Державної  енергоефективної  політики в Україні ніколи не було. Були інспекції, що швидко набували ознак корупції, були перманентні емоційні тренди та гасла, були відповіді на виклики війни та газових ультиматумів.

Була вимушеність дій для задоволення жорстких вимог МВФ щодо тарифної політики, були амбітні державні програми із мільярдними планами та мізерними фактичними інвестиціями. 

Енергоефективність завжди була похідною, не ціллю. Щоб не втомлювати читачів фактами, що підтверджують тези, нагадаю. Закон про енергоефективність будівель не могли прийняти 8 років, закон про енергоефективність — 7 років, розморозити енергосервісні інвестиції в бюджетні заклади через виправлення 3 помилкових стрічок в законі — 1,5 роки. 

З іншого боку, минулого місяця: вирішення проблеми  нереальних строків для декларування кінцевих бенефіціарів бізнесу — лише 2 дні, за які встигли зібрати підписи спікера Парламенту та Президента України. 

Відсутність вигодонабувачів. Це основна причина відсутності політики. Уточню. Вони є. Держава, народ. Такі бенефіціари слабкі, як лобісти, через низку причин, тому їхні інтереси нікому не цікаві. 

Треба визнати: тиск та вимоги міжнародних партнерів (технічних проєктів  та донорів) спонукає країну до енергоефективних перетворень. Другий вагомий важіль впливу — острах енергетичної, насамперед газової, блокади. 

Як тільки Захід послаблює примус та газ дешевшає — питання енергомодернізації країни опиняється в останніх рядках порядку денного. І так останні 20 років — по замкнутому колу сплесків та спадів. 

Стрибок 2014-2017 яскравий приклад "чарівного поштовху долі". Різкий стрибок енерготарифів через вимоги скасування штучної дотації комунальних послуг та енергоносіїв за Угодою про Асоціацією з ЄС, небезпека браку блакитного палива через шантаж країни-агресора. 

Це співпало із кадровим перезавантаженням уряду, готовністю населення, місцевої влади  до енергоефективних дій та пропозиціями держави щодо фінансової підтримки. 

"Теплі кредити" для населення, стимули для розвитку альтернативної енергетики, запровадження ЕСКО-гарантій для інвестування в енергоефективність бюджетної сфери. 

Ознаки початку державної політики. Політика не набула сталості та системності. 2018-2020: відкат у всіх напрямках. 

2021 рік став шансом для перезавантаження. Газ по 30 або його нестача. Сталість електрогенерації  під питанням. Вартість тепла для бюджетних закладів спорожнила всі місцеві бюджети. 

Держава, знов граючись в дешеві енергоносії для населення, впевнено йде до дефолту. Прозріння приходить до усіх, що згортання енергоефективного тренду було фатальною помилкою. 

До мерів, які почали відмовлятися від тепла на біомасі через знов дешевий газ. До підприємств, що не бачили останні роки гарної окупності проєктів з енергоефективності та заміщення традиційного палива альтернативними джерелами енергії. 

До населення, що знизило темпи утеплення осель через зменшення державної підтримки та казки про незмінність тарифів. 

До держави, що зупинило інвесторів в відновлювану енергетику через популістську риторику "ви невиправдано дорогі". 

Виявилося, що невиправданим може бути лише продовжувати будувати економіку на імпортних енергоносіях, питоме споживання яких удвічі більше за прогресивні країни. 

Енергоефективність житла: як спроби скопіювати досвід ЄС призвели до фіаско

Ми не витягнемо політику тотальної енергомодернізації без ЄС. За оцінками Міндовкілля тільки до 2030 року потрібно понад 100 млрд євро або 10 млрд на рік. 

Об'єднання внутрішніх ресурсів (державного та місцевого бюджетів, населення, підприємств, бізнесу) та зовнішніх фінансів (кредитів, грантів структур ЄС) є беззаперечною фінансовою відповіддю на виклики. 

Цього року, за оцінками експертів, сумарні видатки з державного та місцевих бюджетів на заходи з декарбонізації склали півмільярда євро. В цю суму накидали все, навіть звичайні природоохоронні заходи, які мають умовне відношення до стратегічних завдань. 

Тобто, значно менше. Наростити фінансування у понад 20 разів можливо. Якщо спрощено 3 умови: переорієнтація 3 податків, стимул підприємств та регіонів до реальних дій, отримання масштабних кредитів та грантів за Зеленою Угодою ЄС.

Сумна практика державних керманичів: починаємо з останньої умови. Простягнута рука + гасла та обіцянки завжди здавалося для української влади гарним інструментом енергоефективної співпраці з ЄС. 

Проілюструємо, що вийшло з цього на прикладі Фонду енергоефективності. Фонд створювали щоб, насамперед повірили в жорстку політичну волю щодо масштабної енергомодернізації країни. 

Умови донорів були нібито прості: глибинність проєктів, тотальна верифікація коштів та заходів, прозора структура управління, концентрація тільки на свідомих (організованих в ОСББ) співвласниках. Ми на все погодилися. 

Зворотня сторона необережного копіювання успішних моделей ЄС не забарилася проявится. Не врахували українських реалій. Глибинність проєктів важко сприймається мешканцями через їхню вартість коштовність. 

До 10 млн грн на будинок, з яких 30% потрібно сплачувати всім, навіть не зацікавленим субсидіантам. Тотальна верифікація та складність документації призвела до відлякування інституційно слабких ОСББ. 

Хронічне затягування  реалізації проєктів, в тому числі через складну процедуру управління проєктами, які передбачали участь усіх органів Фонду в перевірці та погодженні. 

Як результат – встановлення банального індивідуального теплопункту вже потребувало 1,5 роки замість 4 місяців. Вузька орієнтація інструментів  Фонду  тільки на ОСББ, як свідомого та організованого власника, була б цілком логічним кроком, якщо не брати до уваги, що 83% будинків не мають такої форми управління. 

Результат: 4 роки створювали  Фонд, 2 роки працював. Лише 37 багатоквартирних будинків завершили проєкти з термомодернізації. План, що ставився Урядом у 2019 — 1000 будинків на рік, плани, що лунають від правлячої партії – 7500 щорічно. Отже — фіаско. 

Яка стратегічна помилка? Намагаючись отримати 50% співфінансування від ЄС, ми скопіювали моделі інституцій прогресивних країн, не дивлячись на 30 років відставання інституційного розвитку у сфери житла та енергоефективності. 

Цікавий факт: у далекому 2016 році ми очікували щороку отримувати 100 млн євро від ЄС. Не взмозі освоїти цю суму навіть на 4 рік від створення Фонду, важко апелювати до західних партнерів, що нам бракує підтримки. 

Щоб отримати підтримку, треба від неї відмовитися 

Відмовитися на початку. Побудувати не ідеальну, але працюючою модель, що враховує національні особливості. Наприклад, "теплі кредити", охопили понад 2000 ОСББ, що виглядає цікавіше 37 від Фонду енергоефективності.  

Перший крок: відмовляємося від процедур, що нав’язані "експертами-космонавтами" та призвели до наймасштабнішого провалу, на який держава витратила 6 років. Міжнародні технічні проєкти можуть одразу заморозити свою фінансову участь. 

З цього моменту ми маємо показати стрибок. Якщо підґрунтя для стрибка правильне — ми зможемо за 2-3 роки знову залучити європейських партнерів до співучасті у масштабній енергомодернізації. Реально масштабної. 

5 рецептів українського стрибка

По-перше: спростити систему управління. Мінрегіон 2 роки ставив амбітні завдання, та, маючи майже нульовий результат, це виглядає дивно, враховуючи, що 50% видатків — державний бюджет. 

Влада змушена роками спостерігати неефективність державного органу та безрезультативність інструментів. Економічна не виправданість структури ще полягає у дороговизні утримання: до чверті видатків витрачено на поточне забезпечення діяльності фонду, в ЄС — лише 3-5%. Зараз, коли Фонд на стадії зміни керівника, ідеальний момент для перезавантаження системи управління. 

По-друге: спростити документацію та прибрати зайві верифікації. Форма заявки на участь в програмі Фонду – незабутній квест для голів об’єднань співвласників. 

Верифікація всього і всюди — формує вузьку горловину, яка ніколи не пропустить 4% будинків на рік (до 5 тисяч), як задекларовано амбіціями Зеленої хвилі реновацій ЄС. Наприклад, навіщо робити 2 сертифікати енергоефективності витрачаючи на це зайві 2-3 місяці та марнувати гроші мешканців. 

Сертифікати ніколи не покажуть реальної економії, тому що економія — від розрахункових даних. Краще встановити сучасну систему енергомоніторингу та мати постійний онлайн доступ до показників економії енергоносіїв.

По-третє:  стале та масштабне джерело фінансування. Теплі кредити вмирають через відсутність політичної волі. 

Гарантованої щорічної політичної волі ніколи не буде, тому треба спиратися на формування сталих джерел у вигляді податків та зборів. 

Цільове спрямування частини податку на викиди СО2, ренти з видобутку газу та нафти, акцизу на паливо є логічним кроком, в тому числі через аналогічний досвід використання таких податків в провідних країнах світу. Це може дозволити сконцентрувати до 10 млрд грн на рік. 

По-четверте: охопити весь житловий фонд та запровадити кроссекторальні енергоефективні інструменти. Треба визнати, що 83% багатоквартирних будинків, що не створили ОСББ за 20 років – вже і не створять. 

Проте, держава не має їх позбавляти підтримки на термомодернізацію. Половина населення мешкає в індивідуальних будинках. Їхню участь в коштах Фонду енергоефективності навіть ніхто не розглядає, хоча приватний сектор має більший потенціал для енергоефективності ніж багатоповерхівки. 

Критика автора публікації  відносно тільки моделі в житловому секторі обумовлена відсутністю взагалі будь-яких моделей стимулювання енергоефективності в інших секторах економіки.  

Транспорт, промисловість, енергетика, аграрний сектор, бюджетні заклади, сфера теплоенергетики, водопостачання. Це не повний перелік секторів, що досі дискутують про енергоефективність та декарбонізацію на рівні яскравих презентацій, концепцій, про які одразу забувають після їхнього урочистого затвердження. 

Фонд енергоефективності — не є Фондом ОСББ, хоча, на жаль,  він навіть не став фондом ОСББ, з яких лише 0,08% скористалися його інструментами до кінця. Цей однобокий тренд дозволила влада протягом 6 років, тому саме влада має це виправити. 

2/3 потенціалу енергоефективності знаходяться в перелічених не охоплених секторах. Відшкодування  25% вартості  енергоефективних проєктів в цих секторах — простимулює власників знайти інші 75%, в тому числі через банки, які в цьому побачать, крім озеленення їхнього іміджу, зменшення ризиків неповернення кредитів. 

По-п’яте: єдина відповідальність за політику з енергоефективності та декарбонізації. Офіційно відповідальність за енергоефективну політику розділили між Мінрегіоном та Міненерго. Декарбонізація розчинилися у відповідальності між 5 різними центральними органами влади. 

Доцільно створити Міндекарбонізації, що охопить політику пом’якшення кліматичних змін із використанням інструментів підвищення енергоефективності та розвитку відновлюваної енергетики. 

Створення єдиної інституції із єдиним кроссекторальним  фондом зі стійким наповненням від 3 податків та охопленням всіх сфер економіки є системним кроком. Цей крок покаже успіх, який привабить закордонних колег із відповідними інструментами підтримки. 

PS Міндовкілля 2 місяці тому заслухало презентацію чергових експертів щодо концепції створення Кліматичного Фонду. Концепція передбачає створення ще одного фонду із використанням екологічних податків. 

Серед різних моделей структури та управління — модель Фонду енергоефективності розглядається пріоритетною. Кумедним виглядає інше — попри усі спроби видати успішність цієї моделі, експерти запропонували будівлі теж додати до сфери інтересів Кліматичного Фонду. 

Напевно, щоб одразу два успішних фонди вирішували проблеми одного сектору. Пропонується лише за 2,5 роки вийти на стадію пілотних (!!!) проєктів… Щось це нагадує, чи не так?