У 2020 році на Кременчуцькому НПЗ запустили установку ізомеризації.

Це обладнання вартістю 30 млн дол дозволить виробляти високооктановий бензин без закупівлі імпортної добавки до пального.

Така інвестиція – не часте явище на вітчизняному ринку нафтопереробки.

Протягом останніх восьми років українські НПЗ тільки закривалися. Таких підприємств було шість: Херсонський, Одеський, Надвірнянський, Кременчуцький, Дрогобицький, Лисичанський.

Залишилися лише Кременчуцький та державний Шебелинський, але продукція останнього – результат переробки газового конденсату, а не української нафти.

Результатом падіння нафтопереробної галузі стала недолуга державна політика у сфері енергетики та нафтопереробки протягом останніх 20 років.

Спочатку більшість НПЗ купили російські фінансово-промислові групи і з часом довели їх до банкрутства. Робилося це з однією метою: убити українську нафтопереробку і постачати в Україну готові нафтопродукти.

Потім, у 2012 році, близький до президента-втікача Януковича олігарх Сергій Курченко пролобіював поправку до Податкового кодексу. Вона передбачала ставку акцизного податку для скрапленого газу, яка була в чотири рази менша за ставку податку для бензину і в 2,5 разу менша, ніж для дизельного пального.

Це суттєво збільшило попит на скраплений газ і скоротило попит на бензин. Як відомо, значна частина українських водіїв в останні роки встановила на свої автомобілі газобалонне обладнання і менше використовує бензин.

З 2012 року НПЗ щороку на 10% скорочували обсяги виробництва. Спричинено це тим, що ринок автомобільного газу в Україні щороку зростав на 10%. Деякі заводи досягли свого технологічного мінімуму – моменту, коли переробка стає збитковою. До такої позначки активно наближається і Кременчуцький НПЗ.

Якщо останній нафтопереробний завод закрити, то ніхто не зможе переробляти видобуту в Україні нафту. Тоді загине і нафтовидобувна галузь, що спричинить ще більше падіння економіки і втрату робочих місць. Найгірше те, що це призведе до тотальної енергозалежності України від російських енергоносіїв.

Звідки газ і що з ним не так

При загальному споживанні скрапленого газу понад 2 млн тонн на рік його імпорт становить 1,6 млн тонн або 80%. Більша частина цього імпорту, близько 1 млн тонн, закуповується в Росії та дружній до неї Білорусі.

Якщо ситуацію не змінити, то останні НПЗ в країні будуть закриті, а українська економіка перейде під повний енергетичний контроль Росії.

Чому б не побудувати свої заводи з виробництва скрапленого газу? Побудувати можна, державне "Укргазвидобування" навіть підготувало інвестиційні проєкти вартістю близько 300 млн дол. Це покращить забезпеченість пальним, але і тоді Україна може забезпечити себе скрапленим газом максимум на 30%.

Оскільки скраплений газ є субпродуктом при переробці нафти та виробництві бензину й дизельного пального, частка газу становить близько 5% від кінцевих продуктів переробки. Отже, збільшити виробництво скрапленого газу можливо лише при збільшенні обсягів виробництва бензину і дизельного пального.

Якщо ми скорочуємо споживання світлих нафтопродуктів на користь газу, то як нам реалізовувати надлишкові об'єми бензину та дизельного пального?

Враховуючи географічне становище України та розташування нафтопереробки на значній відстані від кордонів та портів (ми не говоримо про можливість експорту виробленого пального до Росії чи Білорусі), економічна доцільність експорту значно звужується внаслідок логістичних витрат.

Скраплений газ – це продукт, запасів якого з урахуванням інфраструктури його зберігання на АЗС вистачає на два-три тижні. Це ставить країну в постійну залежність від імпортних постачальників.

Останні місяці взагалі показали реальну ціну скрапленого газу. Його вартість на європейських біржах перевищила вартість бензину. Дешевим в Україні він був лише завдяки низькому акцизу.

Чи можна виправити ситуацію

Я зареєстрував законопроєкт №4098, який пропонує виправити кризову ситуацію на ринку нафтопродуктів і відновити споживання українського бензину.

1. Рівні умови для всіх.

Варто вирівняти ставки акцизу бензину і скрапленого газу до рівня дизельного пального – 139 євро за тис літрів. Українці сплачують з кожного літра пального податок, який входить у вартість на АЗС (для бензину – близько 7 грн за літр, дизельного пального – 4,4 грн за літр, скрапленого газу – 1,6 грн за літр).

2. Покупці газу повинні платити стільки ж, скільки покупці бензину.

Логіка будувалася на відновленні справедливості в користуванні дорогами. Ми витрачаємо мільярди гривень з дорожнього фонду на відновлення старих доріг і будівництво нових. Плюс українці регулярно витрачають кошти на ремонт автомобілів через поганий стан асфальтного покриття доріг. Чому?

Саме тому, що ціноутворення на пальне несправедливе. Чому ті, хто користуються автомобільним газом, платять менше за тих, хто користуються бензином? Усі їздять по одних дорогах, а податків власники газобалонного обладнання платять учетверо менше. Де справедливість?

Якщо підвищити ставку акцизу на газ до рівня ставки на дизельне пальне, то дорожній фонд можна буде збільшити на 3,5-4,4 млрд грн (залежно від курсу гривні, оскільки акцизний податок справляється в євро). Цього достатньо для капітального ремонту близько 200 км доріг державного значення щороку.

Висновок простий: дорожній фонд та українська нафтопереробка потребують рятівного круга від Верховної Ради.

Справедливі 3,5-4 млрд грн податкових надходжень, енергетична незалежність України від країни-агресора, розвиток нафтопереробної та нафтовидобувної галузей, збереження робочих місць, – усе це можливо, якщо парламенту вистачить політичної волі ухвалити згаданий вище законопроєкт.