Ми звикли вважати, що в Європі багато чого краще, ніж в нас. Невже й сміття? Хоча краще казати "вторинна сировина". 

Ми всі чули про те, як ретельно європейці сортують сміття. Хтось цим захоплюється, хтось знизує плечима. 

Але більшість не розуміє, наскільки важливим економічним та екологічним фактором є це сортування та подальша утилізація.

Головною перевагою сортування побутових відходів є усунення екологічно небезпечних ситуацій, причиною яких є великі звалища. 

Крім того, повторне сортування сміття знижує витрати природної сировини при виробництві нових товарів. 

У більшості країн Західної Європи роздільний збір побутових відходів практикують з 1980-х років. 

Німеччина стала піонером в цьому питанні, там вже в 70-х роках з'явилися перші контейнери для збору скла, а з 1978 року для збору сміття почали вводити багатокамерну систему. 

У 90-х роках сортування сміття стало системою для всіх розвинених європейських країн. 

В Україні сортування сміття досить незвичне та поодиноке явище. При всьому тому у нашій країні близько сотні переробних заводів. З вторсировини вони виробляють пакети для сміття, шини і навіть металопластикові вікна. 

Але більшу частину вторсировини підприємства змушені закуповувати за кордоном. Так, це складно уявити, але виробникам дійсно не вистачає сміття для переробки, тому доводиться його імпортувати. І сталося це саме тому, що в Україні не налагоджений процес сортування та роздільного збору сміття. 

Рециклінг для компаній-виробників має економічну доцільність. Наприклад, корпорація "Біосфера" ще у 2014 році у Фастові відкрила рециклінговий завод "Polygreen", який сьогодні переробляє 700-800 тонн використаного поліетилену щомісяця. А далі, з отриманої гранули (так названа "вторинна") виробляються пакети для сміття. 

З листопада 2020 року ціни на первинний поліетилен зросли на 90%, а тони невідсортованого сміття продовжують забруднювати землю. 

Хоча використання вторинної сировини не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а й допомагає отримувати більш економічно-цікаву ціну на готовий продукт.

У дослідженні PWC за 2020, присвяченому реформі управління відходами в Україні, йдеться про те, що Польщі знадобилося 20 років, щоб досягти зменшення частки захоронення муніципальних відходів з 98% до 42%. 

"Фінансова підтримка ЄС стала одним із визначальних факторів такого зрушення. 20 років знадобилося Чехії, щоб знизити цей показник з 93% до 49%. Фінансова підтримка з боку бізнесу через механізм розширеної відповідальності виробника (РВВ) була однією із основних рушійних сил такого прогресу. Додатково, через 4 роки в Чехії почне діяти повна заборона захоронення невідсортованого змішаного муніципального сміття, що діє в багатьох країнах ЄС ще з початку 2000-х років", — зазначають автори дослідження.

Скільки років знадобиться Україні? Цікаво, що в нас розроблена Національна стратегія управління відходами до 2030 року. 

Ця стратегія ставить перед країною амбітні цілі. Наприклад, рівень захоронення муніципальних відходів має знизитися з 94% до 35% до 2030 року. 

Тобто, як зауважує вже згадане дослідження, за 13 років Україні необхідно пройти шлях, на який іншим країнам знадобилося майже вдвічі більше часу. У реальності поки що ця стратегія рухається дуже повільно.

Чорний лебідь пандемії

Чорний лебідь пандемії в прямому сенсі підкосив економіку України. Сьогодні більшість українського бізнесу намагається відновитися після року коронавірусу. 2020 змінив практично усі підходи звичного ведення справ, у тому числі криза вплинула і на підприємства, які виробляють сировину в усьому світі. 

Метал, целюлоза, неткане полотно і його складові віскоза та поліестер, поліетилен – усі ці позиції зростають у ціні. Звичайно, збільшення цін на закупку сировини впливає на вартість кінцевого продукту. 

Безумовно ми усвідомлюємо, що наші покупці також відчули на собі вплив кризи. Адже під час локдауну та пандемії закрилося багато бізнесів, дехто з підприємців, на жаль, був вимушений скорочувати заробітні плати, а інколи, і звільняти співробітників. 

Тобто, фактично, українці, стали набагато більш чутливими до коливання цін. Зараз ми намагаємося балансувати та знаходити можливості не вдаватися до радикальних дій і не підвищувати ціни для наших споживачів, але без підтримки держави та стимулювання розвитку економіки шляхом створення більш лояльних умов для українських виробників, втримувати таку позицію стає з кожним роком все складніше.

Проблемна ринкова ситуація виникла не вперше. Але раніше, якщо відбувалося зростання курсу валют чи підвищення ціни на сировину для наших продуктів, нам вдавалося втримувати прибутковість бізнесу та індексувати вартість продукції на аналогічну величину. 

Зараз, враховуючи усі фактори, ми не можемо закласти у вартість продукту повний відсоток подорожчання сировини. Бо, фактично, це означає підсилити навантаження на нашого споживача, а ми намагаємося цього уникати.

На мою думку, інфляція цього року випередить темпи зростання та індексації заробітних плат, відповідно наш клієнт буде біднішим, а компаніям буде складніше розвивати бізнес та модернізувати його, створюючи нову продукцію та покращувати якість вже існуючої. У цьому і є головний виклик 2021 року. І бізнес буде потребувати підтримки держави.

Що робити далі?

Щоб бізнесу було вигідно переробляти українську вторсировину, необхідно створити умови, при яких громадяни почнуть сортувати сміття у себе вдома. 

Потрібно забезпечити можливість людей сортувати сміття окремо, створити потрібну інфраструктуру. Бо мало хто захоче брати участь у квесті під назвою "Знайди пункт збору вторинної сировини". 

Ті першопрохідці, які все ж намагаються сортувати, скаржаться, що неможливо знайти контейнери навіть у великих місцях, що вже казати про малі. 

Згідно із законом "Про відходи", українці з 2018 року повинні сортувати сміття. За фактом закон не працює. Немає коштів, в тому числі і на контейнери для сортування, немає механізму контролю за виконанням закону, немає реальної волі до його реалізації. 

За інформацією "Київкомунсервісу", в перші місяці проєкту лише близько 15-20% відходів, зібраних роздільно, виявились придатними для переробки через низьку якість сортування населенням.

Звичайно, українці не повинні відповідати за все. Така комплексна задача повинна вирішуватися спільно бізнесом та державою. 

З боку держави необхідно створення прозорої законодавчої бази, впровадження освітніх програм, спрямованих на пробудження свідомості наших співгромадян, податкові пільги для бізнесу, який інвестує гроші у вирішення екологічних проблем. 

А бізнес швидко стане на правильну колію, як тільки будуть створені сприятливі ринкові умови для подібної діяльності.