Із особистого. Вперше за кордоном в рамках проєкту екологічного розвитку Балаклави. 2003 рік. Лондон. Поселилися в індивідуальному будинку на околиці столиці. Родина доктора наук, заможні. 

Вранці господар будинку проводить мені інструктаж з прийняття душу: "відкрив кран-сполоснувся-вимкнув воду-намилився- увімкнув-2 хвилини-вилазь". Здивувало — не те слово. 

Звичку поміркувати про життя 15-20 хвилин під душем важко вибити одразу. Мотивацію не відчув, словесне заохочення — не спрацювало. 

Наступного дня — на півдні Англії. Село. Хостел. Душ за жетонами. Коли намилений, оголений та, звичайно, роздратований біг купляти бракуючих жетонів, дізнався про стандарт. 3 хвилини — один жетон. 

Один жетон передбачав повноцінний душ. Не дивно, що Великобританії не було серед країн-мрій автора. 

Тоді я ще не розумів, що вони випередили нас в прогресі екологічної свідомості на десятки років. Але я жорстко відчув фінансовий примус до дії. Зміг помитися за 6 хвилин. Вперше в житті.

Кругообіг проблем води в Україні

Питання екології та енергоефективності — взаємопов’язані. Більше того, на думку автора, сфера енергоефективності незабаром зникне. Зникне як самостійний напрям. Як самоціль. 

Енергоефективність найближчі 30 років буде розглядатися як інструмент зеленої трансформації. 

Це підтверджується останніми прогнозами, що підвищення енергоефективності складиме 30% від усіх інструментів досягнення вуглецево-нейтральної економіки до 2050 року. 

Сфера централізованого водопостачання може стати найуспішнішою моделлю синергії тарифної політики, енергоефективності та екологічних вигод.

Масштаб проблем водної галузі яскраво видно із Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2019 році. Від 16 до 62% води втрачається. 

38% водопровідних та 41% каналізаційних мереж — старі та аварійні. Висновки та рекомендації, на жаль у стилі радянських часів. Посилити, поглибити, покращити... 

Ключова проблема — джерело інвестування. Інвестиції вимірюються мільйонами доларів на рік за наявних мільярдних проблем.

У 2012 році французи вчили Мінрегіон та Нацкомпослуг, як модернізувати галузь водопостачання. 

Квінтесенція всього навчання було у прислів'ї басейнових агрегацій Франції — за воду має платити вода. Ні мерія, ні держава, ні гранти міжнародних проєктів. Вода. Через тариф.

Якщо спрощено, 3 основних проблеми водопостачання — це якість, вартість та нестача води. Третя проблема, нестача води, зокрема вирішується стимулами населення до ресурсоощадної поведінки. 

Тут успіхів у держави не більше за попередні два виклики. Плакати, соціальні ролики про потребу економії води в найбіднішій країні Європи за запасами питної води на душу населення — вже вичерпали свій ефект.

Перша та друга проблеми — вирішуються інвестиціями в підготовку та поставку води. Модернізація насосних станцій, мереж, очисних споруд та станцій водопідготовки. 

Інвестицій бракує через мізерну інвестиційну складову в тарифі на воду. Заважає одне — популізм навколо всіх тарифів на комунальні послуги. 

Ми без вагань купуємо в магазині шестилітровий бутель за 30 грн, але готові перекривати трасу якщо з нас зажадають ті самі 30 грн за 1000 літрів із крану вдома. Ключова теза популістів — "аякже бідні?" 

Прикриваючись захистом вразливих верств населення, ми фактично вбили комунальну сферу за 30 років. Модель, що пропонується має задовольнити усіх: популістів та прагматиків.

Блочний тариф на централізоване водопостачання відповідає на всі 3 виклики. Ідея проста та не нова. Багато розрахунків, обґрунтувань було проведено Нацкомпослуг у 2012-2013 роках. 

Економічне підґрунтя — прогресивний тариф: споживаєш більше — платиш за вищим тарифом. Умовно, перший блок — до 2 кубів на місяц матиме "соціальний" тариф 15 грн за куб. Аналітичні дослідження Нацкомпослуг довели, що саме прошарок пенсіонерів-одинаків (16% населення України) споживають до 2 кубів на місяць. 

Цікаво, що ті самі дослідження доводили, що 16% абонентів централізованого водопостачання споживають лише 2,4% від всього населення. 

Уявіть — ми 30 років танцюємо навколо чутливості споживачів такого мізерного обсягу збуту і тому змушені 97% продавати із огляду на соціальну доступність тарифів. Наступний блок — від 2 до 6 — тариф 30 грн. 

Більш 6 кубів на місяць коштуватимуть по 50 грн за кубічний метр. Великі обсяги водоспоживання мають стати ознакою великих статків на ментальному рівні населення. 

Розміри тарифів — умовні, тому що економічно обгрунтований тариф завжди буде дуже різнитися від технологій, рельєфу, джерел водозабору, глибини водопідготовки та водоочищення стічних вод.

Ця модель дозволяє вразливим верствам населення отримувати послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за собівартістю, іноді — дешевше за економічно обгрунтований тариф. 

Середньозважений тариф між трьома блоками — матиме достатній рівень коштів для реалізації інвестиційних програм. Інвестиційний тягар в модернізацію галузі лягатиме на середній клас та заможні верстви населення, що споживатимуть воду у 2 та 3 блоках.

Ресурсоощадна соціальна політика — відповідь незаможним

Одним із бар’єрів масштабування процесу термомодернізації багатоповерхівок в Україні є блокуючі голоси субсидіантів. Вони не бачать економічної вигоди від утеплення, тому що сплачують 10% від реальної вартості опалення. Цю проблему важко вирішити щодо опалення. Але легко — для води.

Система субсидій на оплату комунальних послуг побудована на соціальних нормативах. Вона враховує кількість осіб та соціальну норму споживання. 

Якщо держава залишить все без змін — ця частка населення позбавиться потреби економити воду. Воду за яку на 90% сплатить бюджет, за блоками споживання для заможних. 

Логічно — надати сигнал щодо нової ресурсоощадної соціальної політики. Фізично це виглядає просто — в постанові Уряду про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування впроваджується поступове зменшення норми споживання води. 

Наскільки можна зменшувати без шкоди для комфорту та здоров’я — варто повчитися в європейських країнах.

До чого тут енергоефективність?

Енергоефективність — суттєва складова, що впливає на собівартість централізованого водопостачання та водовідведення. 30% собівартості води — це електроенергія. 

У середньому 40% насосних агрегатів потребують заміни. Якщо сюди додати вищезазначений рівень втрат води та стоків через аварійні мережі — економія в масштабах країни сягатиме мільярдів кВт*годин. 

Пам’ятаючи, що кожна четверта кВт*година виробляється з газу — це питання набуває рівня енергонезалежності держави.

Автор має стримані прогнози щодо скорочень водоспоживання серед населення. Основний потенціал цього вичерпано за останні 20 років через встановлення лічильників, сучасних змішувальних пристроїв, заміни сантехніки. 

Поведінка українців може надати додаткових 5~15% зменшення споживання під впливом "дорогих" тарифних блоків та за рахунок появи нової генерації споживачів із європейсько-орієнтованими еко-френдлі поглядами.

Основний ефект надасть масштаб енергомодернізації основних фондів на етапі забору, транспортування, постачання води та відведення каналізації. Тут очікуваний ефект скорочення втрат та витрат води, енергії сягатиме 20-40%. 

Звичайно цей масштаб забезпечуватиметься через інвестиційну складову 2-го та 3-го блоку водоспоживання. Вперше галузь отримує тотальну модернізацію перестрибнувши через "блок бідності", який завжди був розмінною монетою під час чергових виборів.

Тобто, блочна тарифна система покликана виокремити прошарки населення, що візьмуть на себе економічну відповідальність за оновлення сфери водопостачання та водовідведення для майбутніх поколінь.

Блочні тарифи не зможуть подолати всіх хвороб галузі до 2050. Тільки у поєднанні із усіма іншими інструментами: довгострокові інвестиційні програми, що будуватимуться за результатами бенчмаркінгу якісних показників; RAB-тарифоутворення, що дозволить реінвестувати за результатами енергоефективних проєктів; повернення 100% підприємств під регулювання національним регулятором, що позбавить галузь політичних ризиків "заморожування" тарифів; агрегація водоканалів за басейновим принципом, як інструмент проведення єдиної екологічної та інвестиційної політики з пом’якшенням тарифу для малих громад.

Перелік не вичерпний. Ідей, моделей, механізмів із відповідними обгрунтуваннями більш ніж достатньо, щоб зустріти 2050 із якісної водою в кожній оселі. 

Питання існування держави

Останнім часом енергетичну незалежність розглядають в розрізі національної безпеки. Справедливо. Не справедливо позбавлена увагою вода. Ера нафти і газу — завершується. На зміну приходить ера води. 

Дисбаланс водних ресурсів між регіонами, посуха, погіршення кліматики, збільшення зрошувальних площ, як наслідок вимог ЄС до агропродукції. Все це — фактори ризику створення не пригодних для життя ареалів та спустошення цілих районів та міст.

Автор публікації прожив дитинство із 2 годинами на добу водопостачання в Севастополі. Сьогодні населення міста подвоїлося. Проблема загострюється. 

Вся цінність Криму може зникнути в один момент коли баланс буде остаточно порушено. Автор може безповоротно втратити малу батьківщину. Не бажаючі втратити велику — готовий боротися за втілення реальних інструментів.

P.S. Окрім регуляторної ролі, держава має сприяти фінансово. Екомодернізація сфери централізованого водопостачання та водовідведення матиме величезний ефект скорочення викидів СО2. З одного боку. 

Із іншого — багато заходів матимуть виключно екологічний ефект, що знівелює інвестиційну привабливість проєктів із використання кредитів міжнародних банків. 

Логічно було б запровадити державне співфінансування проєктів із Фонду декарбонізації. Залишилося небагато: нарешті створити фонд (тобто прийняти законопроєкти # 4346, 4347), запровадити блочні тарифи із інвестиційною складовою, що дозволить повністю екомодернізувати сферу водопостачання та водовідведення до 2050 року та увійти в масштабну кооперацію із громадами.