Останнім часом силами окремих представників виконавчої влади (перш за все йдеться про представників Пенсійного фонду, Міністерств соціальної політики і фінансів) регулярно стали "вкидати" ідеї щодо нібито неправильності і шкідливості зниження податкового навантаження на працю.

Йдеться про зниження ставки єдиного соціального внеску (ЄСВ) до 22% у 2016 році (Закон № 909-VIII від 24.12.2015 р). 

Причини такої поведінки в цілому зрозумілі. Уряд з тріском провалив всі терміни проведення другого етапу пенсійної реформи (введення накопичувальної системи), під який потрібні додаткові побори з бізнесу на тлі зростаючих з року в рік касових розривів Пенсійного фонду. 

Хоча, перш за все, солідарна система тріщить по швах не через зниження податків, а під тиском демографічної ситуації та трудової міграції, викликаної багато в чому відсутністю позитивних економічних стимулів і також хронічно неефективною соціальною системою держави. 

Набагато простіше знайти "цапа-відбувайла", оголосивши "єрессю" зниження податків на працю, і тим самим як виправдати свої недоробки та вселити українцям думку про неминучість у майбутньому зростання податкового тиску на зарплати (і вівці цілі і вовки ситі).

Тепер кілька слів про поточну ситуацію з податками на фонд оплати праці. Україна слабо конкурентна серед схожих за економічним розвитком країн. 

Ситуація, насправді, ще гірша, тому що у більшості країн відсутній третій податок на зарплату — згадуємо наш нібито тимчасовий військовий збір, в той же час у інших країнах є значний спектр вилучень і пільг з бази оподаткування, що абсолютно не властиво нашій податковій системі. Яскравими прикладами є: 

• обмеження у праві на податкову знижку для фізичних осіб — підприємців (ФОП) та працюючих за цивільно-правовими договорами — доступ до податкової знижки мають тільки наймані робітники;
• заборона на перенесення збитків для ФОП на загальній системі оподаткування (хоча юридичні особи таких обмежень не мають). 

Пастка високих податків на працю породжує негативні економічні ефекти. За розрахунками Міністерства економіки України 4,1 млн працездатних громадян сьогодні відсутні на податкової карті України, а наявність величезного тіньового сектора обходиться бюджету і Пенсійному фонду від 24 до 94 млрд гривень на рік. 

І підняття податків чи інших обов'язкових платежів на фонд оплати праці, що так активно лобіюється урядом — лише погіршуватиме ситуацію. 

На риторичне питання "Що робити?" існує кілька відповідей, які ґрунтуються на позитивному досвіді різних країн світу. 

По-перше, не шукати рішення там, де його немає. Підвищення податків на зарплати або підняття пенсійного віку — це тимчасове і не завжди вдале рішення. 

У якості суті успішного рецепту хочу процитувати слова автора "німецького економічного дива" — доктора Людвіга Ерхарда: "Куди легше дати кожному по більшому шматку від більшого, все зростаючого в своїх розмірах пирога (доходів держави), ніж отримати вигоду з суперечок про розподіл маленького пирога", коли вигода одних повинна бути компенсована невигодою інших. 

Іншими словами, майбутньої пенсійної катастрофи можна уникнути тільки завдяки стійкому економічному зростанню. 

Саме це в змозі покрити зростаючий дефіцит Пенсійного фонду, бажання політиків актуалізувати пенсії та інші корисні соціальні ініціативи. Для прикладу — щорічне 10% зростання ВВП в середньому дасть 150 млрд додаткових податків до бюджету на рік.

По-друге, необхідно змістити акценти у розвитку нашої держави. Податкова і, ширше, фіскальна політика повинна бути модернізована таким чином, щоб забезпечити найбільш сприятливе підґрунтя для зростання економіки і у гармонійний спосіб привести до збільшення доходів бюджету. 

Домогтися цього дозволяє фіскальний маневр, заснований на останніх досягненнях сучасної економічної думки, а саме:

1. різні податки мають неоднакові наслідки для економічного зростання. Згідно з висновками досліджень фахівців OECD, найбільш шкідливими для зростання економіки є прямі податки (податки на прибуток і з доходів фізичних осіб — ПДФО), які зменшують стимули до праці та інвестування, зокрема і у людський капітал;
2. зниження ставки ПДФО на 1% збільшує реальний ВВП на 0,78% протягом трьох наступних років, що підтверджується останніми дослідженнями світових вчених, при цьому зниження податків для фізичних осіб з низьким і середнім рівнем доходу впливає на зростання економіки більше, ніж зниження податків для платників з високим рівнем доходу;
3. зниження податків призводить до позитивного впливу на економічне зростання, хоча сила цього ефекту залежить від того, які податки скорочуються, для кого і коли. При цьому зниження податків демонструє найбільш сильне позитивний вплив в умовах економічного спаду (рецесії).

Отже, правильним кроком стане зниження найшкідливіших для розвитку економіки податків (ПДФО, ЄСВ), із компенсацією недонадходжень до бюджету і ПФ за рахунок скорочення неефективних витрат бюджету і частковою компенсацією більш лояльними податками (податок на майно, непрямі податки). 

І робити це необхідно вже зараз — під час кризи. На сьогодні публічно обговорюються дві законодавчі ініціативи, спрямовані на зниження податкового навантаження на трудові доходи: проєкт, розроблений представниками профільного комітету Парламенту (з питань фінансів, податкової та митної політики), і проєкт, підготовлений Економічної експертної платформою і Центром розумних рішень. 

Перший передбачає об'єднання ЄСВ з ПДФО і поступове зниження ставки об'єднаного податку з поточних 22% + 18% до 25% (єдина ставка), при цьому знижені ставки 5% і 9% (дивідендний дохід і інші види пасивних доходів) будуть збільшені до 15%. 

Другий являє собою ініціативу щодо поетапного (2-3 роки) зниження ставок ЄСВ з 22% до 10% і ПДФО з 18% до 10%, що призведе до потенційних втрат бюджетів в обсягах 156-166 млрд грн в перший рік. 

Недонадходження до держбюджету та ПФ нейтралізується заміщенням втрачених доходів, в основному місцевих бюджетів, доходами від реформованого податку на майно (переклад оподатковуваної бази на ринкову вартість), модернізація ПДФО (перехід на прогресивне оподаткування), скорочення неефективних і тимчасове заморожування зростання поточних витрат бюджету, а також пріоритетне цільове перенаправлення наднормативних доходів бюджету. 

Останнє є додатковим компенсатором або подушкою безпеки для проведеної реформи. Так, для прикладу — наднормативний приріст сплати ПДВ за минулий рік склав 22 млрд грн (боротьба зі скрутками). 

Обидва рішення вимагають подальшого опрацювання, але є хорошою, адекватною альтернативою підходу прямого безальтернативного підняття податків на працю, що проштовхує уряд. 

Одна з найуспішніших реформаторських держав теперішнього часу — Сінгапур — в контексті реалізації довгострокової стратегії виживання сьогодні обговорює, серед іншого, і так звану "політику ризикованих рішень", що дозволяє ставити сміливі завдання і виконувати їх, отримуючи конкурентні переваги і зберігаючи позицію лідера у регіоні. 

Пропоновані ініціативи щодо фіскально відповідального зниження навантаження на фонд оплати праці, безсумнівно, відноситься політики успіху і процвітання України! 

Джерела