Недавно уряд підтримав черговий проєкт постанови про посилення вимог адресності надання житлових субсидій.

Приводів для відмови в отриманні субсидій значно побільшає.

Щоразу вимоги для отримання субсидій стають дедалі жорсткішими і складнішими. Мета – зменшити кількість субсидіантів і, відповідно, скоротити бюджетні витрати.

До речі, якщо в грудні 2017 року субсидії отримували майже 7 млн українських домогосподарств, то у 2021 році їх залишилося менше 3 млн.

Нова постанова передбачає додаткові обмеження. Зокрема, підставою для відмови в отриманні субсидії може стати наявність банківських депозитів, купівля валюти, одноразові покупки, перетин кордону.

Разом з тим, офіційні документи уряду не уточнюють, про які саме параметри обмежень ідеться. Без відповідей залишається купа запитань.

1. Наявність доходів від депозитів та дивідендів від цінних паперів є приводом для відмови чи йдеться про зменшення на цю суму субсидійних виплат?

2. Який дохід від депозитів та цінних паперів є підставою для відмови? Наприклад, пенсіонер має маленький депозит і кілька сотень чи тисяч гривень на рік доходу від нього, що неспівмірно з вартістю житлово-комунальних послуг за рік.

3. Що з купівлею іноземної валюти та дорогоцінних металів? Якщо людина купила 100-200 дол або золотий ланцюжок, чи буде це підставою для скасування субсидій, і як це відстежити?

4. Як щодо поїздок за кордон? Людина може виїжджати не лише на заробітки чи відпочинок, а до родичів чи на лікування, оплачене благодійними організаціями.

Незрозуміле також рішення Кабміну щодо скасування діяльності та повноважень комісій, що працюють при місцевих органах влади та призначають субсидії в окремих нестандартних випадках. Наприклад, після втрати майна через пожежу чи коли відносно забезпечена сім'я залізла в борги через дороге лікування.

Урядовці очікують, що нова постанова дозволить скоротити кількість субсидіантів ще тисяч на 300 і заощадити на субсидіях кілька мільярдів гривень. Проте посилення вимог до отримувачів субсидій може не стільки вдарити по багатих шахраях, скільки по тих, кому справді важко обійтися без допомоги держави.

До речі, суттєве скорочення субсидіантів, більш ніж удвічі за останні роки, відбулося переважно за рахунок заробітчан. За однією з умов, родина втрачає право на субсидію, якщо упродовж 60 діб хтось з її членів не сплачує єдиний соціальний внесок (якщо тільки офіційно не оформлений як безробітний).

Люди, які тимчасово або постійно працюють за кордоном, фізично не мають можливості сплатити ЄСВ. Це при тому, що держава мала би бути вдячною заробітчанам, які щороку переказують в Україну понад 12 млрд дол. Це підтримує економіку й валюту значно краще, ніж кредити міжнародних фінансових інституцій.

Те саме стосується пенсіонерів і малозабезпечених людей, які отримали в спадок розпайовані наділи. Ця земля може не приносити їм жодного прибутку, але формально це є підставою для позбавлення таких родин права на субсидію.

У той же час субсидії – тягар для бюджету. Щороку на них ідуть десятки мільярдів гривень, тож намагання урядовців скоротити бюджетні витрати цілком зрозумілі.

Однак для вирішення цієї проблеми владі треба кардинально змінювати підхід: шляхом розвитку економіки збільшувати доходи населення. Тоді дедалі більше домогосподарств зможуть самостійно платити за комунальні послуги.

Середня родина з країн ЄС витрачає на оплату комунальних послуг не більше 10% сукупного сімейного доходу. У нас цей показник сягає 35%. Коли і в Україні він знизиться до цивілізованих параметрів, субсидії населенню не знадобляться.

Досягнути цього можна, або зменшивши тарифи, щоб вони були підйомними для сімейних бюджетів, або суттєво збільшивши доходи громадян, аби ті могли самостійно вирішувати побутові проблеми і не просити милостиню в держави.