У світі існують десятки прикладів трансформації депресивних регіонів в успішні території. Так було в Лондоні, Празі, Берліні.

Там створювали нові точки зростання на місці промзон, що віджили своє, або морально "втомленої" забудови. У кожного з таких кейсів — свої стартові умови і стратегії.

Але в певній проекції їхній досвід можна застосувати в українських реаліях. У тому числі — в районах Донецької і Луганської областей, прилеглих до лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями.

Перш, ніж перейти до практичних проекцій, окреслимо загальні умови, що дозволяють розраховувати на успіх. Для коректності оцінок в таких проектах уникають характеристики "депресивність".

В описі кейсів частіше використовують статус регіону з невикористаним потенціалом зростання. Існують різні індикатори ємності цього потенціалу. Це — рівень зайнятості, інтенсивність міграції, підприємницька активність.

Ключовий маркер — якість робочої сили. Чим вище її рівень, тим стійкішою є територія до конкуренції з боку привізних товарів. Важливо оцінювати економічну ситуацію в регіоні або окремих його галузях у прив'язці до загальнонаціонального рівня.

Найбільш успішні кейси об'єднує широке фокусування проблематики. Там не вирішували окремі проблеми, а стимулювали активність всього регіонального потенціалу. Сприяючи підприємництву, інноваціям, соціальним проектам, кадровому вдосконаленню.

Ключове завдання — чітке позиціонування території, з визначенням цільових маркерів. Виходячи з цього, програми розвитку частіше засновані на просторовому плануванні.

Важливо просувати інновації, з урахуванням розуміння унікальних переваг і слабких місць території. Окремий напрямок — аналіз ринку робочої сили, стимулювання трудової мобільності і підвищення людського капіталу регіону.

Для інноваційного розвитку важлива наявність не просто дешевої, але кваліфікованої робочої сили. Тому зі старту потрібно прораховувати, звідки залучати і де навчати необхідні кадри.

Пілотне завдання — підвищення транспортної доступності території. З цього стартували всі успішні проекти.

Спочатку держава інвестувала в дороги, аеропорти, швидкісний залізничний транспорт. Забезпечувала логістикою район, що розвивається і з’єднувала його з сусідніми територіями.

Створення фінансового центру Кенері-Уорф на Собачому острові в Лондоні — одна з найбільш вражаючих світових реновацій. 30 років тому на його місці був занедбаний порт Docklands, з кримінальним флером і низьким соціальним порогом місцевих жителів.

А сьогодні в Кенері-Уорф та Сіті — ще одному діловому центрі — заробляють на двох третину бюджету Великобританії. Реновацію в Docklands почали з вирішення транспортного питання.

Район був історично відокремлений, хоча і знаходився майже в центрі Лондона. Туди побудували дороги, проклали автобусні маршрути, по старих залізничних коліях пустили легке метро.

Ці зміни дозволили території скористатися першою маркетинговою перевагою, запропонувавши ринку недорогу нерухомість в центральному районі з гарною транспортною доступністю.

Подальші реновації фінансували за рахунок великого капіталу, готового переїхати з інших районів. Щоб його зацікавити, підприємців звільнили від податку на майно, спростили узгодження планувальних рішень і надали фінансові пільги. 

Зрештою стартові 1,8 млрд фунтів держінвестицій привели в район 6,5 млрд фунтів приватних вкладень. У 1998-му в районі побудували понад 24 тисяч одиниць житла і більше 2,3 млн метрів комерційної нерухомості. Чисельність населення зросла в два, а кількість робочих місць — в три рази.

Там сьогодні знаходяться штаб-квартири найбільших банків і міжнародних корпорацій. Цей результат підтверджує грамотний розрахунок проекту і правильну його реалізацію. А в цілому історія Docklands дозволяє розкласти процеси реновації на організаційні атоми і спроектувати на українські реалії.

У тому числі — на Донецьку область — колосальну територію з невикористаним потенціалом. Їй необхідно позиціонування і визначення домінант в стратегіях розвитку окремих громад і — всього регіону.

Аналіз ситуації дозволить визначити роль і місце Краматорська, Маріуполя, Бахмута, Слов'янська, інших міст і селищ в стратегії регіону. Серед перспективних статусів — центр ділової активності, IT-кластер, місто університетів і сучасної медицини, території рекреації та відпочинку, промислових інновацій, інвестиційних стартапів.

Плани розвитку територій потрібно орієнтувати на ці драйвери зростання. Роль держави — інвестиції в критичну інфраструктуру, фінансові стимули, пільгове кредитування.

При таких умовах інвестиції прийдуть в регіон значно швидше. І тоді через кілька років на Донеччині з'являться перспективні точки активності, нові робочі місця і свої успішні "Docklands".