На жаль, у світі немає жодної країни, якої б у той чи інший період не торкнулися воєнні дії або їх наслідки. 

Сучасна історія теж має прецеденти, коли країнам доводилось відновлювати економіку при побудові взаємовигідного партнерства з приватним сектором під час або після воєнного конфлікту. Найбільш показовими наразі є приклади Ізраїлю та Хорватії. 

Війна є причиною людських втрат, вона призводять до руйнування інфраструктури, але крім того, суттєво впливає на конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість, що робить відновлення та економічний розвиток постконфліктних територій ще більшим викликом, оскільки у світі йде запекла боротьба за кожного інвестора.

Як почати цю боротьбу, адже залучення фінансування навіть у "мирний" регіон теж досить складне завдання. 

Держава самостійно не може (і не повинна) покривати всі витрати та просто роздавати гроші, найкращій спосіб – коли економічне відновлення відбувається шляхом взаємодії влади, приватного сектору за підтримки міжнародної спільноти. 

Філософія інвестора

Прийняття інвестиційного рішення – це поетапний, довготривалий процес, пов’язаний за багатьма чинниками та людським фактором, тому передусім необхідно зрозуміти дві прості істини.

• У 99% випадків інвестування відбувається, тому що інвестор хоче досягти власних комерційних цілей (отримати доступ до ресурсів, конкурентну перевагу, розширити присутність тощо), а не через бажання допомогти. Тобто роль жертви під час залучення інвестицій на пост-конфліктних територіях не працює, навпаки вона буде відлякувати.
• Під час залучення (взаємодії) з потенційним або існуючим інвестором ніколи (якщо тільки інвестор сам не запитає) не згадуйте про війну. Це не виглядатиме як приховування, а навпаки – вселятиме впевненість. З інвестором треба говорити про перспективи та переваги, не оминаючи питань ризиків. При цьому краще одразу шукати шляхи їх мінімізації.

Дорожня карта відновлення

Для відновлення постконфліктних територій має бути чітка стратегія роботи з приватним сектором. 

Звісно, вона навряд чи зможе миттєво вирішити всі завдання, пов’язані з відбудовою, тому треба сфокусуватися на певних галузях, типах проєктів, де інвестиції мають більшу вірогідність матеріалізуватись та створити прецедент (історію успіху), дати сигнал наступним (майбутнім) інвесторам.

Розглянемо це на прикладі такої субгалузі, як овочівництво. Інвестиції у цей напрям варто розглядати не як проєкти у сільському господарстві, машинобудуванні, торгівлі, а як можливості для розвитку нових технології саме в овочівництві; як шанс налагодити виробництво компонентів та машин для сільського господарства чи як розвиток зв’язків овочівників з імпортерами. Тобто працювати з певними вузькими ланцюжками створення доданої вартості.

Це може здатись не популярним, але оскільки ресурси на постконфліктних територіях є дуже лімітованими, доводиться спочатку фокусуватись на певних вузьких, найбільш ефективних з точки зору результату напрямах. 

Цього року уряд в Україні затвердив Стратегію економічного розвитку Донецької та Луганської областей на період до 2030 року. У ній чітко проаналізовані економічні особливості та можливості цих регіонів. 

Агровиробництво, машинобудування, енергетика, транспорт, IT – лише короткий загальний перелік напрямів, що мають значні перспективи для залучення інвестицій на Сході України.

PR-кампанія для інвестора

Під час роботи з просування інвестицій у пост-конфліктних регіонах важливо пріоритезувати регіон у комунікаціях з медіа та стейкхолдерами.

Державні діячі та інфлюенсери міжнародного рівня повинні стати своєрідними представниками, які публічно закликатимуть приватний сектор інвестувати та налагоджувати ділові зв’язки з постконфліктним регіоном, не соромитись того, що країна проходить через ці виклики, займатися промоцією можливостей у цих регіонах.

Крім того, такі території заслуговують на окремий орган з функціями спеціального агентства з просування інвестицій та розвитку, яке має ексклюзивне право представляти регіон на місцевому та міжнародному рівні. 

Українська система залучення інвестицій є застарілою, базується на очікуванні та реакції на запити від інвесторів замість, перш за все, проактивності з боку органів влади. Потрібно не чекати на інтерес, а створювати його. 

Про вже масштабні інвестиційні проєкти в Донецькій та Луганській областях більш детально описано у моїй попередній колонці. За умови правильного промотування їх кількість буде збільшуватися.

Особливий успіх мають ті регіони, які мають широке представництво в місцях концентрації потенційних інвесторів та покупців (наприклад, представництво в столиці або навіть за кордоном). Тобто аби ефективно комунікувати з потенційними інвесторами та покупцями, необхідно бути там, де вони.

Інвестиційні стимули, а не пільги

Візія та проактивний підхід до залучення інвестицій є обов’язковим фундаментом, але цього буде недостатньо для того, щоб хоча б урівняти шанси у конкурентній боротьбі "постраждалого" регіону з сусідніми країнами, які також не втрачають часу та "полюють" за новими інвесторами. 

Зазвичай держави пропонують суттєві стимули новим компаніям (як національним, так і міжнародним), що інвестують у пост-конфліктний регіон. Найбільш поширеними інструментами є спеціальні економічні зони (СЕЗ) та індустріальні (або техно) парки (ІП). 

Резидентам СЕЗ та/або ІП пропонуються різноманітні податкові та митні стимули, що з одного боку робить рівень ризику для інвесторів прийнятним, а для регіону створюються можливості для працевлаштування, експорту, залучення та розвитку місцевих постачальників товарів та послуг. Це позитивно впливає на економіку, робить регіон стійким до наслідків конфлікту. 

Комунікація та взаємодія

Як бачимо, ефективна відбудова постконфліктного регіону виявляється дуже складною справою, яка потребує взаємодії усіх стейкхолдерів, тому особливу увагу варто приділити забезпеченню ефективної комунікації між ними, суворому дотриманню термінів імплементації стратегії, адже це взаємопов’язаний механізм, а не справа, яку кожен стейкхолдер робить сам по собі. Для реалізації відповідної стратегії безумовно потрібне ефективне лідерство.

Як показує досвід таких країн, як Хорватія (нині країна-член ЄС) та Ізраїль (рівень ВВП на душу населення відповідає рівню країн ЄС), збройний конфлікт не ставить хрест на розвитку. Навпаки, об’єднання стейкхолдерів перед проблемою створює справжні дива для економіки та іміджу країни/регіону.