Поступова зношеність, відсутність модернізації обладнання, повільні темпи запозичення та розвитку передових технологій та інновацій у виробництві – на сьогодні офіційно визнані основними причинами стагнації української економіки. 

Разом з тим, українське законодавство у сфері охорони довкілля тривалий час розвивалося на засадах і принципах, закладених ще за часів СРСР. 

Численні підписані ще в 90-х міжнародні екологічні договори (конвенції) спричиняли, як правило, лише косметичні зміни у національному законодавстві, але не були спроможними змінити підходи до управління в галузі екологічної безпеки, використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. 

Навіть справи проти України у міжнародних органах давали лише незначний поштовх і не могли подолати міцно закріплені уявлення про підходи до управління галуззю. 

Лише із підписанням Угоди про Асоціацію із Європейським союзом ситуація почала змінюватися. 

Упродовж останніх п’яти років в Україні були запроваджені басейновий принцип та інші європейські засади управління водними ресурсами, були прийняті та успішно запрацювали закони про екологічні оцінки: "Про оцінку впливу на довкілля" та "Про стратегічну екологічну оцінку". 

На початку цього року набрав чинності Закон "Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів". 

Однак це лише верхівка айсбергу. Велика еволюція екологічного законодавства іще попереду. І саме вона спроможна підняти національну економіку. 

Управління промисловим забрудненням

Вже понад десять років уряд та міжнародні партнери реалізують послідовну політику модернізації української промисловості. 

Зобов’язання щодо оновлення технологічних процесів та встановлення очисного обладнання включаються до умов приватизації великих виробничих комплексів. 

Іще з кінця двохтисячних впроваджуються оновлені технологічні нормативи для найбільш брудного устаткування. 

Дозвільні документи для них вже давно містять перспективні нормативи, спрямовані на поступове наближення до європейських стандартів. 

В рамках співпраці із Європейським енергетичним співтовариством у 2017 році ухвалений Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ). І частина бізнесу іде в ногу з часом.

Разом з тим, не секрет, що окремі великі забруднювачі досі працюють на потужностях із минулого століття. Забруднення, що потрапляє у довкілля від таких установок, значно перевищує рівні, дозволені у країнах Європейського союзу для аналогічних виробництв. 

Більше того, воно перевищує і встановлені в Україні нормативи! Але національне законодавство та відповідні інституції не спроможні вплинути на цю сумну ситуацію. 

В умовах тотальної екологічної безкарності щоденні надприбутки за рахунок експлуатації застарілого обладнання для олігархів є надто спокусливими. І строки зниження викидів переносяться із року в рік. 

Як наслідок – Кривий Ріг, Маріуполь та інші промислові міста України задихаються у забрудненому повітрі. 

Що говорити, коли навіть Київ стабільно входить в десятку мегаполісів світу із найбільш забрудненим атмосферним повітрям. Промислове забруднення щорічно передчасно забирає тисячі життів українців та коштує державі майже 6% ВВП.

На вирішення цієї проблеми до Верховної Ради був поданий урядовий законопроєкт "Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає внаслідок промислової діяльності" №4167, що базується на Директиві 2010/75/ЄС про промислове забруднення. 

Законопроєкт має на меті перетворити довгоочікувану модернізацію української промисловості із паперової декларації на реальність. 

Що пропонує законопроєкт №4167?

Документ передбачає створення прозорого, передбачуваного та справедливого механізму модернізації національної промисловості задля захисту довкілля та здоров’я, а також запобігання промисловим аваріям. Яким чином? 

По-перше, проєкт у разі ухвалення, забезпечить впровадження найбільшими промисловими забруднювачами найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ). 

До слова, НДТМ не є найсучаснішими чи найдорожчими, це ті технології, щодо яких уряди, промисловість та громадяни держав Європейського союзу дійшли спільної згоди щодо оптимального співвідношення їх вартості та екологічної ефективності. 

Регулювання промислового забруднення на основі затверджених в Європейському союзі НДТМ буде з одного боку економічно і екологічно обґрунтованим, а з другого – повністю передбачуваним для бізнесу, адже базуватиметься на Севільському процесі визначення таких технологій і не залежатиме від примх політиків і чиновників, та матиме "імунітет" до лобістських впливів олігархату. 

По-друге, на заміну покомпонентному регулюванню (водні об'єкти, атмосферне повітря, відходи), законопроєкт впровадить інтегрований підхід у дозвільних процедурах і замість трьох дозволів, на підставі яких підприємства працюють зараз, буде один — інтегрований довкільний дозвіл, який комплексно підходить до регулювання викидів у всі компоненти довкілля. 

Окрім ефективнішого екологічного регулювання, це також скоротить часові витрати суб’єктів господарювання у дозвільних процедурах.

Втретє, проєкт визначає чітку, прозору та партисипативну процедуру видачі інтегрованих довкільних дозволів, а також реалістичний графік їх отримання та переходу на НДТМ для діючих та нових установок. 

Всупереч міфам, що поширюються промисловими лобістами, законопроєкт передбачає гнучкі механізми поступового переходу на європейські стандарти, що навіть для найперших за графіком установок дозволить розтягнути момент повної відповідності НДТМ щонайменше до 2033 року (на 12 років).

Вчетверте, для забезпечення належного виконання вимог майбутніх інтегрованих дозволів законопроєкт передбачає ефективні механізми контролю. 

На додачу до екологічної складової це також позитивно вплине на конкуренцію, адже не дасть можливості окремим забруднювачам безкарно – як це є зараз – ігнорувати вимоги із скорочення викидів та виконання інших умов отриманого дозволу. 

"Промисловий безвіз"

Окрім можливості отримання реальних "екологічних" зрушень, важливим аспектом законопроєкту №4167 є його здатність вивести українських товаровиробників на європейський ринок, отримати так званий "промисловий безвіз". 

Кожен рік відкладення модернізації найбільш шкідливих галузей промисловості коштує Україні не лише здоров’я громадян, але й втрату можливостей вчасно і вигідно інтегруватися у Європейський зелений курс. 

Із огляду на впровадження Європейською комісією механізму вуглецевого митного коригування, інших стимулів для екологізації країн-сусідів невідкладна модернізація у вже найближчій перспективі дуже імовірно стане не викиданням коштів "у повітря", а вдалою інвестицією. 

Державний екологічний контроль

Не меншою проблемою, аніж проблема відсутності ефективного регулювання забруднення довкілля є також проблема низького рівня дотримання природоохоронного законодавства. 

Обмеженість підстав виїзду на перевірку, мізерні штрафи та складність процедури стягнення екологічної шкоди призвели до ситуації, коли порушники не несуть реальної відповідальності за порушення екологічних вимог. 

Практика недопусків екологічних інспекторів на перевірки переросла усілякі межі. Що не день у пресі з’являються повідомлення про те, що екоінспекція застрягла на прохідній того чи іншого великого забруднювача.

Вже понад три роки триває процес реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони довкілля. Розроблений спільно профільним міністерством та експертною громадськістю законопроєкт №3091 "Про державний екологічний контроль" на сьогодні очікує на повторне перше читання у доопрацьованій редакції.

Що передбачає цей документ?

Одне з його головних завдань — подолати обмеження, що накладаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Встановлені цим законом "стандартні" рамки діяльності для контролюючих органів, цілковито обґрунтовані і виправдані для одних сфер, є неприйнятними для сфери охорони довкілля. 

Проєкт створює законодавчі підстави для своєчасного і ефективного виконання органом державного екологічного контролю покладених на нього функції, шляхом наділення його належним обсягом повноважень та усунення правових перепон і колізій, що існують у чинному законодавстві.

Новелою проєкту є розширення відповідальності суб’єктів господарювання. На противагу існуючим малоефективним нормам Кодексу України про адміністративні правопорушення, законопроєкт №3091 вводить склади правопорушень для суб'єктів господарювання, санкції (адміністративного-господарські штрафи) за їх порушення, а також порядок їх накладення. 

Розміри штрафів варіюються в залежності від ступеня екологічного ризику суб’єкта господарювання і становлять суттєві суми, здатні змінити ставлення підконтрольних суб’єктів до екологічних вимог.

Важливим аспектом законопроекту є також законодавча регламентація заходів державного екологічного контролю, що виходять за межі планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання. 

Споконвіку держекоінспекція вистежувала браконьєрів, паліїв сухої рослинності, боролася із несанкціонованими сміттєзвалищами та незаконними рубками. 

Ця частина роботи екологічних інспекторів, через яку і їхні життя не раз опиняються у небезпеці, часто залишається непомітною промисловими лобістами, які так суворо критикуються законопроект. 

З метою підвищення прозорості діяльності органу екологічного контролю та зниження корупційних чинників законопроєкт передбачає цифровізацію заходів державного екологічного контролю, функціонування відкритої інформаційної системи органу екологічного контролю та достойний рівень оплати праці інспекторів.

Жодна проведена екологічна реформа не "злетить" в умовах непрацюючих механізмів контролю та відповідальності. Саме тому реформування органу державного екологічного контролю є чи не найпріоритетнішою ініціативою у Комітеті Верховної Ради із екологічної політики та природокористування. 

Старі підходи до управління довкілля остаточно довели свою неспроможність. Це треба нарешті визнати та звернутися до сучасних підходів, випробуваних і відточених західними сусідами. 

У сучасному світі охорона довкілля не протиставляється економічному росту – вони йдуть нога в ногу. Зменшення промислового забруднення, декарбонізація економіки, підвищення енергоефективності, розвиток відновлюваних джерел енергії та впровадження циркулярної економіки – усе це відповіді і на економічну, і на екологічні кризи України.