З огляду на рішення Байдена пом'якшити санкції щодо "Північного потоку-2", та переговори між Берліном та Вашингтоном про можливу компенсацію Україні в разі успішного запуску "Північного Потоку-2", останніми тижнями увага була постійно прикута до російського трубопроводу. 

Зважаючи на майбутній візит Зеленського до США, Україна намагається знайти нову зброю, здатну переконати Білий дім заморозити трубопровід. 

Останнім часом в інформаційному просторі знову стала популярною ідея про створення консорціуму, який б здійснював керівництво над газотранспортною системою України (ГТС). Однак, чи є ідея створити такий консорціум ефективною?

Пропозиція запросити європейські та американські компанії стати акціонерами української ГТС не є чимось новим. Така ідея виникла як можливий засіб захисту від російських "газових шантажів". 

Однак сам по собі план створення консорціуму не може змінити ситуацію. Більше того, ідея його існування може бути нецікавою для західних енергокомпаній

На відміну від російського державного "Газпрому", американські, німецькі чи французькі підприємства не сприймають газ як зброю, що може допомогти отримати політичну виходу для своїх країн. 

Західні "енергетичні гіганти" сприйматимуть придбання акцій української ГТС здебільшого з фінансової точки зору, керуючись філософією "прибутків та ризику" та оцінюючи українську газову систему лише як теоретичний актив їхнього інвестиційного портфеля.

На жаль, Україна досі не реалізувала свій потенціал щодо диверсифікації газу, залишаючись залежною від російського транзиту. 

Незважаючи на те, що Київ у 2015 році припинив імпорт російського "блакитного палива", 90% імпорту українського газу (з Угорщини та Словаччини) фізично надходить з Росії. 

Враховуючи політику Кремля щодо використання мінімального можливого обсягу газу, передбаченого оновленим українсько-російським контрактом на транзит газу, Україна опиняється в ситуації, коли національна ГТС є заповненою менше ніж на 30% від максимальних потужностей.

Той факт, що Україна володіє однією з найбільших газотранспортних систем в Європі, має й негативний бік. Існує гостра потреба в модернізації існуючої інфраструктури, на обслуговування якої щорічно потрібні значні суми. 

Тому перспективи створення економічно привабливого українського газового консорціуму залишаються досить похмурими.

Ба більше, сам газовий консорціум не можна розглядати як засіб змінити позицію Німеччини чи США щодо "Північного потоку-2". "Північний потік-2" та український газовий консорціум співвідносяться між собою зовсім по-іншому. 

Замороження "Північного потоку-2" чи пошук способів працювати на європейському газовому ринку після його запуску, а також інвестиції західних енергетичних компаній у національну ГТС — це все можливі нагороди за успішну українську газову політику.

Для досягнення цих цілей Україні доведеться виконати багато "домашнього завдання". Українським політикам слід пріоритезувати подальшу лібералізацію газового ринку, щоб нарешті залишити в минулому практику втручатися в ринок. 

Інституційна стабільність, передбачуваність важливих державних підприємств та належне виконання регуляторами антимонопольних функцій необхідні для успішної газової політики. 

Зв'язок між зміною керівництва в "Нафтогазі" та більш м'яким підходом Байдена до "Північного Потоку-2" перебільшений. 

Однак незалежність наглядових рад поряд із впровадженням інших елементів моделі належного управління в українській газовій системі є справді ще одним ключем для створення стійкого та сприятливого для інвесторів ринку.

Також Києву не варто забувати про диверсифікацію імпорту газу. Україні потрібно відмовитися від застарілих ідей, пов'язаних з отриманням доступу до центральноазіатського газу. 

Шанси на виграш Києвом арбітражу проти Москви, який може змусити Кремль розблокувати експорт центральноазіатського газу через Росію в Україну, залишаються досить примарними. 

Що ще важливіше, Центральна Азія не готова до експорту газу в Європу ні через Росію, ні через теоретичний Транскаспійський трубопровід. 

Узбекистан споживає понад 75% свого газу всередині країни. Туркменістан, найбільший регіональний експортер газу, здійснив повний "азійський поворот" в енергетичній дипломатії, надавши пріоритет угодам з Китаєм, Індією, Пакистаном та Афганістаном.

Коли мова заходить про дефіцит власного газу та невикористаних потужностей української ГТС, Києву варто зосередитись на більш реалістичних речах. 

Таких як збільшення видобутку газу, розбудова інтерконекторів з Польщею та Угорщиною для отримання "блакитного палива" з терміналів СПГ та приєднання до Південного Газового Коридору через Трансбалканский трубопровід для отримання доступу до азербайджанських газових родовищ. 

За умови правильної та своєчасної реалізації, ідея створення українського СПГ-терміналу, яку президент Зеленський обговорював з еміром Катару Тамімом бен Хамадом Аль Тані, також видається перспективною.

Загалом, з газовим консорціумом американських та європейських компаній або без нього, правильна та ефективна газова стратегія є основою для можливих здобутків України. 

Якщо Україна стане східноєвропейським газовим хабом з лібералізованим ринком, передбачуваними потоками газу з різних напрямків та заповненими потужностями, Київ нівелює для себе негативний вплив запуску "Північного потоку-2". 

Як не дивно, та сама стратегія є ключем до боротьби проти "Північного потоку-2".