Недавно я брала участь у панельній дискусії про перспективи розвитку канадсько-українських економічних відносин, організованій аналітичним центром ADASTRA.

Ми обговорили питання модернізації канадсько-української угоди про вільну торгівлю (CUFTA), а також більш широкий український інвестиційний клімат.

Зокрема, учасників дискусії запитали як, на нашу думку, Україна може залучити більше канадських інвестицій.

Як я вже сказала під час панельної дискусії, актуальнішим є питання, як Україна може створити кращу культуру утримання інвестицій.

Залучення іноземних інвестицій залишається явним пріоритетом для уряду України. Були запроваджені закони та ініціативи для створення привабливих умов для потенційних інвесторів з-за кордону.

Оголошені податкові "канікули" забезпечать п'ятирічні пільги для оподаткування інвесторів у великих процесах приватизації. А недавно запроваджені інвестиційні няні, які є особистими "опікунами" інвесторів, мають підтримувати інвесторів під час підготовки та реалізації проєктів.

Однак ці спонукання до нових інвестицій не будуть ефективними доти, доки Україна принципово не змінить свій підхід до захисту наявних інвесторів.

Логіка проста: те, як держава проявляє повагу до існуючих іноземних інвесторів та визнає ключову роль, яку вони відіграють в економічному зростанні України, значно впливає на інтереси потенційних інвесторів.

Точно так само історії жахів, розказані нинішніми інвесторами, розмовляють з міжнародною інвестиційною громадою гучніше, ніж будь-яке повідомлення, яке коли-небудь може дати державне шоу.

Загальновідомими факторами ризику, через які іноземні інвестори не можуть бути впевнені в безпеці власних капіталовкладень в Україні, є слабка судова система, високий рівень корупції та поширеність тіньової економіки.

Країни "Великої сімки" продовжують наголошувати, що бажання України залучити великі іноземні інвестиції залежить від здійснення ефективної судової реформи в країні. Відсутність прогресу в цьому напрямку означає, що все менше і менше іноземних гравців вірять в інвестиційні обіцянки України.

Яскравим прикладом цієї хвилюючої тенденції є ситуація навколо великого канадського інвестиційного фонду Fairfax Holdings, представник якого взяв участь у згаданій мною панельній дискусії Adastra.

Fairfax Holdings, який має ринкову капіталізацію 14,31 млрд дол, інвестував в українську економіку понад 500 млн дол. У 2015 році компанія стала акціонером одного з провідних виробників курячих яєць та яєчних продуктів "Овостар юніон".

"Овостар" експортує свою продукцію у понад 50 країн світу. Проте над цією великою українською інвестиційною історію успіху віднедавна нависла реальна загроза, оскільки компанія зазнає регулярного тиску з боку третіх осіб через необґрунтовані юридичні позови та безпідставні кримінальні звинувачення.

Такі приклади спроб рейдерського захоплення активів іноземних інвесторів в Україні, на жаль, непоодинокі. Неможливість захистити права іноземних інвесторів від нахабних атак значною мірою пояснюють, чому у 2020 році іноземні компанії вивели інвестиції на 868 млн дол – рекордний рівень відпливу ПІІ для цієї країни.

Без сумніву, Україна має величезний економічний потенціал та здатна конкурувати за залучення інвестиційного капіталу на світовому рівні. Вдале географічне розташування, високоосвічена робоча сила та природні ресурси завжди гарантували Україні зацікавленість іноземних інвесторів.

Але якщо державна політика не зможе визначити пріоритетом ефективний захист прав та інтересів існуючих іноземних інвесторів, тоді існує цілком реальний ризик того, що Україні не вдасться ні залучити нові інвестиції, ні зберегти існуючі.

Тоді в Україні залишились би "інвестиційні няні" без інвесторів, недосконала судова система без інвестицій, а агенції із залучення інвестицій не мали б на балансі нічого, крім невикористаного потенціалу.

Ключем до збільшення обсягу іноземних інвестицій в Україні є послаблення тиску на існуючих іноземних інвесторів. Це має бути головним пріоритетом ефективної державної інвестиційної політики.