Теплоенерго потужності зразка 50-х років колись по праву вважалися технологічним та енергетичним дивом, але в наш час перетворилися на бомбу уповільненої дії і гору брухту. 

Завдяки цим радянським "суперпотужностям" Україна стала найбільшим забруднювачем повітря в Європі. Міжнародний аналітичний центр EMBER опублікував дані, згідно з якими 8 з 10 найбрудніших ТЕЦ/ТЕС в Європі за кількістю викинутого зольного пилу — українські. 

Українські вугільні станції за кількістю викидів обігнали Туреччину, Сербію і Західні Балкани разом.

А ще Україна — на 4 місці у світі за збитками через захворюваність та смертність від забрудненого повітря. Минулого року аналітики підрахували, що це коштує нам майже 6% ВВП. 

Мешканці містечка Українка неподалік від Києва, де розташована одна з найбільших ТЕС України, вже звикли не випускати дітей на прогулянку, коли із труб валує чорний дим. Та і взагалі жити зі щільно зачиненими вікнами. 

Теплова енергетика є одним з найбільших забруднювачів довкілля в Україні, але наші "тепловики" категорично відмовляються це визнавати та вирішувати питання забруднення повітря. 

Стимулювати екологізацію має держава

Стимулювати бізнес до екологізації — це зобов’язання держави. По-перше, перед своїми громадянами, по-друге, перед міжнародною спільнотою.

Коли в 2011 році Україна приєдналась до договору Енергетичного співтовариства, держава зобов’язалась скоротити викиди від всіх великих спалювальних установок — усіх ТЕС, ТЕЦ та котелень з тепловою потужністю понад 50 МВт — та привести їх до вимог Директив ЄС. 

Зокрема, ми зобов'язалися імплементувати та виконувати з 2018 року Директиву про промислові викиди, а у якості пом’якшення, так званого відступу, Україні було надано особливі умови, яких не має жодна інша договірна сторона. 

Так з’явився Національний план скорочення викидів з великих спалювальних установок (НПСВ), який з 2018 року мав би виконуватись. Але віз і нині там.

Фактично ні уряд Гройсмана, ні Гончарука, ні Шмигаля/Зеленського нічого не зробили, щоб перші скорочення токсичних викидів з ТЕЦ/ТЕС почались. 

За уряд все зробила війна

Внаслідок російської агресії ми просто втратили частину "брудних" потужностей, які тепер на тимчасово окупованих українських територіях. Це і дало уряду можливість звітувати про зменшення викидів протягом першого етапу реалізації НПСВ.

До 2023 року НПСВ передбачає встановлення сучасних пилових фільтрів на 30 установок, а також будівництво 13 сіркоочисток. Також до 2023 року передбачається демонтаж 5-ти найстаріших енергоблоків на Бурштинський ТЕС та всіх котлів 2-ї черги Добротвірської ТЕС. 

Згідно з НПСВ, на всіх включених до нього установках до кінця 2028 року мають з’явитись пилові фільтри та сіркоочистки. А до 31 грудня 2033 року всі вони мають встановити також азотоочистку та повністю відповідати європейським нормам викидів.

Основна ідея НПСВ — щоб індустріальні енергетичні монстри, побудовані мінімум півстоліття тому, перестали пожирати в необмеженій кількості дороге і брудне вугілля і "випльовувати" у наші легені діоксид сірки, азоту і дрібнодисперсний пил. 

Що не так з НПСВ?

Є забруднювач, і є вимога припинити забруднювати. Є план, і є строки. Є шкода для здоровʼя, довкілля, і є збитки державі і міжнародні зобов’язання. 

З точки зору здорової європейської людини, здавалось би, що ще треба, щоб виконувати НПСВ? 

Диявол сховався у деталях. А точніше — в деяких цифрах, які, звісно ж, зрештою зводяться до грошей. 

Затвердження НПСВ та закон про ринок електроенергії, прийнятий у 2017 році, абсолютно не були узгоджені між собою. 

Це головна причина того, що 2-й енергоблок Трипільської ТЕС, єдиний який має сіркоочистку в Україні, стоїть законсервований, бо не може конкурувати з брудними блоками через вищі експлуатаційні витрати. 

До НПСВ не внесено низку державних ТЕЦ та резервних енергоблоків Центренерго. А це означає, що вони мають бути закриті. А відповідно до чого? 

І коли? Вони ж якраз працюють на газу, спалювання якого набагато менше забруднює повітря, ніж вугілля.

Тим часом, бізнес використовує майданчики численних аналітичних центрів, асоціацій та підставних громадських організацій, щоб заявити, що НПСВ не реалістичний, бо дорогий! 

4,1 млрд євро за 15 років, справді, немало. Але ж розрахунок інвестицій за НПСВ був хибним від початку. 

Повний набір фільтрів, включаючи коштовну сірко- та азотоочистку, встановлювати недоцільно, особливо враховуючи плани уряду на декарбонізацію та поступову відмову від вугілля. 

Але ставити пилові фільтри і моніторингові системи на всі потужності оператори зобов’язані. Без них "дешева" електроенергія здобувається надто дорогою ціною людського життя та здоров’я, і, як наслідок, мільярдних збитків державному бюджету. 

У бізнесу свої мантри:

1. "дорого", "не потягнемо", "це нас погубить";
2. держава НПСВ придумала, хай держава за екомодернізацію і платить; 
3. піднімемо ціни на електроенергію, бо нам треба заробляти.

Поки ведуться розмови, вугілля далі топиться, і останні подихи видушуються з радянських розвалюх прямо до легенів понад 50 тисяч українців, які передчасно помирають через забруднення довкілля. 

А тим часом той самий диявол тихенько посміюється. 

Хто забруднювач, а хто має платити?

Сьогодні на території України працює 13 ТЕС, десятки ТЕЦ і близько сотні великих котелень. 

Три великі ТЕС перебувають у власності державного "Центренерго": Трипільська, Зміївська та Вуглегірська. 9 ТЕС перебувають у власності приватної компанії ДТЕК Енерго: Бурштинська, Добротвірська, Ладижинська, Криворізька, Запорізька, Придніпровська, Курахівська, Луганська та Миронівська.

Аналітичний центр EMBER виявив, що українська Курахівська ТЕС є найбруднішою в Європі за викидами зольного пилу, а Бурштинська ТЕС — №1 за кількістю викидів двоокису сірки. Щоб розібратись як так сталось, повернімось на 15 років у минуле. 

Треба розуміти, що грошей у держави на екологічну модернізацію ТЕС і ТЕЦ немає і ніколи не було. З метою екологізувати потужності держава вирішила їх продати — віддати на приватизацію.

Придбавши державні енергопотужності в 2011 році інвестор — компанія ДТЕК Енерго — мала до 2015 року провести повну екомодернізацію цих установок. Згідно з договорами купівлі-продажу державного майна, компанія взяла на себе зобов’язання:

- вжити заходів з охорони атмосферного повітря; 

- встановити фільтри для скорочення викидів зольного пилу, оксидів сірки та азоту; 

- встановити автоматизовані монітори викидів.

Жоден пункт досі не виконаний повністю. 

Виходить, що держава продала ТЕС за безцінь, щоб бізнес міг витиснути з них останні соки і залишити як купу брухту? За таких обставин термін "приХватизація" набирає цілком нового значення.

Хоча "спеціальна пропозиція" якраз і полягала в тому, що інвестор отримував станції за низькою вартістю з тим, щоби мати можливість вкладати кошти в їх подальшу екологізацію. 

І в свій час бізнес ці зобов’язання взяв на себе цілком свідомо і добровільно! 

Тому всі розмови про якісь таємні екологічні домовленості держави з європейським Енергетичним співтовариством і сюрпризи екологізації — банальна маніпуляція і маячня. І свідченням того є відповідний пункт у приватизаційних договорах. 

Якщо слідувати логіці, то договори мають виконуватись, а відповідно витрати на екологізацію мають нести власники. Тобто ДТЕК платить за фільтри і монітори на установках своїх 9 ТЕС. 

А з державного бюджету фінансується модернізація/ліквідація установок на 3-х ТЕС Центренерго та інших державних об’єктах. 

Фонд Держмайна, Антимонопольний комітет 

У відповідь на депутатське звернення Фонд державного майна повідомив, що 2018 р. в.о. голови Фонду держмайна Віталій Тубаров підписав акти про виконання умов договорів купівлі продажу державних ТЕЦ/ТЕС. 

Це при тому, що на самих об’єктах фільтри відсутні і моніторинг не вівся, як і зараз. І тим не менш акти підписані, а умови договору вважаються виконаними. 

Як так сталось? Це вже питання, яке тягне на окреме розслідування у полі діяльності НАБУ та інших антикорупційних органів. 

А Бурштинська, Курахівська, Придніпровська та інші ТЕСи, а також менші вугільні станції, такі як Дарницька та Черкаська ТЕЦ, далі продовжили працювати: постачати відносно дешеву електроенергію в обмін на легені українців. 

За цей час "ДТЕК Енерго" по всіх канонах піднявся до рівня енергетичного монополіста. За підсумками 2019 року компанія була виробником 20% всієї електроенергії в країні або 56% від загального виробництва на ТЕС та ТЕЦ. 

Хоча в Антимонопольному комітеті ні за часів Порошенка, ні за часів Зеленського монопольного становища "ДТЕК Енерго" чомусь не помічають. 

Можливо тому, що лякає перспектива подорожчання електроенергії. Чи стратить новий цикл мантр від забруднювачів про енергозалежність і про те, що не буде сталого джерела електропостачання в країні. 

Ці міфи міг би легко розвіяти уряд, а саме конкретні міністерства. Але…

Урядова бездіяльність: зовсім інший рівень державних видатків

Для того, щоб НПСВ запрацював не потрібно довгих розмов. Треба цифри і дані — на противагу внутрішнім даним бізнесу. 

А це означає, що є завдання для цілої низки міністерств — Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства захисту довкілля, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики, Міністерства фінансів та Міністерства економіки. 

Міненерго

Відповідь на питання сталого енергопостачання та енерго(НЕ)залежності мала давно бути надана в державній енергетичній стратегії. Зокрема, в окремому розділі, присвяченому майбутньому вугільного сектору, справедливому переходу та декарбонізації. 

Поки такого документу немає, немає й розуміння ні в державних, ні в приватних підприємств що робити: шукати інвесторів на модернізацію чи залучати кошти на ліквідацію старих ТЕС та ревіталізацію промислових майданчиків?

Також за Міненерго відповідь на питання: а що робити з блекаутами? Тільки не перспективними, якими погрожують в разі не виконання НПСВ. А реальними, тими які відбуваються вже не раз через несправності на Бурштинській, Добротвірській, Придніпровській та Запорізькій ТЕСах.)

Міндовкілля

Міністерство, яке на сьогодні робить найбільше, щоб скорочення викидів стало реальністю наступних 15 років. Основне завдання, яке поки не виконане: затвердити єдину доцільну методологію розрахунків і верифікації даних по викидах великих спалювальних установок та порядок отримання даних з автоматизованих моніторингових систем. 

Міністерство охорони здоров’я 

Найбільш недооцінена роль в просуванні заходів, передбачених НПСВ саме за цим міністерством. Кожен згаяний рік екологізації це в середньому 150 тис. тонн зольного пилу, 600 тис. тонн двоокису сірки, 120 тис. тонн оксидів азоту, які осідають, не деінде, а в наших легенях та в легенях наших дітей, а ще в українській землі та воді. 

ВООЗ та міжнародні економічні експерти давно рахують збитки для держав та світової економіки, завдані витратами на охорону здоров’я та передчасними втратами людського життя.

Дуже важливо співвіднести ціну життя і здоров’я українців з вартістю екологічної модернізації енергопотужностей, аби тими 4,1 млрд євро припинили спекулювати на всі боки, мовляв "дорого", "не потягнемо", "це нас погубить".

На МОЗ лежить дуже важливе завдання: показати нам видатки і втрати, які держава несе через захворювання громадян, пов’язані з отруйним повітрям. Порахувати збитки завдані економіці невиправданими передчасними смертями українців, які могли б за інших обставин далі працювати і робити свій внесок в економічний розвиток і зростання держави. 

Такі непрямі збитки і видатки МОЗ не порахує без ще двох міністерств.

Мінфін і Мінекономіки

Реальна вартість запровадження НПСВ за різних сценаріїв має бути об’єктивно порахована експертами державного рівня. У міністерств мають бути власні цифри, вирахувані за єдиною методикою, яка враховує різні фактори:

• вартість фільтрів, моніторів і іншого екомодернізаційного обладнання; 
• видатки на лікування хронічних хвороб, які виникають через брудне довкілля;
• втрати через передчасні смерті працездатного населення;
• вплив інвестицій в екологізацію і зменшення видатків на охорону здоров’я на різні сектори економіки і тарифи.

Поки у міністерства немає цифр, бізнес може маніпулювати, скільки захоче.

Щоб такого не було треба мати власні цифри і власні дані, засновані на доказовому підході та дослідженнях, а не принципі "пальцем в небо". Впевнена, що і в Мінфіні і в Мінекономіки є люди здатні порахувати. 

А Міністерство енергетики, Національна служба здоров’я України, Міністерство захисту довкілля, Міністерство соцполітики і Державна служба статистики здатні надати всі необхідні дані. 

Якщо ж ні, то проблеми в нашій країні значно і значно глибші за невиконаний НПСВ.

Щоб допомогти уряду зрушити з мертвої точки, я з колегами зареєструвала в Раді 5129.

Постанова 5129 

Це 4 прості завдання, які уряд має виконати до кінця 2021 р :

1) не відступати від строків і виконати повною мірою взяті зобов’язання по екологізації вугільних ТЕЦ/ТЕС і великих котелень до кінця 2033 року (по всіх забруднюючих речовинах), по викидах зольного пилу - до кінця 2028 року відповідно до європейських стандартів;

2) визначити і розписати механізми фінансування НПСВ в умовах нових ринків електроенергії та тепла. 

3) прийняти нарешті комплексну енергетичну стратегію з чітким планом поступової декарбонізації, аби не виникало питань, що і коли далі буде з вугільним сектором, а відповідно і вугільними ТЕЦ/ТЕС.

В постанові також містяться приписи для Міністерства захисту довкілля та Міністерства охорони здоров’я. Перше має розробити єдину методику, як перевіряти та контролювати звітність по викидах на підприємствах. Друге має надати чіткі цифри та статистику: як часто українці хворіють через брудне повітря та скільки це коштує нашій державі. 

А що про це все думають в Енергетичному Співтоваристві та наші міжнародні партнери?

З моменту публікації звіту EMBER не вщухає шквал питань від іноземних журналістів та колег з парламентів сусідніх країн. 

Міжнародна спільнота стурбована тим, що Україна намагається вести подвійну гру: декларувати світу і своїм же громадянам готовність до змін, до реалізації "зеленого" курсу, до "зеленого енергетичного переходу", а водночас з останніх сил навантажувати стару "брудну" вугільну генерацію. 

Міжнародні партнери також ставлять питання, чому Україна не вирішить своїх проблем (в тому числі і іміджевих), просто розформувавши монополію. Але при цьому висловлюють готовність підтримати ініціативи з декарбонізації і трансформації вугільних регіонів. Як на рівні розробки стратегії, так і на рівні наповнення відповідних спецфондів. 

Для міжнародних партнерів є ще завдання: більш уважно відслідковувати потоки брудних карбонізованих грошей, які течуть від українських олігархів і вугільних магнатів прямісінько в зарубіжні банки. І це б напевно найбільше вплинуло на ситуацію. 

А Енергетичне співтовариство може активізуватись із запитаннями до уряду: а що ж там з НПСВ. І тим самим допомогти посилити голос української громадськості, чисельні звернення якої отримують формальну відписку Кабміну: "Робота робиться, плани плануються". 

Тільки такими спільними зусиллями і безкомпромісними кроками Україна зможе наблизитись до європейських екологічних норм, а українці отримають своє право на чисте довкілля.