Штрафи за порушення ПДР – один з основних інструментів для того, щоб зробити дороги безпечними, але в корпоративному сегменті в Україні він працює не надто ефективно.

Порушення є системними, рівень відповідальності водіїв не зростає, а компанії отримують збитки.

Після введення системи автоматичної фотовідеофіксації питання контролю і сплати штрафів для компаній ще більше загострилося.

За даними Національної поліції, в Україні наразі є близько 12 900 компаній з автопарком понад десять транспортних засобів. Загалом це майже 570 тис транспортних засобів, якими керують переважно наймані водії.

Відповідають за порушення в багатьох випадках директори компаній. Це сотні постанов, про які керівники можуть дізнатися в найбільш незручний час, навіть після продажу транспортного засобу.

Для прикладу: восени 2020 року компанія з невеликим автопарком (близько 20 машин) продала три автівки. Перевірка в поліції показала, що на момент продажу несплачених штрафів за цими транспортними засобами не значилося.

Минуло кілька тижнів, і директор отримав постанову про відкриття виконавчого провадження на шість штрафів. Виявилося, що камера зафіксувала перевищення швидкості машин за якийсь час до продажу.

На формування постанови закон відводить до 60 днів, тож коли машини перевіряли в поліції, штрафи ще не були виписані. Це відбулося після продажу.

Якби директор дізнався про це вчасно, то сплатив би стягнення в 10-денний строк із знижкою 50% – 765 грн. Замість цього довелося сплатити близько 5 тис грн. Водії, які порушили ПДР, звільнилися, тому витрати лягли на компанію.

Її директор, який недавно склав іспити й отримав перше тимчасове посвідчення, може отримати кількасот штрафів, які "наїздили" його підлеглі. За законодавством, юридична особа не відповідає за штраф, тому він накладається на фізичну особу – особисто на директора компанії.

У такому випадку для отримання постійного посвідчення директорові доведеться знову складати теоретичні і практичні іспити. Це лише одна з неприємностей, яку керівник може отримати таким чином.

Окрема категорія випадків пов'язана з лізингом. Наприклад, є транспортно-експедиційна компанія, яка користується автомобілями, взятими в лізинг.

Юридичним власником машин залишається лізингодавець, а безпосередніми користувачами є водії. Час від часу вони порушують правила дорожнього руху, але постанови про штрафи отримує лізингова компанія.

Вона їх сплачує, а потім виставляє лізингоотримувачу рахунок. Як правило, у цьому рахунку суми за штрафами завищені, тому що лізингодавець або надто пізно дізнається про стягнення, або запізно сплачує.

Хто повинен компенсувати цю різницю? Директор компанії, яка взяла машини в лізинг, чи водій, який не знав про цей штраф?

Як показує досвід, якщо компанія не побудувала ефективний процес сплати штрафів, вона втрачає 2-10 тис грн на місяць. Наприклад, для активного автопарку, до 50 транспортних засобів, достатньо протягом одного місяця не сплачувати штрафи вчасно, щоби переплата перевищила 3 тис грн.

Основна проблема в тому, що машинами корпоративного парку користуються наймані працівники. Звідси маємо два типи ситуацій з штрафами.

1. Якщо порушення ПДР зафіксував інспектор патрульної поліції, постанова оформляється на водія. Він відповідає за своєчасну сплату. Якщо співробітник штраф не сплатив і не повідомив про це керівництво, стягнення може "зависнути" на автомобілі і дати про себе знати у найменш зручний момент.

2. Якщо порушення зафіксувала система автоматичної фотовідеофіксації, або штраф був отриманий в результаті неправильного паркування, постанова буде оформлена на власника машини (ст. 14-2 КУпАП), а не на водія.

Які основні труднощі організації контролю штрафів ПДР у бізнесі?

Незалежно від бізнес-моделі (таксопарк, оренда авто, лізинг, корпоративний автопарк) контролювати процес перевірки та сплати штрафів можливо тільки за допомогою спеціалізованого платіжно-інформаційного IT-рішення.

Якщо не налагоджені процеси обліку транспортних засобів та процедури звітності водіїв, зробити це неможливо. Проте директори часто помилково вважають, що вся відповідальність автоматично покладена на водіїв. Вони навіть не цікавляться цим питанням або сподіваються, що все буде гаразд.

Проте за законом за це відповідає керівник компанії. Якщо штраф буде прострочений, Державна виконавча служба (ДВС) може заблокувати банківський рахунок керівника, не пустити його за кордон, арештувати автівку.

Якщо ж водій звільнився з компанії, то стягнути з нього штраф за скоєні порушення майже неможливо – такі випадки трапляються доволі часто.

Отже, ефективно побудований процес контролю і сплати штрафів може суттєво полегшити життя компаній. Однак для системного вирішення проблеми варто зробити певні кроки і на державному рівні.

Наприклад, законодавство дозволяє перекласти відповідальність за порушення ПДР з власника автівки на співробітника, який нею керував.

Проте часто інформація про наявність штрафу приходить надто пізно, коли важко визначити, хто був за кермом, або ця людина вже звільнилася. Тоді пошук відповідального може тривати місяці, а штраф у цей час буде зростати.

Навіть якщо водій ще працює і готовий визнати вину, йому доведеться написати заяву та особисто принести її в поліцію. Тоді штраф буде значитися не на директорі, а на фізособі. Онлайн подати таку заяву зараз неможливо.

Корпоративну машину можна передати співробітнику в належне користування, скажімо, на рік. Тоді провадження щодо порушень ПДР будуть виписуватися на водія, але для цього потрібна особиста явка водія та директора.

До поліції зазвичай їдуть завгар чи диспетчер. Процедура займає близько 30 хвилин без урахування часу на дорогу. Уявіть, скільки потрібно часу, щоб передати в належне користування парк з 300 машин.

Отже, потрібен юридичний механізм, який би дозволив здійснювати ці процедури в онлайн-режимі. Зусилля бізнесу і держави для вирішення проблеми повинні бути спільними. Це допоможе компаніям усунути збитки, підвищити рівень культури водіння і зробити дороги більш безпечними.