Усі люблять говорити про рекорди. 2019/2020 маркетингового року Україна стала дугою в світі як за фізичними так і за фінансовими обсягами експорту зернових (пшениця, ячмінь, жито, овес і кукурудза). 

В минулому році було встановлено рекорд за обсягами експорту зернових — 57,2 млн тонн. Цього року – з меншим врожаєм – ми все одно будемо в лідерах. А наступний урожай має бути кращим.

Такі рекорди – видатний результат для країни, яка ще 20 років тому поставляла на світовий ринок в середньому менше 5 млн тонн зернових на рік. 

За прогнозами OECD-FAO Україна до 2029 року може збільшити виробництво зерна до 85 млн тонн, що забезпечить експортну пропозицію на рівні 68 млн тонн. Неофіційна національна "мета" — 100 млн тонн виробництва та 80 млн тонн експорту.

Протягом 30 років незалежності модель зернового ринку України змінилася докорінно. Експорт, а не внутрішній споживач став основним драйвером розвитку. 

За останнє десятиліття Україна вийшла і закріпилася на лідируючих позиціях в світі з постачання зернових. І в 2018/2019 маркетинговому сезоні балансові обсяги експорту зернових вперше досягли 50 млн тонн.

Експортний попит і надалі буде якорем і основою розвитку ринку зернових України. Більше світове споживання спонукатиме Україну до нарощування виробництва і пропозиції зерна. 

Попри такі перспективи і своє місце на глобальному ринку наші виробники і далі сприймають розвиток політики щодо зернових в інших державах скоріше як виклик і загрозу. Цей парадокс є формуючим для української зернової політики.

Для нас важливо відірватися від якоря "обсяг понад усе" і зосередитись на стійкому розвиткові і утвердженні свого місця в глобальних продовольчих системах. Досягти цього ми можемо, якщо цілі уряду і бізнесу будуть скоординовані на довгострокову перспективу.

Завдання №1 — будувати репутацію

Амбіція України на зерновому ринку є природною – бути гарантом продовольчої безпеки не лише на регіональному (Чорноморський та Середземноморський регіон), але й на глобальному рівні. 

Така роль є важливою в системі досягнення глобальних Цілей Сталого Розвитку, зокрема ЦСР 2, а також важливою для всієї зовнішньої політики України і визначення власного місця в світі. Також це і основа економічної політики і основа для побудови довгострокових економічних відносин з партнерами.

Гарантувати продовольчу безпеку не можна лише кількістю. Не менш важливими є стабільність постачання та передбачуваність державної політики. 

Вони в свою чергу будуються на збалансованості задоволення попиту на зернову продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках. Формування взаємин виробників, споживачів та трейдерів мають набувати вигляду довгострокового партнерства та спільної заінтересованості. Це завдання постійного діалогу між усіма учасниками ринку.

Квінтесенцією такого порозуміння став щорічний меморандум між Міністерством економіки (раніше — Мінагро) і учасниками ринку щодо прогнозних обсягів внутрішнього споживання і експорту пшениці. Цього року цей меморандум розширено і на кукурудзу.

Меморандум, ідея якого зародилася в турбулентні часи, задає координати для передбачуваності політики усіх гравців. І дозволяє урядові не втручатися в експорт зернових навіть у ситуаціях коли такий експорт незначно перевищує узгоджений в меморандумі обсяг, як це було навесні 2020 року.

Побудові належної репутації має сприяти і системна активна робота України в міжнародних організаціях — ФАО, Міжнародна зернова рада, Всесвітній комітет продовольчої безпеки, та участь в головних аграрних форумах, таких як щорічний Глобальний форум продовольства і сільського господарства в Берліні чи Саміт ООН зі світових продовольчих систем.

Завдання № 2 — покращувати якість

Нині Україна сприймається у світі як постачальник найбільш дешевого і переважно фуражного зерна. Ціни на українську пшеницю системно на 8-10% нижчі за аналогічні ціни Російської Федерації, на 17-20% за ціни Франції, на 28-35% цін США.

Таке позиціювання сприяло агресивному нарощуванню експорту українського зерна. Звісно наші аграрії ще якийсь час можуть притримуватися цієї стратегії. Але ефективною вона може бути лише кілька наступних років. У довгостроковій перспективі єдиний варіант еволюції і розвитку – покращувати якість.

Ціна у даному випадку – зовнішній прояв усіх складових виробництва зернових, у тому числі і вартість (цінова і якісна) насіннєвого матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, сільгосптехніки, інфраструктури зберігання і транспортування. 

Розвиток усіх цих складових зернового ринку є важливим з огляду на розвиток глобальної політики щодо кліматично дружнього, органічного, здорового харчування.

Вимоги до зернових будуть дедалі вищими. Ми не лише маємо не боятися цих нових вимог, а навпаки – брати участь в їхньому формуванні. І боротися за визнання не лише нашого зерна, але і, наприклад, насіння. 

Рішення ЄС щодо визнання еквівалентності насінневого матеріалу має стати поштовхом для розвитку цієї галузі рослинництва в Україні. Ми маємо робити доступною сучасну сільгосптехніку, покращувати ефективність виробництва добрив і їх якість. Усе це складові які мають формувати нову якість українського зерна.

Крім того, українське зерно має стати ще зрозумілішим світу з точки зору стандартизації, щоб зменшувати простір для арбітражу, який негативно впливає на ціну.

Такий підхід дасть можливість не лише збільшити частку українського зерна на світовому ринку, він дасть можливість заробляти більше від пропозиції кращого зерна.

Завдання №3 — прогнозованість і простежуваність

Чим більшою буде наша роль в світовому ринку зерна тим більше буде вимог щодо наявності релевантної ринкової інформації про українське зерно. 

Довгострокові прогнози і актуальні баланси, усі тенденції в погоді і в інфраструктурі – усе це впливає на глобальний ринок.

Сучасна робота ООН і ФАО щодо світових продовольчих систем покликана забезпечити прозорість і ефективність продовольчих ринків, які мають базується на доступності, точності і своєчасності інформації. 

Інформація повинна бути доступна всім категоріям користувачів, бути точною і надійною, а також здатною забезпечити практичний характер застосування для операторів ринку. Як результат — їх виробничі рішення будуть захищені від оманливих ринкових сигналів. 

Це спільне для ринку і урядових інституцій завдання – постійно удосконалювати інформацію, якою ми оперуємо і надаємо світові, у тому числі в рамках Міжнародної зернової ради і в системі AMIS.

Крім того, регулювання продовольчих систем вже апріорі будується на простежуваності обігу товарів і підтвердження контролю на всіх ланках виробництва.

Простежуваність на зерновому ринку підвищує прозорість ринку; є інструментом контролю запасів; забезпечує раннє попередження щодо проблем із якістю; зберігає ідентичність та походження продуктів переробки на основі зерна; сприяє відкриттю нових ринків (поки, як маркетинговий інструмент); запобігає шахрайству, фальсифікаціям та недобросовісній конкуренції; є механізмом видалення уражених продуктів та визначення джерел забруднення під час спалаху хвороби; механізмом підтримки органічних продуктів тощо. 

Лакуни в наявності інформації і простежуваності впливають не лише на ціну товару, але і на саму можливість постачання зерна на зовнішні ринки. 

Простежуваність ставатиме дедалі більше вирішальним чинником в світлі політики протидії змінам клімату, яка базується на збиранні інформації про вплив продукції на довкілля. Наприклад, цього року одним з найважливіших завдань є звіт України про викиди парникових газів, пов‘язаних з ріпаком і соєю в рамках Директиви ЄС RED II.

В Україні ми маємо подолати виклик, пов‘язаний з тим, що інструменти простежуваності часто використовувалися органами влади як інструмент корупції. Негативна реакція на будь-яке нове правило у цій сфері сприймається ринком скептично. Тому побудова довіри нам так само потрібна.

Завдання № 4  — збереження біорізноманіття

За словами Генерального директора ФАО Цюй Дун'юй, "майбутнє наших агропродовольчих систем залежить від біорізноманіття, а майбутнє біорізноманіття залежить від перетворення наших продовольчих систем і дбайливого ставлення до природи".

За даними ФАО, сьогодні 66% виробництва світового рослинництва припадає всього лише на дев'ять сільськогосподарських культур, а джерелом 95% призначеної в їжу продукції тваринництва і птахівництва є тільки вісім видів ссавців і птахів.

Для зернового ринку України питання збереження біорізноманіття є вкрай важливим. Через низку факторів зерновий сектор України поступово трансформується в монокультурний. 

Тільки за останні 15 років частка кукурудзи та пшениці в структурі посівів зернових збільшилася з 55% до 78%.

В агроекономічній лексиці збереження біорізноманіття перекладається як розвиток і підтримка нішевих культур.

Фактично нішевими можна вважати всі рослинні культури крім великої шістки: пшениці, кукурудзи, ячменю, сої, ріпаку та соняшнику, які сумарно зайняли 83% всіх посівних площ с/х культур у 2020 році.

Водночас поняття "нішеві культури" носить дуже узагальнений характер та об’єднує полярно різні за своїми ринковими характеристиками та перспективами культури. 

Сюди можна віднести і культури, які традиційно культивуються в Україні (жито, просо, гречка, горох, квасоля), так і культури які мають потенціал в умовах зміни клімату (сорго, суданська трава). 

Мова йде також і про культури, які потенційно цікаві для культивації, з огляду на розмаїті регіональні уподобання в світі (кумин, коріандр, гірчиця, лікарські трави). Не слід забувати і про органічне землеробство, продукція якого може охоплювати усі культури.

На невеликих у порівнянні з мейнстрімовими культурами обсягах виробництва нішевих культур краще видно як на їх споживання впливають усі можливі чинники.

Наприклад, дедалі менший споживчий інтерес як з боку переробників, так і з боку кінцевих споживачів веде до зменшення посівів на традиційні культури. З 2015 по 2020 роки посіви під житом зменшились на 9% (до 116 тис. га), вівсом – 6% (до 183 тис. га) та гречкою – 41% (до 69 тис. га). 

Тут проявляється парадокс гречки, яка за усіма параметрами є нішевою культурою, але політичне значення має більше, ніж кукурудза.

З такими культурами ми, очевидно, маємо розвивати політику плекання їхньої унікальності. Наприклад, разом із країнами Балтії працювати над визначенням жита продуктом року ФАО і вести активну промоцію жита. Те саме може стосуватися і вівса і гречки. Або просто робити їх наново модними.

Знання про харчові вподобання в світі і про їх зміни може дати друге дихання в традиційні наші культури. Наприклад, за шість останніх років посіви під горохом зросли на 39% (до 238 тис. га), причому середні експортні поставки сушеного гороху за 2017-19 роки становили 126 млн дол. США проти 54 млн дол. США у 2015 році. 

Також посіви під квасолею зросли на 36% (до 48 тис. га), а експортні поставки з 2015 по 2019 роки збільшились в більш ніж десять раз, до 16 млн дол. США.

Увага до харчових вподобань в інших регіонах може стати поштовхом для розвитку і тих нішевих культур, які не культивуються в Україні.

Наприклад, Індія є найбільшим світовим імпортером сушених бобових для харчових цілей, загальний обсяг поставок у 2019 році оцінювався у більш ніж 1,5 млрд дол. США. 

Мова йде і про екзотичний каян (голубиний горох), і про більш знайомі сочевицю, маш, нут, горох і квасолю. Найбільшу частку індійського ринку бобових (26%) контролює Канада, країна з подібними до України кліматичними умовами. Частка України — 1,5%, здебільшого сушений горох і нут. Простір для розвитку очевидний.

Свого часу попит в ЄС став основою для буму на ріпак і сою. І зараз розвиток тваринництва може стати основою розвитку нових кормових культур, наприклад, сорго трав’янистого (він же суданська трава). Так само як і вирощування енергетичної верби на потреби відновлювальної енергетики.

Утім чи не головним драйвером змін у біорізноманітті є зміна клімату. При підвищенні температури на 1˚С природні зони зміщуються приблизно на 160 км. З 1998 по 2017 р. середня річна температура підвищилася на 1,1 °С. Тепер ми з вами можемо бачити більше полів кукурудзи на Поліссі. 

Натомість звичайними стали посухи на півдні, що підштовхує до збільшення культивації посухостійких видів. Наразі звичним в Україні є сорго, посіви якого досить стабільні та коливаються в межах 50 тис. га.

І звісно ж горизонтально важливим є розвиток органічного виробництва. Посівні площі, що мають статус органічних в Україні постійно зростають. Ця частина ринку зернових в Україні також є експортно орієнтованою. 

Більше 70% органічної продукції з України йде на експорт. Тому важливим елементом збереження біорізноманіття є урядова торгова політика з популяризації експорту, забезпечення доступу на ринки, визнання систем сертифікації тощо.

Як підсумок, на перший погляд не може бути нічого простішого в урядовій зерновій політиці. Просто звітом про черговий рекорд і все. Але насправді з кожною зерниною містяться цілі пласти кропіткої роботи аграріїв, хіміків, транспортників, науковців і урядовців. І від їхньої успішної взаємодії залежить успіх України як хлібної корзини світу.

Співавтор: Олександр Жемойда, директор департаменту в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства