Не так давно збільшилася інтенсивність публічних обговорень законодавчих ініціатив (перш за все, пов'язаних із законопроектом №4364) щодо нормативного регулювання розміру міжбанківської комісії інтерчейндж в Україні.

Очевидно, ритейлери всілякого формату та масштабу не можуть бути задоволені поточним розміром інтерчейнджу та зацікавлені в зменшенні його розміру.

Ще більшого значення для них набуває це питання в карантинний та посткарантинний періоди, коли частка безготівкових оплат невпинно зростає.

Посилаючись на досвід держав Євросоюзу, представники ритейлу роблять висновок про необхідність законодавчого обмеження інтерчейнджу через те, що ринкові закони в Україні не працюють належним чином.

Дискусії опонентів нерідко завершуються емоційними заявами представників банківської спільноти. Мовляв, якщо законодавець обмежить банкам можливість заробляти на міжбанківській комісії, то банки все одно "зароблять своє", піднявши вартість послуг, щодо яких нормативних обмежень не існуватиме.

Інколи гарячі голови ведуть мову навіть про можливе тимчасове відключення банками роботи системи платежів за банківськими картками. Зважаючи на високу концентрацію відповідних ринків, такі заяви, м'яко кажучи, недалекоглядні і можуть привернути увагу відповідних українських регуляторів.

Чия правда та хто заслуговує на підтримку

Насправді кожен у цій дискусії по-своєму має рацію і висмикує із загального контексту ті обставини та факти з іноземного регулювання та міжнародної практики, які можуть підтримати позицію відповідної сторони щодо необхідності чи відсутності необхідності регулювання розміру інтерчейнджу.

Фінансовий сектор

Фінансовий сектор, посилаючись на результати запровадженого у 2015 році адміністративного регулювання інтерчейнджу в ЄС, "забуває" вказати, що Єврокомісія загалом задоволена роботою регулювання.

Банкіри та платіжні системи висвітлюють у публічних комунікаціях лише ті неоднозначні наслідки, до яких регулювання призвело чи могло призвести, не заглиблюючись у те, чи не стали певні наслідки результатом намагань деяких гравців фінансового сектору обійти впроваджене регулювання.

У той же час Єврокомісія зазначає, що через нетривалий строк дії запровадженого регулювання належна оцінка його наслідків може виглядати передчасною, а тому поки що не збирається жодним чином змінювати регулювання інтерчейнджу.

Ритейл

Тимчасом ритейл, схоже, агітує за надто спрощений підхід із упровадженням в Україні регулювання в частині максимального розміру інтерчейнджу, майже ідентичного тому, який був запроваджений у Євросоюзі.

Однак ритейл "забуває" про те, яка величезна робота було зроблена в ЄС для того, аби розкласти на молекули механізм визначення інтерчейнджу, підготувати запровадження регулювання та здійснювати відстеження результатів застосування запровадженого у 2015 році регулювання.

Заяви певних представників ритейлу про завищений розмір інтерчейнджу в Україні виглядають не дуже професійно, адже для таких заяв потрібно провести глибокий аналіз багатьох чинників, що впливають на розмір комісії в Україні.

Так само за браком обґрунтування викликають сумніви заяви ритейлу про те, що лише законодавче регулювання інтерчейнджу може бути ефективним.

Ініціативи ж деяких законотворців щодо можливого обмеження не просто розміру інтерчейнджу, а й вартості всього еквайрингу, можуть стати українським винаходом зовсім не у найкращому та позитивному значенні.

Зрештою, багато хто після таких жвавих публічних комунікацій уже розуміє, що фактично мова ведеться про перерозподіл прибутків між емітентами, екваєрами і торговцями. Тоді як споживачі в перспективі можуть отримати певні переваги або прямо від менших кінцевих цін або непрямо через покращений сервіс ритейлерів.

Роль антимонопольного регулятора

Такий інколи зависокий градус дискусії ще раз підкреслює необхідність налагодження ефективної роботи українського антимонопольного регулятора.

Саме АМКУ має відкинути емоції, популізм та апокаліптичну риторику сторін і подивитися вглиб структури відповідних ринків, ринкової влади відповідних гравців, ціноутворення та інших аспектів їх поведінки.

Висока концентрація та ринкова влада на відповідних ринках платіжних послуг України не дає можливості говорити про безпідставність сумнівів ритейлерів щодо проконкурентності та обґрунтованості розмірів інтерчейнджу, однак тут одразу постає питання щодо того, які заходи реагування будуть адекватними.

Наразі складається враження, що ритейлерам законодавчим шляхом не вдасться обмежити розмір міжбанківської комісії. Так, НБУ як регулятор банківського сектору та платіжних систем виступає винятково за ринкові механізми ціноутворення.

АМКУ як антимонопольний регулятор не підтримав законодавче регулювання розміру інтерчейнджу, посилаючись на необхідність залишити простір для цінової конкуренції на ринку послуг платіжних систем.

Однак комітет має не просто критикувати можливе законодавче регулювання, а використати весь наявний у нього арсенал інструментів, аби з'ясувати справжній стан конкуренції на відповідних ринках та визначитися, наскільки коректно гравці ринків поводять себе на них і, за потреби, вжити необхідні заходи.

Як крок назустріч ритейлу можна хіба що розглядати оголошену ініціативу трьох найбільших українських банків-емітентів карток поступово, протягом кількох років, певною мірою зменшити розмір інтерчейнджу.

Проте таку ініціативу ще має погодити АМКУ. До того ж, вона не буде формальним зобов'язанням зазначених банків. Не виключено, що така активна дискусія може також привести до трохи більшої прозорості комерційних політик VISA та MasterCard щодо розміру інтерчейнджу в Україні.

У той же час боротися з впливовими гравцями ринку складно. Єврокомісія розглядає питання обґрунтованості підняття розмірів комісій платіжних систем, яке сталося в останні роки в ЄС після впровадження регулювання інтерчейнджу.

До того ж, у Великобританії після Брекзиту та відповідного виходу з-під нормативного регулювання Євросоюзу розмір певних комісій помітно пішов угору, що викликає занепокоєння місцевих ритейлерів.

Поки зміни до законодавства в Україні не схвалені, представникам ритейлу варто звернутися до АМКУ із заявами щодо обґрунтованості ціноутворення інтерчейнджу. Певні невеликі торговці вже зверталися до АМКУ із заявами про порушення антимонопольного законодавства з боку платіжних систем та банків.

Проте саме великим гравцям ритейлу варто зайняти лідерську позицію у цих процесах. Без їх активної позиції та надання комітету ретельно підготовлених та ґрунтовних аргументів складно розраховувати на рішення про порушення антимонопольного законодавства. До того ж, якість аргументації та рішень АМКУ має бути доволі високою, аби потім вони витримали перевірку в українських судах.

Саме в цей напрямок варто спрямовувати зусилля ритейлу, незалежно від того, чи вдасться ухвалити нормативні акти про обмеження розміру інтерчейнджу.

Слід відзначити, що АМКУ продовжує досліджувати ринок послуг платіжних систем. Недавно він навіть відкрив справу проти Приватбанку та Ощадбанку за ознаками зловживання монопольним становищем на ринку послуг еквайрингу.

Поки зарано оцінювати перспективи цієї справи, проте це той випадок, коли АМКУ може відігравати не лише роль регулятора, а й бути загальним дороговказом для побудови взаємовигідних відносин між фінансовим сектором та ритейлом.

Такі справи складні, провадження за ними тривалі, проте в результаті АМКУ може не просто накласти штрафи на порушників, а й зобов'язати гравців фінансового ринку припинити порушення, наприклад, змінивши підхід до формування міжбанківської комісії та зменшивши розмір до економічно обґрунтованого.

У ЄС саме Єврокомісія як орган, що відповідає і за конкурентну політику, була основним драйвером зменшення міжбанківської комісії, а потім і її нормативного обмеження. Немає підстав казати, що аналогічну роль не може виконати АМКУ.

Саме робота АМКУ щодо аналізу ситуації на ринку та обґрунтованості розміру міжбанківської комісії може стати основним важелем впливу на ситуацію і врешті-решт допомогти врахувати та збалансувати інтереси всіх сторін. Комітету в цьому процесі потрібна масштабна допомога всіх гравців відповідних ринків.

Хоча до АМКУ є достатньо питань щодо швидкості та ефективності його роботи, навіть наявних у нього повноважень достатньо для того, аби незаангажовано оцінити ситуацію та ухвалити обґрунтовані рішення.

Якщо невдовзі відбудеться довгоочікувана модернізація антимонопольного законодавства у прагненні наблизити конкурентні правила до європейських стандартів та практик, то вирішення такого складного питання може відбутися зовсім не в такому далекому майбутньому, як може здаватися на перший погляд.

Співавтор – Святослав Геник, старший юрист Marchenko Partners