Рада нацбезпеки і оборони України наприкінці серпня прийняла досить важливе рішення — проаналізувати структуру власності всіх обленерго та постачальників електроенергії для населення, щоб встановити хто є їх реальним кінцевим бенефіціарним власником. 

Йдеться в першу чергу про бенефіціарів, які ховаються за сотнями компаній з різних юрисдикцій.

Навіщо державі знати, хто і які активи контролює в Україні? Та чому варто провести таку перевірку на газовому ринку України?

За непрозорістю ховаються зловживання

Наша відповідь – держава має розуміти, що відбувається в стратегічних галузях, якою є енергетика та, зокрема, газова сфера. Держава має знати, хто контролює стратегічні активи. Причин є декілька.

По-перше, щоб регулятори могли стежити за дотриманням правил добросовісної конкуренції. Це стосується як антимонопольного відомства, так і енергетичного регулятора – НКРЕКП. 

Для прикладу, правила добросовісної конкуренції порушуються, коли компанії надають преференції пов’язаним особам або створюють перешкоди непов’язаним учасникам. 

На ринку газу таку ситуацію ми можемо спостерігати, якщо монополіст (облгаз, який розподіляє газ) підігрує пов’язаному газзбуту і погрожує відключенням споживачам, які змінили або хочуть змінити постачальника газу. 

Однак, якщо держава не знає, чи пов’язані облгаз і газзбут, як можна виявити таке порушення? 

Тобто через відсутність прозорості структури власності на газовому та інших енергетичних ринках регулятор не може довести порушення законодавства та покарати таку неприпустиму практику. 

Це створює серйозні перешкоди для функціонування ефективного газового ринку, від якого виграватимуть не олігархи-монополісти, а споживачі — населення і бізнес.

По-друге, прозорість робить ефективними санкції. Дуже популярний наразі спосіб захисту національних інтересів втрачає будь-який сенс без розуміння повної картини структур власності тих компаній, що підконтрольні підсанкційній особі.

Третє – для протистояння зовнішньому ворогу. В парламенті часто виникають ініціативи щодо обмеження громадянам та компаніям держави-агресора на володіння активами в Україні або на провадження певного виду діяльності. 

Але, якщо держава не може точно встановити, яка компанія ким контролюється, очікування дієвості цих заходів марні.

Як ховають своїх акціонерів облгази і газзбути

Щоб було зрозуміліше, чому сучасна структура власності українських газових компаній непрозора, візьмемо за приклад АТ "Вінницягаз". Хоча це може бути практично будь-який облгаз, який приватизували в 2012 році.

За даними офіційного ресурсу SMIDA, 24,1% акцій "Вінницягазу" належить ТОВ "Транзит-інвест", а 48,8% — ПрАТ "Газтек". 

У обох товариств співпадають четверо з п’яти засновників — по 20% в українських компаніях належать кіпрським Несіба Венчерз, Порала Венчерз, Крезер Холдінгз та Паслер Ентерпрайззіз. 

У свою чергу всі кіпрські компанії належать відповідним громадянам Кіпру – Теодорасу Гаціону, Шарилаосу Рафтопулусу, Едгару Антоніодісу та Елені Клейтоу. 

Ці ж компанії сукупно контролюють ТОВ "Вінницягаз збут" — збутову компанію, яка з 2015 року продавала газ на Вінниччині в межах дії спеціальних обов’язків на ринку природного газу.

Ці ж або інші кіпрські компанії присутні у структурах власності інших облгазів, що користуються брендом РГК, та пов’язаних з ними постачальників. 

Водночас складно уявити, що справжніми кінцевими власниками цілої газової імперії в Україні є саме декілька кіпріотів. 

Та виявлення особи кінцевого власника поки недосяжне завдання для української держави. 

Хоча це не є проблемою для Сполучених Штатів Америки: американські слідчі у кримінальному провадженні проти Дмитра Фірташа вказують, що компанії Несіба Венчерз, Порала Венчерз, Крезер Холдінгз та Паслер Ентерпрайзіз входять до Групи DF та контролюються Дмитром Фірташем. 

Що потрібно зробити?

Для наведення ладу на газовому ринку можна використовувати досвід сусідніх галузей. Наприклад, на початку 2015 року власники близько 40% банків України не були відомі. 

Це дозволяло власникам майже безконтрольно кредитувати коштом вкладників власний бізнес, а потім — уникати відповідальності за доведення банків до банкрутств. Гроші брали в українців, а видавали своїм бізнесам, так само записаним на острівних жителів — Кіпру чи Віргінських островів. 

Звісно, поки ніхто не міг довести, що всі бізнеси належать одній людині, викорінити таку практику було неможливо. Тому держава змінила правила.

У 2015 році законодавчі зміни розширили можливості Нацбанку перевіряти інформацію про власників банків. Регулятор нарешті побачив структуру власності банків "під мікроскопом" і розпочав перевірку достовірності інформації про їх реальних контролерів. 

На цьому етапі більшість власників банків самі почали проситися на зустрічі в НБУ, щоб дізнатись, як їм оформити право власності на їх банк. 

Тому що банки, які б не привели свою структуру власності до стану прозорості, потрапили під управління Фонду гарантування. 

Врешті п’ять банків були виведені з ринку через свою непрозорість. Зате тепер кожен може дізнатись з сайту банку чи НБУ — хто є власником кожного з українських банків. 

І мова не про формального власника акцій, а про весь ланцюжок володіння корпоративними правами банку, включно із ситуаціями, коли незалежно від формального володіння акціями банку або його акціонерів особа визнає себе реальним контролером банку. 

Так, це накладає на власника велику відповідальність, але й додає довіри банку і ринку. 

Оскільки облгази, як і банки – суспільно значимі інституції із сильною ринковою вагою, у їх власників теж є додаткова відповідальність. 

І, щоб привести до ладу структуру власності на газовому ринку, доцільно врахувати успішне банківське регулювання:

• зобов’язати всіх ліцензіатів на енергетичних ринках самостійно розкривати повну структуру власності разом із кінцевими бенефіціарами;
• уповноважити НКРЕКП перевіряти розкриту інформацію, встановлювати критерії прозорості, а також надати інструменти та повноваження визнавати непрозорими структури, які не розкривають реальних власників;
• позбавляти ліцензії та встановлювати тимчасові адміністрації в компаніях, які не виконали вимоги НКРЕКП із забезпечення прозорості. 

Лише за умови відкритості держава може ефективно регулювати роботу ринку газу: не допускати зловживання монопольним становищем облгазів і підтримувати добросовісну конкуренцію між постачальниками. 

Що це дасть українцям? Шлях до найвигіднішої ринкової пропозиції та зменшення рахунку за газ. 

Співавтор: Віктор Курцев, юрист з питань розвитку енергетичних ринків НАК "Нафтогаз України"