Пандемія COVID-19 завдала глобальній економіці значних негативних наслідків. І певна невизначеність стосовно майбутнього досі залишається. 

Проте, в більшості країн вже розпочалося масове вакцинування, що дає надію на повернення до нормального ритму життя. 

Саме тому уряди багатьох країн зосереджують все більше уваги на пошуку оптимальних рішень, як швидко вивести економіку власних країн на докризовий рівень.

Одним з таких рішень є інвестиції в інфраструктуру, які виступають важливим джерелом створення робочих місць та стимулювання економічного зростання. Масштабні інфраструктурні проєкти вже неодноразово ставали каталізаторами виходу країн з криз. 

Найвідомішим прикладом є Новий курс, започаткований в 1933 року адміністрацією президента США Рузвельта. 

Цей пакет стимулів допоміг США менш ніж за п'ять років подолати наслідки Великої депресії, зменшивши рівень безробіття на 10%. І ось у квітні поточного року вже Джо Байден представив план розвитку інфраструктури загальним обсягом понад $2 трлн. 

Чинний президент США вважає, що його план дозволить створити найбільш потужну інноваційну економіку у світі та забезпечить мільйони робочих місць з хорошими зарплатами.

Ще один приклад – програми МВФ, які заохочували країни інвестувати в інфраструктуру для створення робочих місць та стимулювання економічного зростання після світової фінансової кризи наприкінці 2008 року.

За прогнозами багатьох експертів, саме 2021 рік стане роком інвестиційного буму в сфері інфраструктури. При цьому, фінансування розвитку інфраструктури цілком виправдане. 

Ще до того, як COVID-19 змінив державні пріоритети, склалася ситуація хронічного відставання фінансування в розвиток інфраструктури, яке, за даними Global Infrastructure Hub, складало близько пів трильйона доларів щороку. 

Враховуючи поточні тенденції, до 2040 року накопичений дефіцит інвестицій у сферу інфраструктури складе $15 трлн і стане серйозним стримуючим фактором глобального економічного зростання.

Пакети стимулів для інфраструктури є потужним інструментом, який уряди можуть використовувати для стимулювання економічного розвитку країн. 

За оцінками McKinsey Global Institute, соціально-економічна норма віддачі від інфраструктурних проєктів становить близько 20%. Іншими словами, 1 долар інвестицій у інфраструктуру може в довгостроковій перспективі збільшити ВВП на 20 центів. 

Більше того, за даними Boston Consulting Group, кожен вкладений мільярд доларів може допомогти у створенні понад 10000 прямих і суміжних робочих місць.

Візьмімо до прикладу ініційовану Президентом України на початку 2020 року програму "Велике будівництво", якраз перед початком глобальної пандемії. За даними "Укравтодору", обсяг дорожніх робіт у 2020 році став рекордним із моменту набуття незалежності: оновлено понад 4000 км доріг, з них понад 3500 км доріг отримали оновлення верхніх шарів та влаштування нової основи дорожнього покриття, або її посилення. 

За оцінками Київської школи економіки (KSE), минулого року частка "Великого будівництва" становила близько 1,5% ВВП України, а сама програма стала одним із основних факторів, які тягнули ВВП вгору. 

Недарма, за підсумками 2020 року Держстат оцінив падіння ВВП України в 4%, що свідчить про те, що Україна пережила економічну кризу м'якше за більшість європейських країн.

Цікавим у дослідженні KSE є те, що саме через суттєве відставання від інших країн за рівнем розвитку дорожньої інфраструктури, Україна може найбільше відчути користь від покращення та розбудови інфраструктури. 

Старт із низького рівня сприяє посиленню позитивного економічного внеску від будівництва доріг. Також інфраструктурні проєкти саме в час рецесії є одним із найефективніших способів фіскального стимулювання. 

За оцінками експертів KSE, довгострокові ефекти в результаті реалізації проєкту "Велике будівництво" призведуть до збільшення ВВП у найближчі 5 років на 2,2 %. 

Отже, інвестувати в інфраструктуру України саме зараз є стратегічно правильним рішенням, що закладає значні коротко- та довгострокові економічні ефекти. Краще сполучення сприятиме швидкому розвитку менш розвинених регіонів та інтеграції України в загальноєвропейську систему транспортних потоків.