З 2017 року ми стабільно стикаємося з проблемою організації промислового сезону в Україні, який починається одночасно з календарним роком – 1 січня. 

Щорічно бюрократичний апарат відповідальних міністерств та Державного агентства рибного господарства не в змозі видати вчасно документи і організувати здійснення промислу, відповідно до регламентованого чинним законодавством порядку.

Чому так відбувається?

Очоливши Держрибагентство в листопаді минулого року я розуміла, що підготовка відповідних документів, яка має бути розпочата ще в вересні, не велася взагалі. Тож в першу чергу ми підготували проєкти наказів для погодження в міністерстві.

Листом Держрибагентства від 26 листопада 2020 року проєкт наказу "Про затвердження лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) (крім Азовського моря із затоками) на 2021 рік" був направлений на погодження в Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. 

Наказ був підписаний лише 8 лютого 2021 року, а зареєстрований в Міністерстві юстиції 24 лютого 2021 року. Майже 3 місяці наказ "ходив" коридорами міністерств. Лякає те, що з кожним роком ситуація погіршується.

Наприклад, історія із затриманням видачі квот рибалкам Великої Британії — Європейським союзом визначається як незрозуміла ситуація і неправильне її трактування. Тобто Євросоюз визнає, що відбулося порушення прав рибалок, а здійснення промислу знаходиться під загрозою. 

В Україні щорічно маємо таку ситуацію, однак ніхто її не коментує, намагаючись всіляко замовчувати. До цього це призводить? Справа в тому, що природно промисел того чи іншого виду біоресурсу має певну сезонність. Наприклад, промисел в Азовському морі дуже сильно залежить від періоду коли він здійснюється.

За останні п’ять років жодного разу рибалки не отримали дозволи вчасно. Цього року промисел розпочинається із затримкою в два календарні місяці. Це критичний термін для промислу багатьох видів біоресурсів. 

Наприклад, через затримку видачі дозволів у 2019 році із затверджених лімітів добування тюльки було освоєно лище 7%. Ще гірша ситуація в 2020 році. Із затверджених лімітів освоєно 4%. 

Це призвело до збитків компаній, що здійснюють відповідний промисел та до недоотримання ринком цього виду риби. А в глобальному сенсі – до зменшення частки рибної галузі у валовому внутрішньому продукті, доля якої і так досить низька. Натомість, починаючи промисел з першого січня рибалки мають можливість повноцінно відпрацювати промисел та покращити ситуацію з ВВП. 

Ситуація, що склалася в 2020 році показала, що затягування з початком промислу призводить до дуже великих втрат ВВП. 

Через бюрократичну процедуру із затвердженням лімітів та квот, яка завершилась аж у березні, на сьогоднішній день зафіксовано зменшення видобутку в Азовському морі на рекордних 25% проти 2019 року. Така ж ситуація склалася на всіх водних об’єктах України – колосальне падіння видобутку через невчасно розпочатий промисел.

Звичайно, невтішну статистику можна було б пояснити пандемією COVID-19, тим, що відсутня реалізація рибної продукції та в принципі через карантинні обмеження зменшився видобуток. 

Але маємо що маємо: якщо у 2019 році було виловлено 47 тис. тонн риби, то у 2020 — 32 тис. тонн. Це колосальне падіння виробництва, яке одна лише пандемія спричинити не могла. 

Такі невтішні результати бюрократичної процедури із затвердженням лімітів та квот, що призводить до падіння виробництва та значного зменшення частки рибного господарства у національному валовому внутрішньому продукті.

Однак, перш за все проблему бачу у відсутності багаторічного планування діяльності, що змушує щороку оновлювати правила рибальства режимами, уточнювати та доповнювати їх.

Як це можна змінити?

По-перше вважаю, що потрібно проаналізувати режими рибальства за останні роки і максимально оновити правила для того, щоб у відповідних режимах не було необхідності.

Наразі чинна законодавча та нормативно-правова база, яка регулює діяльність рибної сфери зорієнтована в основному на однорічних планах. Наприклад, ліміти та квоти вилову водних біоресурсів, режими рибальства, проходячи складну бюрократичну процедуру, затверджуються виключно на один календарний рік.

Це створює ряд перешкод для прийняття ефективних управлінських рішень чиновниками та у свою чергу неможливість ефективно працювати бізнесу. Для цього ми вже розпочали процес внесення змін в чинне законодавство.

Зокрема, пропонуємо змінити термін визначення прогнозу допустимого вилову водних біоресурсів, щодо яких не встановлюються ліміти вилову, з одного року до трьох.

У Порядок здійснення спеціального використання водних біоресурсів у внутрішніх рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 992, в частині виключення з документу, яким ліміти та прогнози допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) розподіляються між користувачами водних біоресурсів, формулювання "на відповідний рік". 

Кожне підприємство, яке професійно займається рибальством, має право знати та розуміти, як йому орієнтувати свій бізнес у найближчій перспективі, на які технології розраховувати, які знаряддя лову закуповувати, збільшувати потужності, чи навпаки диверсифікувати бізнес.

У свою чергу чиновники, щоб дати це розуміння бізнесу, мають знати чіткі прогнози запасів рибних ресурсів, можливі обсяги для вилову водних біоресурсів та необхідні обмежувальні заходи для відтворення популяцій. І ці дані, як і практикується у всьому світі, мають бути науково обґрунтованими.

Зараз ми вже орієнтуємо науковців здійснювати обгрунтування лімітів та прогнозу допустимого вилову орієнтуючись на трирічний термін.