Без перебільшення, 2020 рік можна назвати роком земельної реформи, або краще сказати "роком реформування земельних відносин". 

Від самого початку 9 скликання Верховної Ради України, робота Комітету з питань аграрної та земельної політики була як ніколи ефективною. 

У такий спосіб був зареєстрований цілий блок земельних законопроєктів, що охопив як політичні, так і технічні законопроєкти. Також на рівні рішень Уряду було прийнято низку дуже важливих ініціатив.

Топ-3 перемог

Перша і, мабуть, найвизначніша подія цього року, яка фактично розпочала новий етап земельної реформи в Україні — прийняття Закону про ринок землі. 

У доленосну ніч з 30 на 31 березня 2020 року, Верховна Рада проголосувала за найрезонансніший і найбільш суперечливий земельний Закон, це рішення підтримали 259 народних депутатів. 

Незважаючи на суперечливу модель, у такий спосіб в українців з’явилася надія, що мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, який упродовж 19 років позбавляв громадян розпоряджатися власною землею — відійде у небуття.

Ще однією перемогою стало прийняття Закону "Про національну інфраструктуру геопросторових даних", який цілком відповідає Директиві Європейського Союзу (INSPIRE) та передбачає створення єдиного "вікна доступу" для роботи з геопросторовими даними. 

У майбутньому він надасть можливість об’єднати інформацію про різні об’єкти інфраструктури, мережі комунікацій та бази даних, що стануть доступними користувачам у формі відкритих даних через єдиний геопортал НІГД, або через галузеві геопортали утримувачів геопросторових даних. 

Відтак Україна щороку заощаджуватиме до 100 млн грн, що витрачалися через неузгодженість між різними адміністраторами кадастрів.

Наостанок — передача земель у комунальну власність ОТГ та відкриття інформації про межі земельних ділянок (координати поворотних точок) Держгеокадастру. 

З першим все зрозуміло – історична справедливість щодо розпорядження землями на місцях поступово відновлюється. 

З другим — жодної стратегічної необхідності приховувати масиви даних про координати земельних ділянок не було (у більшості західних країн доступ до таких даних давно відкритий), в Україні його мали виключно державні кадастрові реєстратори. 

З огляду на це, отримати інформацію легально — було просто неможливо. На щастя, від 2 січня 2020 року, доступ до даних про координати поворотних точок отримали інженери-землевпорядники, інженери-геодезисти, експерти-оцінювачі та органи місцевого самоврядування. Стрімке функціонування чорного ринку припинилося.

Топ-3 поразок

Першою поразкою стало неприйняття Верховною Радою у другому читанні законопроєкту № 2194, який мав би нормалізувати питання управління земельними ресурсами, знищення корупційних схем у земельній сфері і відновлення справедливості для українців. 

Тут можна багато писати та аналізувати, однак суть лишається незмінною: аби ринок землі зміг повноцінно функціонувати, прийняття даного законопроєкту гостро необхідне. 

Допоки розпорядження землями державної власності за межами населених пунктів не буде передано у комунальну власність територіальних громад, доки не буде запроваджено єдину перевірку документації із землеустрою – ні про який цивілізований ринок не варто й говорити.

Ще одним "розчаруванням року" стало повне "згортання" електронних аукціонів. Законопроєкт № 2195, який мав би суттєво мінімізувати рівень поширених корупційних практик на ринку землі, досі не було прийнято у другому читанні. 

У такий спосіб прозорість у сфері розпорядження землями державної та комунальної власності через запровадження продажу земель виключно на земельних торгах у формі електронних аукціонів, які ще у 2019 році показували непогані результати, цьогоріч зазнали фіаско. 

Після чого реалізація аукціонів повернулась до стандартної схеми класичних торгів. Окрім цього було припинено пілотний проєкт з СЕТАМ, що стало суто політичним рішенням.

Третьою, не менш болючою поразкою, лишається Закон про консолідацію земель, який ніби "Дамоклів меч" підвішений у плані дій уряду на майбутній рік. 

За попередніми даними, направлення законопроєкту заплановано через пів року після прийняття закону про землю. Як буде насправді — невідомо. 

На сьогодні аграрний виробник навряд чи з упевненістю може сказати, що відчуває себе захищеним у правах на землю, а у переддень відкриття ринку землі, ситуація лише погіршується. 

Якщо відкинути всі ризики, що існують у не правовому полі, нинішня ситуація у земельних відносинах все ще створює додаткові ризики, які виникають через відсутність механізму консолідації. Тож прийняття цього закону у межах комплексної земельної реформи є невідкладним.

Зрештою попри таку "ложку дьогтю" у земельній сфері, ніщо не зможе нівелювати цьогорічні досягнення. Щодня створюється надійне підґрунтя для подальшого розвитку, тож земельні відносини виходять на новий рівень. Головне — не збавляти темп та не робити кроків назад.