Системна криза теплової галузі загострилась у травні цього року на тлі впровадження ринку газу, який ледь не призвів до банкрутства усіх компаній українських теплокомуненерго (ТКЕ). 

Ті ринкові моделі, які запропонував НАК "Нафтогаз України", насправді не мають нічого спільного з ринком. Це зовсім не про здорові конкурентні ринкові відносини, це — про цінову маніпуляцію і зловживання монопольним становищем. А також про зростання на 40% тарифів на тепло і знищення теплової інфраструктури в Україні. 

Після першої спроби Кабміну скасувати з 1 травня цього року дію покладання спеціальних обов’язків (ПСО) при закупівлі газу, теплова галузь всієї країни виявилася нездатною працювати в умовах запровадженого НАК "Нафтогазом України" нового ринку газу. 

В один день 120 міст та селищ України втратили можливість забезпечувати понад 5 млн своїх мешканців, включно із закладами охорони здоров’я, гарячою водою. Відтак, уряд в режимі ручного управління ухвалив рішення про продовження дії ПСО до 20-го травня.

З 20-го травня рішенням уряду дія газового ПСО для тепловиків остаточно припинилася, а разом із цим повністю зникла і гаряча вода у Вінниці, Луцьку, Тернополі, Кременчуці та інших містах нашої країни. 

Причини скрізь однакові — держава усунулася від регулювання взаємин між газопостачальниками та тепловиками, а газовий монополіст в особі НАК "Нафтогаз України", під гаслами запровадження "ринку газу", в ультимативній формі нав’язав своє бачення нової моделі подальших взаємин.

Відмовитись від запропонованих НАКом умов закупівлі газу тепловики не можуть, бо мають 50 млрд грн накопичених раніше боргів ТКЕ. І байдуже, що утворилися ці борги через несвоєчасний перегляд НКРЕКП тарифів на послуги теплоенергетиків, через винахідливість самого НАК "Нафтогаз України" із його гнучкою системою штрафів і пені. 

А ще — через невиконання державою умов підписаного у лютому цього року Меморандуму між Асоціацією міст України та урядом, згідно з яким держава має компенсувати підприємствам ТКЕ надлишкову вартість газу, спожиту ТКЕ в минулому опалювальному сезоні. ТКЕ поки що не отримали обіцяну компенсацію.

Розуміючи масштаби неминучої фінансової та соціальної кризи, а також цілком реалістичні ризики зриву початку опалювального сезону в масштабах країни, тепловики вперше за останні 30 років об’єдналися та ініціювали проведення всеукраїнських акцій протесту, засипаючи листами усі державні інституції та НАК "Нафтогаз України". 

Лише втручання Президента та його адміністрації дозволило кризу якщо не "погасити", то принаймні спрямувати її вирішення у конструктивне русло. Після доручення Президента Нафтогаз підготував угоди для тепловиків із вартістю газу у 7,4 грн за куб. м. На етапі розробки — механізм реструктуризації боргів ТКЕ перед НАК "Нафтогаз України".

Однак в креативній обробці НАК "Нафтогаз України" домовленості щодо газових угод для тепловиків набули нових значень. Заради справедливості потрібно зазначити, в них дійсно фігурує вартість газу 7,4 грн за куб. м газу, проте є багато "але", чому ці 7,4 грн за куб.м є суто умовними. 

Фактично вартість газу для ТКЕ може бути значно вищою, ніж 7,4 грн за куб. м. Бо газопостачальник застосував усе, що міг: часткову передплату замовлених обсягів природного газу, перекладання фінансової відповідальності на місцеві органи влади, загальновідому "НАКівську" драконівську систему штрафів і пені. 

А в основі всього цього "креативу" — досить специфічна методика розрахунку обсягів споживання газу, яка дає можливість штучно занижувати реальні об’єми споживання, а потім так само штучно створювати умови для застосування "іншої" ціни на газ більше ніж 10-11 грн за куб. м.

Ось такий приклад фінансової ефективності газового менеджменту. Коштом пересічного українця. Бо саме він врешті-решт оплатить те тепло, яке через усі ці маніпуляції ефективного менеджменту "Нафтогазу" зросте в ціні на 15-40% залежно від міста. Або ж його оплатить місто, припинивши фінансування шкіл, лікарень, будівництва доріг тощо. 

Діалог щодо умов газових закупівель між тепловиками та НАК "Нафтогаз України" триває. Боротьба потужна, адже вся галузь теплоенергетики України, тисячі її працівників та уся система централізованого теплопостачання країни фактично в економічній прірві.

З 2014 року тарифи на тепло переглядалися виключно в частині ціни на природний газ, доля якого у вартості всієї послуги перевищує 80-85%. Решта ж складових тарифу, за рахунок яких працюють підприємства ТКЕ України, — відтоді майже не змінилась. 

А ще є усунення наслідків аварій на значною мірою морально і фізично застарілому обладнанні радянського зразка, яке вдається тримати у робочому стані лише завдяки постійним ремонтам. Має бути заміна мереж. 

А ще — гостра потреба в комплексній модернізації, нові технології, залучення в теплоенергетику молоді. Замість всього цього — потурання апетитам газового монополіста. І, насправді, ніякого газового ринку немає, як немає конкуренції, ефективного менеджменту, клієнтоорієнтованості, розвитку — всього того, що передбачають ринкові відносини.

До речі, в цей час Іспанія починає використовувати водень для виробництва тепла та електроенергії, Франція та Німеччина будують водневі когенераційні ТЕЦ. Європейський сектор теплопостачання стрімко змінюється, його пріоритет — декарбонізація та екологічно чисте тепло. 

Бо головний клієнт там не "Нафтогаз" чи якась інша компанія-фаворитка, їх клієнт — пересічний європеєць, який сумлінно сплачує за якісні енергетичні послуги.