20 серпня уряд погодився з пропозицією АРМА та Міненерго і передав арештоване майно двох ТЕЦ на Львівщині в управління дочірній структурі "Нафтогазу" — ТОВ "Нафтогаз Тепло". 

На перший погляд, це схоже на пересічну новину про рутинні чиновницькі процедури. Однак, насправді, вказана подія заклала передумови для вирішення критично важливих проблем – як на локальному, так і на національному рівні. 

Насамперед, вже кілька років поспіль близько 60-ти тисяч мешканців Новояворівська та Нового Роздолу Львівської області зіштовхуються з ризиками зриву опалювального сезону через проблеми з місцевими теплоелектроцентралями. 

Ці об’єкти ще у 2018 році арештовано в рамках кримінальної справи і передано в управління АРМА, втім, арешт було накладено не на все майно, що унеможливлювало функціонування ТЕЦ як єдиного майнового комплексу. 

Натомість завдяки рішенню Кабміну управителю передається все майно, в тому числі мережі, які раніше за клопотанням НАБУ і САП додатково арештував Вищий антикорупційний суд. 

Таким чином, "Нафтогаз Тепло" зможе ремонтувати теплові та електромережі для обслуговування комунальних потреб жителів міст. Ризики, пов’язані з проходженням опалювального сезону, відтепер суттєво знижено. 

Крім того, стратегічно важливим є сам факт прийняття такого урядового розпорядження, адже Кабінет Міністрів створив прецедент, який дозволить компенсувати обмеженість діючої моделі управління арештованими активами в Україні. 

Межа можливостей АРМА

Сьогодні управляти арештованими активами на господарській основі уповноважене лише одне відомство в країні – АРМА. 

Безпосередня управлінська діяльність в цьому контексті полягає у комерційному використанні активів здебільшого приватними суб’єктами господарювання, яких Агентство обирає на відкритих конкурсах. 

Відібрані компанії генерують на управлінні доходи, які розподіляються між витратами на збереження активів, надходженнями до бюджету і винагородою для самих управителів. 

Така модель передбачає взаємовигідне партнерство держави, яка відповідає за збереження арештованого майна, і бізнесу, який отримує додаткові можливості для інвестицій і розвитку. 

При цьому конкурсний характер відбору управителів розрахований на конкуренцію серед підприємців та цілком залежить від поточної ринкової кон’юнктури. 

Якщо на рентабельні й високоліквідні активи попит є практично завжди, то для проблемних об’єктів, наприклад з борговим навантаженням або в депресивному стані, управителя знайти досить складно. 

До того ж великі активи, як правило, потребують значних капіталовкладень для відновлення та підтримки економічного потенціалу, що явно не в інтересах тимчасового управителя, який може не окупити витрати через раптове скасування арешту на актив. 

Інакше кажучи, наявний механізм відбору управителів не дає гарантій обрання ефективних приватних компаній для збереження арештованого майна. 

І це не катастрофічно у випадках, скажімо, з комерційною нерухомістю чи транспортними засобами. Однак, коли йдеться про загрози збоїв у роботі підприємств, від яких залежить життєдіяльність регіонів, енергетична безпека чи оборонна спроможність держави, проведення тривалих конкурсних процедур, які не гарантують належного управління, є недоцільним і навіть небезпечним. 

У таких умовах забезпечити безперебійне функціонування стратегічних активів здатна лише держава. 

Виходячи з цього, АРМА тривалий час відстоювало ідею запровадження особливої процедури передачі в управління об’єктів критичної інфраструктури у виняткових випадках. 

І на початку липня цього року спільна робота народних депутатів та представників Агентства дала результат у вигляді законодавчого закріплення такого механізму, після чого залишалося головне – імплементувати його на практиці. 

В результаті активної взаємодії АРМА і Кабінету Міністрів, протягом останнього місяця норми закону вдалося втілити в життя, і сьогодні в Україні є інструментарій управління стратегічними арештованими активами. 

Особливість нової процедури 

Відтепер, якщо при передачі в управління АРМА або в ході перевірки діяльності управителя активом, що забезпечує тепло-, енерго-, електро-, водопостачання або постачання природного газу, Агентство виявляє ризики збоїв у його роботі і ці ризики можуть спричинити надзвичайні ситуації, такі випадки вважаються винятковими. 

Відповідна кваліфікація дозволяє АРМА звернутися до Кабміну з пропозицією передати актив в управління державному підприємству зі сфери відання профільного міністерства або господарському товариству, 50 і більше відсотків акцій якого належать державі. 

Уряд у стислі строки доручає міністерствам визначити управителя, після чого спільно з АРМА готується проект рішення Кабміну про передачу активу в управління у зв’язку з винятковим випадком. 

Аналогічний алгоритм може бути застосовано також щодо активів, які є власністю підприємств оборонно-промислового комплексу та авіабудівельної галузі. 

Ключовими перевагами такого порядку є оперативне визначення управителя, наявність в нього необхідного досвіду та ресурсів для збереження і забезпечення роботи активу. Держава бере на себе відповідальність за стратегічно важливі об’єкти і гарантує належне управління ними. 

Водночас механізм передбачає, що відразу після усунення ризиків активи потрібно передати в управління на типових конкурсних засадах, але з обов’язковим забезпеченням безперервності господарської діяльності управителів. 

У випадку прийняття подібних розпоряджень АРМА здійснює комплексний організаційний супровід заходів управління, в тому числі контроль за ефективністю управлінських процесів. 

Загалом Агентство виступає ініціатором та розпочинає окреслену процедуру, тоді як уряд, а не тендерний комітет АРМА, визначає управителя активом. 

Чому це важливо? 

Значення появи описаного механізму та його втілення на практиці розкривається з огляду на перспективи управління низкою активів, які вже передано або може бути передано в управління АРМА. 

Йдеться про стратегічні оборонні та енергетичні підприємства, які виробляють визнану у світі продукцію та забезпечують послугами тисячі громадян. Тому визначати перспективи цих активів на час арешту повинні кращі державні компанії, а не ринкова лотерея у вигляді конкурсних відборів. 

Бо на кону стоять не дивіденди від комерційної діяльності, а національна безпека і повноцінна життєдіяльність регіонів.