зареєстрованій на Кіпрі Biscone Ltd., афілійованій, за даними "Турбоатома", з російським холдингом "Силові машини" (фактичний власник — Олексій Мордашов).

До слова, "Турбоатом" збирались приватизувати ще 12 років тому, проте в останній момент викреслили зі списку на продаж. 

Тоді, у 2010 році, уряд планував залучити іноземного інвестора, щоб зберегти монополію на виробництво турбін та не втратити ринки країн СНД. З іншого боку, остерігалися того, що "Турбоатом" придбають пов’язані з Кремлем росіяни.

Аналогічна історія трапилася і в 2019 році, коли після трьох років перебування в приватизаційному списку уряд вирішив відмовитися від приватизації "Турбоатома". Причина та ж сама, що і в 2010-му.

У 2020 році голова Фонду держмайна заявляв, що на "Електроважмаші" на той час вже працювали приватизаційні радники, а ФДМУ вдалося врегулювати стратегічні проблеми підприємства: змінити директора, врегулювати виплату кредиторської заборгованості тощо.

Об’єднане підприємство має перейти напряму в управління Кабінету Міністрів замість ФДМУ, який готував їх до приватизації. Скоріш за все, тепер приватизацію якщо не відмінили, то відклали у довгий ящик.

Чим ці підприємства такі особливі?

В секторі українського важкого машинобудування більшість великих компаній експлуатують радянську спадщину, зокрема обладнання та ринки збуту. Три найбільші гравці на цьому ринку — "Зоря-Машпроект", "Турбоатом" і "Електроважмаш". Всі вони у державній власності. 

Одна з компаній, а саме "Турбоатом", один з провідних виробників турбін в світі, що виробляє турбіни і деталі для різних електростанцій. Частка ринку "Електроважмаш" у сфері виробництва електротехнічного обладнання в Україні в 2018 році сягає 7,3%.

При цьому, провідним партнером компаній по експорту є Росія, на яку припадає приблизно 1/3 продукції. Експорт в Росію в основному представлений заміною українського обладнання на електростанціях, де зміна виробників малоймовірна з міркувань безпеки.

Але все ж, внаслідок розриву торгівлі з Росією, обсяг продажів в цьому секторі скорочується. Виходом могли б стати нові інвестиції, щоб забезпечити виробництво більш конкурентоспроможної продукції, яка зможе вийти на ринки інших країн. 

За останні десять років капітальні вкладення у виробництво важкого машинобудування склали всього 1,8 мільярда доларів (2,3% від загальних промислових капітальних інвестицій за цей період і 0,8% від загальних капітальних витрат в економіці). 

Як створили "Українські енергетичні машини"?

У цьому році держава вирішила приєднати збитковий і проблемний "Електроважмаш" до "Турбоатома". На обох підприємствах до об’єднання фінансові показники погіршувалися. "Турбоатом" завершив 2020 рік з чистим прибутком у розмірі 226,53 млн грн, що на 27,8% менше, ніж у 2019-му (314,07 млн грн). 

При цьому, чистий дохід скоротився майже вдвічі - до 1,46 млрд грн. "Електроважмаш" у 2020 році наростив чистий збиток у 5,8 рази стосовно 2019 року — до 451 млн грн, чистий дохід скоротився в 2,3 рази — до 821,8 млн грн.

Щоб швидко провести об’єднання двох підприємств, держава вдалася до заниження ціни акцій в чотири рази, прийнявши оцінку акцій у 1,95 грн за акцію. 

Оскільки міноритарні акціонери, які тримають близько чверті акцій, мають право продати їх емітенту за ринковою ціною у разі незгоди зі значними правочинами. Приєднання до компанії збиткового підприємства є, вочевидь, таким значним правочином. 

Цікаво, що в Стратегії залучення прямих іноземних інвестицій, розробленій в цьому році, нічого не говориться про збереження державного контролю ані над "Турбоатомом", ані над "Електроважмашем". 

Також в публічній площині були відсутні плани щодо їх об’єднання. Навіть навпаки – в аналітичних матеріалах наголошують на потребі залучення стратегічного інвестора і виході на нові ринки країн, що розвиваються.

Ми ж бачимо та сценарії щодо новоствореної компанії:

Перший з них, залучення стратегічного інвестора в капітал. Це компромісне рішення – держава б залишила контроль над стратегічним підприємством і залучила вкрай необхідні інвестиції. 

Але остання історія з розмиванням частини міноритарних акціонерів "Турбоатому" під час приєднання "Електроважмашу" підважила і так низьку впевненість інвесторів.

Другий – залишення у державній власності. В такому разі державі треба внести цю компанію в список заборонених до приватизації та визначити її політику власності. Загалом, ефективність управління державою підприємствами доволі низька.

Третій – повна приватизація. Це було б найбільш логічним варіантом, але ризики підстерігають з усіх сторін. Перший – це приватизація російськими компаніями. 

Другий – повторення ситуації з "Мотор-Січчю", коли стратегічний китайський інвестор в результаті не зміг почати управляти підприємством через блокування з боку держави.

Отож, об’єднання двох державних гігантів нібито має логічне пояснення. При цьому, послідовності політики топ-керівництва держави стосовно приватизації тих чи інших об’єктів не простежується. Як наслідок, важко спрогнозувати появу великої кількості іноземних інвесторів, що побажають взяти участь в приватизаційному аукціоні. 

Матеріал створено в рамках проєкту "Приватизація + демонополізація = економічне зростання"

Співавтор: Богдан Прохоров, економіст Центру економічної стратегії