Як поставити мат за три ходи інвесторам в енергоефективність бюджетних закладів? 

Спочатку заблокувати законодавство, потім скасувати всі тендери та зупинити інвестора з обладнанням на вулиці, останній осиковий кілок — відмовитися платити за чинними договорами. Це інвестиційна реальність останнього року. 

В чому причина? Якщо коротко — втрата інтересу держави до ЕСКО як інструменту з енергоефективності. Вбивче зволікання, негнучкість, байдужість та бездіяльність.

Початок, що надихав 

ЕСКО — це усталена американська абревіатура: енергосервісна компанія. Суть енергосервісних договорів: ЕСКО вкладає в енергоефективні заходи та отримує повернення інвестицій із певним прибутком виключно за рахунок економії бюджетного закладу на енергоносіях. 

Немає економії — проєкт збитковий. Замала економія — проєкт збитковий.

Інвестор за будь-яких обставин має передати все устаткування та матеріали безкоштовно після закінчення договору. Отже, технічні та комерційні ризики належать інвестору. 

Енергосервіс запроваджено на законодавчому рівні у 2015-16 роках. Успішно. Навіть Секретаріат Енергетичного співтовариства зазначив, що Україна змогла найбільш вдало імплементувати цей інструмент на теренах країн Центрально-Східної Європи. 

Критерій успішності простий: 554 контракти із сумарною ціною понад 1 млрд грн лише за 4 роки. Середня економія енергії та комунальних послуг — 35%. 

Один нюанс. Успіх відносний. Основна перемога: формування довіри в цьому партнерстві публічної влади та бізнесу. Це перше системне публічно-приватне партнерство із реальними українськими інвесторами (не олігархами!), яке майже не має скандалів та взаємних звинувачень сторін партнерства. 

Відносність успіху у масштабі. Закладів соціально-гуманітарної сфери понад 100 тис, будівель ще більше. Тобто на 5-й рік енергосервіс охопив 0,5% бюджетних установ. 

90% енергосервісних проєктів — встановлення індивідуальних теплових пунктів, що дозволяє економити 20-30% витрат на опаленні шкіл та дитячих садків. 

Здається логічним популяризувати та масштабувати експеримент. Але з 2020 року історія докорінно змінюється. 

Три вбивчих кроки від влади

Першим кроком стало блокування закону 327-VIII, що дозволяв інвестування. Прикра помилка законотворців. Удосконалення тендерних норм заклало суперечності в законодавстві, що регулює закупівлі енергосервісу. Вже рік, як неможливо укласти жоден енергосервісний договір. 

Другим кроком стала деструктивна політика одного із потужних, в минулому, партнерів з ЕСКО — Держводагентства. Цей орган був флагманом у сфері залучення інвесторів за енергосервісним контрактами.

Не випадково. Понад 1000 насосних станцій, що забезпечують зрошення полів, потребують заміни обладнання. Аграрний попит на воду зростає з року в рік через засуху та жорсткі стандарти ЄС до продукції. 

Насосні агрегати встановлені ще за часів Брежнєва, тому пояснювати їхню енергозатратність та зношеність, а отже ризики аварійного виходу з ладу, зайве. 

Перевитрати електроенергії в процесі водопостачання збільшують собівартість аграрної продукції, тому фермери та Держводагентство мають спільний інтерес щодо масштабної енергомодернізації станцій. 

Асоціація ЕСКО оцінює ринок інвестування у 10 млрд грн. І це тільки на станції. Таких грошей центральний орган влади не має, ані зараз, ані в перспективі. Тому, ця структура увімкнула зелене світло для ЕСКО. 

44 проінвестованих контракти протягом 2018-2020 років дали економію до 20% електроенергії. 

Вже рік як "енергоефективний світлофор" перемкнувся на червоне світло. Нове керівництво водної агенції з 2020 року розпочало справжню війну із інвесторами. 

Спочатку, 70% нових оголошених тендерів було відмінено. Із формулюванням — відсутність подальшої потреби. Дивно — не те слово для галузі із потребами модернізації в сотні мільярдів. 

Далі — гірше. Інвесторам в усному порядку пропонувалося розірвати вже укладені договори, за якими ще не було встановлене нове обладнання. Енергосервісні компанії категорично відмовилися. Наступ продовжився. 

Користуючись правом щорічного переукладання контракту з керівниками управлінь, їх змушують шукати будь-які підстави розриву чинних договорів. 

Вже маємо кричущий прецедент, коли інвестор стоїть під дверима станції із сучасним іноземними насосними агрегатами, а йому повідомляють про розрив договору в односторонньому порядку. 

І це в ситуації, коли інвестори не зупинили проєктування та комплектацію під час пандемії та повальних проблем із поставкою з-за кордону. 

Деструктивна політика керівників центральних органів щодо енергоефективності має прирівнюватися до державного злочину.

Крок третій. Як колиска енергосервісу стала його могилою. Савранський район, Одеська область. Конструктивізм місцевої влади дозволив запровадити перший ЕСКО-контракт саме тут. 

То був романтичний для енергосервісу 2016-й рік. За декілька років інвестор мав вже 4 об’єкти енергосервісу. У 2019 місцеві депутати вирішили, що розплачуватися за договорами невиправдано дорого. Оплати зупинилися. 

Листи Асоціації ЕСКО в усі органи влади про небезпечний прецедент недобросовісного партнерства — залишились поза увагою. Зараз обидві сторони в суді. Одне рішення суду — на користь влади, друге — інвестора. Попереду третє, четверте. 

Настрій компанії змінився із планів подальшого інвестування на бажання вимагати дострокового повернення повної ціни усіх контрактів. Поки це єдиний випадок, але сигнал для бізнесу сумний. 

5-річна каденція місцевого самоврядування закладає політичні ризики для всіх 90% укладених договорів із місцевими бюджетами фінансування. 

Чи пішла наша доця по ухилу?

І так, і ні. Лякає те, що деякі замовники  енергосервісу розвертаються спиною до інвесторів. Лікування цієї хвороби набагато простіше за інші проблеми в країні. ЕСКО-панацея — політична воля.

Цього достатньо, щоб нарешті проголосувати законопроєкти, які вже 5-й місяць лежать без розгляду у Верховній Раді України. Прийняття законів знівелює накопичені бар’єри для інвестування, розблокує тендери та дозволить компаніям інвестувати в тепломережі, водоканали, облгази та обленерго.

Політичної волі бракує, щоб змінити топ-менеджмент Держводагентства, яке свідомо руйнує енергоефективну політику попередніх років.

Лише політична воля потрібна новоствореній Подільській райдержадміністрації (правонаступника Савранської РДА), щоб визнати недалекоглядність дій попередників, поновити співпрацю із енергосервісною компанією, повернувши їй борги та запропонувавши нові школи і дитячі садки для інвестування. 

Отже, ні. Це ще не початок кінця. Все можна виправити, навіть грошей не потрібно. Лише цілеспрямована державна політика, конструктивне місцеве самоврядування та щоденна робота інвесторів. 

Тому, не випадково, спочатку року Асоціація ЕСКО підписала меморандуми про співпрацю із 15 містами. Зимовий день рік годує у сфері енергосервісу. Якщо зараз провести енергообстеження об’єктів, влітку можна проєктувати і монтувати, восени — отримувати першу економію. 

Звичайно хвиля активності ЕСКО-бізнесу має сенс за умов зустрічної хвилі від центральної влади та відкритих дверей розпорядників бюджетних коштів. 

Окрім перелічених кроків, вкрай актуально розпочати масштабну популяризацію інструменту, що довів свою ефективність. Нові керівники громад, зачасту маючи майже нульові бюджети розвитку, шукають позабюджетні інвестиції, тому енергосервіс — як ніколи на часі. 

Держенергоефективності має згадати успішну роль промоутера всіх інструментів з енергоефективності серед громад та міністерств, що гарно виходило в цій інституції у 2016-2019 роках. 

Отже, нібито всі знають — що робити і куди бігти. На жаль, останній рік Асоціація енергосервісних компаній біжить на самоті. Чекаємо на масовий забіг. Із практики — успішного фінішу на самоті не буває.