В Україні знову заговорили про індустріальні парки. Приводом стала реєстрація та розгляд у Верховній Раді законопроєктів, які покликані запустити цей поширений у світі інструмент залучення інвестицій та стимулювання промислового розвитку.

І якщо в нашій країні застосування індустріальних парків викликає дискусії, то в інших країнах вони давно і успішно працюють, приносять користь економіці.

Прийнятий у 2013 році закон про індустріальні парки дозволив їх формальне створення. Однак із 49 зареєстрованих реально працюють тільки 7. А їх вплив на економіку мізерний. Щоб зрозуміти, чому так відбувається, звернемося до зарубіжного досвіду.

Індустріальні парки: як це працює

У Китаї перші індустріальні парки створили ще в 1980 роки. Наразі їх 375, там акумулюється близько 25% всіх прямих іноземних інвестицій. У свою чергу, парки дають Китаю приблизно 15% товарного експорту і понад 4 млн робочих місць.

У Південній Кореї діють 1200 індустріальних парків. Вони забезпечують 80% національного експорту, 70% промислового виробництва і 50% зайнятості в промисловості.

У Туреччині за останні 30 років створено 346 індустріальних парків, понад 80% прямих іноземних інвестицій зосереджені саме в них. 

В індустріальних парках Туреччини діють понад 50 тис. підприємств-резидентів. Вони створили більше 1 млн робочих місць і, за експертними оцінками, забезпечили зростання ВВП та експорту країни більше ніж в 3 рази.

Як результат — у 2013 році Туреччина, яка до цього десятиріччями була боржником МВФ, повернула цій організації останній транш, повністю погасивши заборгованість.

У Польщі на території 14 спеціальних економічних зон працюють 77 промислових і технологічних парків. Майже всі вони засновані в другій половині 1990-х рр. 

За наступні 10 років реальний ВВП країни зріс на 50%, а експорт — майже втричі. Загальна кількість створених робочих місць в СЕЗ досягла 186 тис. При цьому в парки було інвестовано понад 20 млрд євро.

Отже, чому там це працює, а у нас — ні? Секрет успіху простий. Суть індустріального парку — в стимулах, які отримують інвестори, розташувавши там своє виробництво. Це компенсації за створення робочих місць, фіскальні та фінансові стимули, інституційна підтримка з боку держави.

Розглянемо стимули, що застосовують до індустріальних парків в різних країнах. Звільнення від ввізного мита на нове обладнання та комплектуючі до нього передбачено для резидентів індустріальних парків Китаю, Росії, Туреччини і Південної Кореї (в останній — протягом перших 5 років роботи).

Додатково в цих країнах ввезення нового обладнання звільняється від сплати ПДВ. Це знижує витрати інвестора на запуск виробництва, полегшує старт його бізнесу. 

Надалі держава компенсує надані стимули за рахунок збільшення бази оподаткування.

Компанії, які стали резидентами індустріальних парків в Польщі, Чехії, Південної Кореї та Словаччині, отримують від держави нижчу ставку орендної плати за землю. А в Туреччині ділянки під виробничі потреби в індустріальних парках взагалі надаються державою безкоштовно.

Крім того, турецька влада надає резидентам дисконт на сплату єдиного соцвнеску — до 35% від розміру інвестицій протягом перших 10 років роботи. А в Росії також на 10 років компанії в індустріальних парках звільняються від податку на землю.

Широко використовується такий стимул, як зменшення податку на прибуток в залежності від розміру інвестицій в індустріальні парки. У Польщі — відрахування знижуються на 15-50% (залежно від регіону, сфери діяльності і т.д.), в Чехії — на 25%, в Словаччині — на 25-35%, в Туреччині — на 15-55%.

У Китаї при сплаті податку на прибуток дається безстрокова знижка 50%. У Росії перші 5 років податок на прибуток з учасників індустріальних парків стягується за символічною ставкою 2%, потім ще 5 років діє пільгова ставка в 7%.

Важливо відзначити: це не благодійність. Це сприяння інвесторам. Тому що в подальшому, за експертними підрахунками, кожен долар інвестицій, залучених в індустріальні парки, приносить державі 19 доларів податкових відрахувань — і це тільки за перші 5 років роботи парку. Тобто надання стимулів індустріальним паркам — єдина розумна економічна політика.

За оцінками української компанії Industrial management company, 1 га індустріального парку при повноцінній роботі створює 50 робочих місць. А 1 долар державних вкладень в інфраструктуру індустріальних парків дозволить залучити 5-6 доларів інвестицій.

"Запобіжники" для стимулів

Скептики можуть заперечити, що податкові, митні та фінансові стимули в індустріальних парках можуть стати інструментом для зловживань з боку недобросовісних компаній. 

Насправді цього не відбувається завдяки "запобіжникам", які закладені в законодавство відповідних країн.

По-перше, знижку при нарахуванні податкових зобов'язань можна отримати лише на суму, яку бізнесмен вклав в розвиток виробництва на території індустріального парку. Така прив'язка розміру стимулів до суми інвестицій є в Південній Кореї, Польщі, Чехії, Словаччині, Туреччині.

Її немає в Росії і Китаї. Але там індустріальний парк — закрита територія, на виїзді з якої розташовується митний пост. Це складніше з точки зору адміністрування — але, втім, дозволяє уникнути можливих фіктивних операцій.

У Польщі для отримання стимулів інвестор повинен вкласти в проєкт не менш за 100 тис. євро, до того ж 100% цієї суми повинно використовуватися на покупку нового обладнання.

У Чехії та Словаччині теж є така обов'язкова умова. У чехів мінімальні інвестиції в нове обладнання визначені як 50% від їх загального обсягу, у словаків — 40%. При цьому не менше половини всієї суми має бути власними коштами інвестора, це не може бути позика.

Південна Корея та Китай для надання стимулів вимагають, щоб не менше 50-80% продукції, яку виготовляє резидент індустріального парку, експортувалося надалі. 

Таким чином держава використовує індустріальні парки для зміцнення своїх позицій на зовнішніх ринках, поліпшення торгівельного балансу.

Не винаходити велосипед

З цього випливає, що ми повинні наблизити наші умови в індустріальних парках до зарубіжних, щоб конкурувати за інвестиції з іншими країнами. Інакше ризикуємо назавжди залишитися на узбіччі економічного розвитку.

Разом з колегами по парламенту я вніс на розгляд Верховної Ради законопроєкти №5688 і №5689, покликані створити сприятливі умови для притоку інвестицій в українську промисловість — через індустріальні парки.

Вони передбачають звільнення від сплати мита на ввезення устаткування, від імпортного ПДВ на обладнання та від податку на прибуток протягом 10 років. Також пропонуємо надати місцевій владі право встановлювати для індустріальних парків та їх резидентів пільги щодо місцевих податків.

Передбачені в законопроєктах №5688 і №5689 і спеціальні "запобіжники", які дозволяють виключити маніпуляції зі стимулами.

Наприклад, ввезене в пільговому режимі обладнання повинно протягом 5 років працювати виключно в межах індустріального парку — без права здачі в оренду, лізинг або передачу в користування третім особам на будь-яких інших умовах.

Отримати звільнення від податку на прибуток можна буде, тільки якщо резидент індустріального парку знаходиться там не менше 10 років, не нараховує і не виплачує дивіденди та прирівняні до них платежі на користь власника корпоративних прав.

Працювати в індустріальному парку зможе лише окрема юрособа, перелік допустимих видів діяльності якого буде обмежений переробною промисловістю та науково-технічною діяльністю.

Крім зазначених законопроєктів, які містять зміни до податкового та митного кодексів, на розгляді в Раді знаходиться законопроєкт 4416-1. 

Він передбачає низку важливих змін у закон про індустріальні парки, в т.ч. можливість фінансування державою підведення інфраструктури до індустріальних парків, а також можливість надання компенсацій за підключення до мереж та компенсації процентних ставок за позиками компанії-резидента.

Таким чином ми не намагаємося винаходити велосипед, а застосовуємо зарубіжний досвід роботи індустріальних парків. 

Переконаний, що поступове впровадження в Україні загальноприйнятих інструментів промислового розвитку, таких як індустріальні парки, локалізація, експортно-кредитне агентство, закордонні торгові представництва та ін. — дозволить нашій країні вийти на шлях до заможності та благополуччя, забезпечить українських громадян роботою у власній країні.