"Дельта-банк", "Банк Михайлівський", страхові компанії "Страхові традиції" і "Україна", MMCIS, "Еліта-центр", "Аркада". Серед клієнтів цих організацій і багатьох схожих було чимало фінансово грамотних людей. Але вони втратили свої гроші.

Тобто жадібність і прагнення швидкої наживи (або бажання купити страховку подешевше) все-таки затьмарює раціональне мислення навіть освічених і фінансово підкованих людей? Чи фінансова грамотність у нас якась не така?

У різних експертних спільнотах сміливо дають рекомендації як підвищувати фінансову грамотність населення: вивчати зі шкільної лави фінансове планування, структуру державного бюджету ("держбюджет — це гроші платників податків), розбиратися як накопичувати на пенсію та чим важливе страхування життя, вчитися читати договір страхування/кредиту/депозиту і так далі.

На заново відкритому гральному ринку теж перейнялися грамотністю людей — мовляв, треба вчити гравців як відрізняти погане онлайн-казино від хорошого, як не зробити ставку в нелегальній беттінговій компанії, як контролювати свої фінанси в грі.

"Ось на Заході люди розумніші!", — кажуть експерти. Дійсно, в США і в ЄС рідко трапляються скандали з несподівано зниклим банком, з невиплатами за страховками, з "фінансовими пірамідами" та іншим подібним масовим обманом громадян. 

Складається враження, що там народ освіченіший. Але чи дійсно офіціанти, ремісники, продавці на базарах, звичайні офісні співробітники і робітники заводів вміють тонко відрізняти нюанси в банківських, кредитних і страхових договорах? 

Але ж там пенсійні фонди завалені грошима фізичних осіб, а страховками покрита більша частина життєдіяльності людей.

Я дуже люблю одне відео: у 2017 році на американському каналі ABC в шоу Джиммі Кіммел показали бліц-інтерв'ю зі звичайними американськими громадянами. 

Питання було дуже просте: як ви ставитеся до того, що в медичній страховій програмі ObamaCare піднімуть премії? І всі опитані були в шаленому захваті! "Підвищать премії? Так це ж круто!". Ні, не круто.

Цей простий приклад демонструє, що з фінансовою грамотністю там не все гаразд. (Теж думаєте що підвищення премій — це круто? Вітаю, тест на фінансову грамотність не пройдений. Страхова премія — це, грубо кажучи, вартість страховки).

Просто там громадяни довіряють фінансовим інститутам. А чому? Регулятори постійно виписують мільйонні штрафи, забирають ліцензії і не дозволяють виводити гроші куди не треба. 

А терміни ув’язнення шахраям і порушникам перевищують час, який судилося їм прожити. Інакше левова частка грошей піде в чиїсь кишені і буде виведена з обороту економіки. 

І громадяни знають, що якщо є у компанії ліцензія від держрегулятора, то їй можна довіряти, і гроші не зникнуть — все під невсипущим оком держави.

А у нас приватні пенсійні фонди або напівпорожні, або обслуговують корпоративний сектор. Страхові компанії живуть тільки від обов'язкової "автоцивілки" і корпоративної "медицини". 

Агенти зі страхування життя по кілька разів обдзвонюють коло своїх знайомих і контактів — з першого разу ніхто не вірить або впевнені в своїй безсмертності. 

Нарощує прибутки лише мікрокредитування, і то за рахунок тих, хто сумлінно платить. Це все результат 30-річного "успішного" держрегулювання фінансових ринків. 

Але ж ніби є висока довіра до банківського сектору? За даними НБУ на рахунках в банках лежить 873 млрд грн фізосіб. Втім, це не про довіру до банківського сектору. Це якраз говорить про зворотне — люди не довіряють іншим фінансовим інструментам або мало про них знають.

Що робити? Не займатися фінансовою грамотністю? Ні в якому разі – вчити треба! Але кого і як? І найважливіше питання: в яких умовах?

Ось тут і причаїлася пастка для всіх тих, хто турбується про фінансову грамотність громадян. Адже можна довго розповідати людям про інші фінансові інструменти і переконувати вкладати гроші в інші фінкомпанії, вчити відкладати, накопичувати і навіть трохи заробляти в пасивному режимі. 

Але якщо вони знову зіткнуться з обманом і шахрайством? Наприклад, немає сенсу розповідати про небезпеку фінансових пірамід і читати лекції на тему "Як вберегтися від фінансових шахраїв", якщо одна ювелірна компанія з ознаками фінансової піраміди продовжує працювати і навіть, за словами власника, планує масштабуватись (хоча у липні 2021 року правоохоронці вручили ще одну підозру у шахрайстві — на третій рік роботи компанії).

Тому перше, що потрібно зробити — жорстко регулювати фінансові ринки. Миттєве і ефективне реагування на скарги громадян, "показові розстріли", позбавлення ліцензій, виправлення нормативних актів в бік посилення захисту людей (але потрібно зберігати баланс з інтересами бізнесу). 

І виховувати нові кадри, а не переводити в НБУ зі старих провальних держрегуляторів тих чиновників, які мають сумнівний досвід невдалого регулювання. 

А починати будувати фінансову грамотність в країні потрібно з відповідей на ось такі прості питання:

1) Що таке фінграмотність? Це дуже умовне поняття і має багато рівнів. Чи важливо вчити людину вміти рахувати кредитний відсоток і відрізняти агрегатну страхову суму від неагрегатної? 

Або все ж важливо, щоб громадянин просто знав в яких випадках варто йти за кредитом в банк або за мікрокредитом в фінансову компанію? 

Або ще важливіше, — навчити фінансовому плануванню, різним способам відкладати гроші, накопичувати і знаходити безпечні способи пасивного доходу? 

Можливо, має сенс розробити понятійну систему рівнів фінансової грамотності, де базові рівні будуть про планування і збереження фінансів, а вищі рівні про примноження домашніх капіталів.

2) Кому потрібна фінграмотність і яка саме? У різних соціальних груп різні потреби і різні доступи до фінансових інструментів. 

Та й різні можливості зрозуміти складні фінансові механізми — немає сенсу пенсіонерці з смт розповідати про премудрості біржових котирувань. І в який етап життя потрібно всім громадянам знати про приватне пенсійне накопичення і про страхування життя? 

Що важливіше знати власнику СТО – про страхування майна від пожежі та крадіжки чи про умови роботи форексу в Україні? А студенту в харчовому інституті які фінансові знання потрібні і важливі?

3) Показники досягнення фінансової грамотності. Не варто робити процес заради процесу — мета все-таки повинна бути, і вона повинна обчислюватись. 

Зменшення кількості скарг? Збільшення обсягів фінансових ринків за рахунок фінансової активності фізичних осіб? Ступінь диверсифікації вкладень громадян?

4) Вибір ефективних інструментів навчання. Прагнення до швидкої вигоди ніяким навчанням не виправити — це частина сутності людини. 

Але як мінімум можна закласти основи і правила, які створять хоч якийсь шанс, що громадяни будуть приймати раціональні рішення. 

І саме способи навчання грають важливу роль: чи вистачить однієї газетної статті в сільській газеті? Або серії лекції в кількох обласних центрах? Як допоможуть відео на Ютюбі або сторіз в Інстаграмі? 

Чи все ж створити якийсь формат двосторонньої комунікації? Це потребує багато ресурсів і часу, але збереже гроші людей і запустить їхній капітал в економіку і у внутрішні інвестиції.

Фінансова грамотність громадян потрібна, до неї потрібно прагнути. Але це забіг на 5-10 річну дистанцію, і ні в якому разі не у форматі річного проекту під грантове фінансування. Це повинен бути стратегічний проєкт з довгостроковим плануванням і довгими цілями.

P.S. Ось ще сегмент фінансової грамотності. Зараз знову легалізували гральний бізнес. Під чиє регулювання підпадає ситуація, коли громадянин систематично витрачає гроші з картки на ігрові онлайн платежі, а потім ще й всю кредитну лінію туди "злив"? 

Це людина сама винна і це її проблеми ("хай іде лікується від ігроманії")? Або десь повинні стояти червоні прапорці регуляторів?