Весь бюджет пронизаний трьома системними проблемами. Перша — нерозуміння важливості експорту, причому не сировинного, а високотехнологічного. 

Друга – нерозуміння того, що експорт складних товарів не росте сам собою, а потребує державних зусиль, при чому починаючи з виробництва і закінчуючи просуванням та захистом на зовнішніх ринках.

І третє – нерозуміння різниці для економіки між купівлею імпортного товару і українського.

Експортна недостатність та надмірний імпорт

Перше, що кидається в очі, це нарощування дефіциту торгівельного балансу. За урядовими розрахунками, експорт товарів та послуг у 2022 році зросте на 6,5%, до $70,3 млрд, тоді як імпорт – на 9,2%, до $78,9 млрд. 

Тобто українська економіка заплатить за імпорт на $8,6 млрд більше, ніж заробить на експорті. Це наша хронічна хвороба, лікуванням якої уряд себе не надто обтяжує.

Інакше кажучи, уряд поки не зрозумів того, що є зв’язок між примітивізацією і недостатнім ростом українського ВВП з одного боку та відкритістю економіки для імпорту високотехнологічних товарів, які в переважній більшості є субсидованими урядами країн походження, з іншого. 

Відповідно державні видатки, які мали б пожвавити економіку, пожвавлюють економіку інших країн через імпортні товари. 

Те саме стосується і відсутності державної політики щодо стимулювання переробки сировини замість стимулювання її експорту. Очевидно, що її переробка в інших країнах забезпечує зайнятість, податки та економічне зростання там, а не у нас.

Тим не менше, цього року Кабінет міністрів нарешті спромігся запустити Експортно-кредитне агентство – інституцію, покликану сприяти розвитку експорту товарів з високою доданою вартістю. Нормально запрацювати українська ЕКА поки не змогла, але надії не втрачаємо. 

Чи стане розвиток інфраструктури стимулом розвитку промисловості?

Велике будівництво. Уряду вдалося зберегти обсяги фінансування дорожнього будівництва: вони становитимуть 124,1 млрд грн проти 123,9 млрд грн у поточному році. Оновлення автодоріг триватиме. 

І це не лише розвиток інфраструктури і логістики, а й робочі місця для українців у себе вдома. Хороша новина.

Але є і що вдосконалити. Дорожнє будівництво зараз стало стимулом для виробництва будівельних матеріалів і, там де мости, металу. 

Але не перетворилось на стимул для зростання власного виробництва будівельної техніки. Більшість підрядників використовують імпортну. Уряд, спостерігаючи це, мав би піднімати питання локалізації – з огляду на значні масштаби державних витрат. 

Він міг би запровадити програму стимулювання закупівлі української дорожньої техніки – на кшталт того, як це робиться з підтримкою сільгоспмашу, чи якийсь інший механізм. Але не робить цього.

Модернізація залізниці. Намір уряду надати бюджетні кошти на оновлення залізничної техніки вітається. 

В цілому на модернізацію залізничної інфраструктури передбачається 10 млрд грн у порівнянні з 4 млрд грн у поточному році. На ці кошти серед іншого планується закупити 100 пасажирських вагонів та 12 поїздів для "Укрзалізниці".

Але принципово важливо, щоб ці кошти запрацювали на українську економіку, а не на чиюсь іншу. Викликає подив фотосесії урядовців на фоні пасажирського потягу Stadler, який зібрано на заводі в Білорусі. 

Досі не можу зрозуміти, що це: такий екстравагантний зовнішньополітичний крок на підтримку білоруської економіки чи нерозуміння урядом того, що в Україні існує повноцінна галузь виробництва залізничного транспорту і можливості для локалізації імпортної техніки.

Такі дивні і відверто шкідливі для економіки кроки покликані унеможливити законопроєкт 3739 про локалізацію. Але через цілком зрозумілі причини наші міжнародні "партнери" його блокують. 

Але потроху всім стає зрозуміло, що створення робочих в Білорусі, Польщі, Франції або в будь якій іншій країні за рахунок податків, сплачених українськими громадянами, це постріл собі в ногу. Пропонуватиму поправки, які не дозволять купувати бюджетним коштом імпортні поїзди чи локомотиви.

Оновлення міського транспорту. 800 млн грн передбачено на модернізацію парків пасажирського транспорту українських міст. Вітається. Але знов те саме питання: виробництва якої країни вони будуть?

Україна має власну розвинену галузь транспортного машинобудування. Наші підприємства виробляють трамваї, автобуси, тролейбуси, електробуси, метро.  В той же час мерія Києва має незбагненну любов до білоруських МАЗів. А мерія Харкова вже тривалий час в судах бореться за право купити китайські поїзди метро замість українських.

Індустріальні парки. Зараз в бюджеті на їх розвиток – нуль. І це треба виправити. На початку вересня Рада ухвалила законопроєкт 4416-1 – перший з пакету законопроєктів, покликаний запустити індустріальні парки в Україні. 

Зокрема, закон дає Кабміну доручення виділяти щонайменше 2 млрд грн в рік впродовж 5 років на фінансування будівництва інфраструктури індустріальних парків, компенсацію підключення до мереж і компенсацію кредитних ставок.

Галузеві програми

Програма підтримки виробників с\г техніки. Вже декілька років аграрії отримують від держави часткову компенсацію вартості придбання сільгосптехніки – якщо вона українського виробництва. І це дає значний результат. 

Тільки за останні 2 роки номенклатуру вітчизняної сільгосптехніки та обладнання розширено в 6,3 рази. Кількість заводів-виробників сільгосптехніки з належним рівнем локалізації зросла в 4,5 рази. Це сприяло створенню не менше 5 тис. робочих місць в Україні. 

Підтримка сільскогосподарського машинобудування за практикою попередніх років, міститься всередині витрат на підтримку сільгоспвиробників – в проєкті бюджету 4,4 млрд грн. 

Це практично дорівнює цьогорічному показникові. В 2020 р. на держпідтримку с\г машинобудування було виділено 1 млрд грн. Сподіваюсь, що і в 2022 буде не менше.

Авіабудівна галузь. На реалізацію відповідної державної програми передбачається 2 млрд грн. 

У проєкті бюджету їх передбачається спрямувати на модернізацію агрегатів і вузлів гвинтокрилів Мі-8, Мі-24; проведення досліджень в авіаційній промисловості. Це хороший знак. Вперше за багато років. 

Окремо не побачив витрати на НДДКР і будівництво нових літаків, але ймовірно, що вони передбачені всередині витрат на нацбезпеку і оборону, які на 2022 рік планується збільшити.

Космос. Безперечним позитивом є кошти на космічну діяльність в розмірі 3 млрд грн в порівнянні з 1,1 млрд грн у 2021 р. Необхідність такого збільшення не викликає сумнівів: у всьому світі космос розвивається переважно за державні кошти. (Навіть Space X працює за кошти NASA). 

Тому не варто сподіватись, що уряди інших країн будуть напряму чи через приватні компанії надаватимуть замовлення українським підприємствам. Хочемо залишатись космічною державою – маємо фінансувати космічну діяльність. І, з іншого боку, маємо вчитись її комерціалізувати.

Зараз очікуємо від уряду якнайшвидшого внесення на розгляд Верховної Ради космічної програми на 2021-2025 роки. Саме там мають бути визначені пріоритетні для фінансування проєкти.

Декарбонізація. В розрізі бюджету — суцільний сором. Як відомо, Кабінет міністрів 30 липня затвердив оновлений національно певний внесок України в Паризьку кліматичну угоду. 

Він передбачає зменшення викидів парникових газів до 35% від рівня 1990 р. Повна кліматична нейтральність української економіки повинна бути досягнута не пізніше 2060 р. 

Це не просто амбітні цілі. Це надзавдання, шляхи вирішення якого досі шукають значно розвинутіші країни.

На тлі таких кліматичних амбіцій уряду передбачені в бюджеті 1 млн грн (один мільйон гривень) на декарбонізацію виглядають як відверте знущання. Або наші урядовці тримають всіх за дурнів, або самі не уявлять насправді, що це та скільки коштує. 

Наприклад, Євросоюз планує витратити на декарбонізацію 1 трлн євро. В США озвучувались співставні дані. А Україна запланувала мільйон гривень. Що ж, удачі уряду.

Таким чином ми бачимо, що навіть за достатньо обмежених ресурсів Кабмін зміг передбачити видатки, які можуть позитивно вплинути на українську промисловість. Але можуть і не вплинути, якщо уряд не бачитиме різницю між купівлею українського та імпортного трамвая чи поїзда. 

Будемо працювати над тим, що ця різниця ставала очевиднішою для якомога більшого числа державних управлінців. Бо це – робочі місця для українських громадян і податки в бюджети українських міст, які легко можуть стати податками і робочими місцями за кордоном.