Професійне співтовариство активно обговорює законопроєкт №4303 про резидентів "ДіяСіті", який охрестили революційним для ІТ-бізнесу.

За задумом, він повинен покласти край сірим схемам у роботі з незалежними підрядниками, стимулювати розвиток цифрової економіки й детінізувати ІТ-сферу. Так би мовити, стати ковтком свіжого повітря для айтівців.

Ініціатор цієї концепції – Міністерство цифрової трансформації – вирішило використати білоруський досвід і створити суміш з різних правових систем.

Мета експерименту – створити привабливе середовище для іноземних компаній-інвесторів із зрозумілими нормами і відкритим правовим режимом.

У результаті виходить "вінегрет": в українське законодавство додали норми англійського права, деякі нові види договорів, щіпку податкових нововведень і правки до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів.

Усе це помістили в незалежне середовище проживання (саморегульовані організації) і забезпечили надійне державне лобі у вигляді законодавчої бази.

Фахівцям від початку було зрозуміло, що концепція нежиттєздатна, але в міністерстві стверджували, що всі недоліки виправлять у тексті законопроєкту.

Перший варіант документа з'явився у жовтні. Наша компанія аналізувала його однією з перших, і ми відразу направили список з 35 важливих зауважень.

Законопроєкт ще не був поданий до Верховної Ради і здавався сирим начерком, тому важливо було виправити всі вади якомога раніше. Тим не менш, багато з них залишилося. Перший важливий недолік – термінологія. Її фактично немає, і це багато в чому нівелює цінність проєкту.

У документі є поняття "ГІГ-контракт", "ГІГ-співробітник". На мій погляд, це прекрасне нововведення з величезною перспективою. Однак його невизначеність у правовому статусі породжує більше загроз, ніж переваг. Особливо з огляду на загальні положення про концепцію "ГІГ".

Наприклад, у законопроєкті прописано, що резидент "ДіїСіті" підписує договори з ГІГ-співробітниками. Законопроєкт називає їх саме так, асоціюючи їх із "співробітником" у розумінні Кодексу законів про працю.

Це перший підступ у разі судового розгляду, адже резидент "ДіїСіті" може втратити свій статус і повинен буде переукладати всі ГІГ-договори із своїми фахівцями, як правило, з ФОП. Якщо укладати "звичайні" трудові договори, то ніякої "податкової оптимізації" не буде.

Якщо з певної причини сторони не укладуть новий договір протягом 30 днів (стаття 29), то фахівець має право піти в суд і віддати на його розгляд визначення природи і форми відносин між ІТ-компанією, колишнім резидентом "ДіїСіті" і фахівцем, колишнім ГІГ-співробітником ІТ-компанії.

Відповідь суду очевидна: у співробітника з'являється спосіб помститися "вередливому" роботодавцю. Більше того, невідомо як визначити: відмовився співробітник від укладення нового договору чи вступив у переговори про умови, які затягнулися на 31 день від дати втрати статусу резидента "ДіїСіті".

Якщо ж за ГІГ-договором відносини між ІТ-компанією і фахівцем були "навколотрудовими", то тепер вони можуть перейти в статус цивільно-правових як з незалежним підрядником або ФОП. Що в результаті ми отримуємо?

1. Знищується модель бізнесу за схемою ФОП (наріжний камінь ІТ-бізнесу та його рентабельності).

2. З'являється гостра необхідність збереження статусу резидента "ДіїСіті", бо в разі втрати цього статусу шансу на виживання у бізнесу немає.

3. Мінцифри отримує надмірні кваліфікаційні повноваження і контроль над присвоєнням і втратою статусу резидента, що дає переваги чиновникам.

Так виглядає перша "глобальна яма" для ІТ-бізнесу. Друга – більш точкова, у якій може опинитися не тільки бізнес, а й звичайний споживач послуг.

Ідеться про види діяльності, які дозволяють компанії подаватися на отримання статусу резидента "ДіїСіті". Список орієнтований на класифікацію видів економічної діяльності (горезвісні КВЕДи, пережиток минулого).

У переліку з'являється пункт "діяльність з віртуальними активами". Це означає, що згідно із сьомою статтею законопроєкту резидентом "ДіїСіті" може стати компанія, яка займається винятково віртуальними активами. Парадокс у тому, що їх визначення досі не закріплене в законодавстві України.

2 грудня Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт №3637 "Про віртуальні активи". Згідно з ним, Мінцифри визначає види діяльності операторів віртуальних активів, що підлягають реєстрації, і видає дозволи на реєстрацію.

Компанія, що займається віртуальними активами (це регульована діяльність), отримавши реєстрацію у Мінцифри, може подаватися на резидента "ДіїСіті". У результаті, у компанії з'являються два варіанти, які несуть свої ризики.

1. Отримати статус "спеціального суб'єкта" в значенні КП й КПК, а отже – ускладнений режим перевірки й доступу. Це має важливе значення в разі підозри в економічному злочині, що несе ризик для користувачів активів.

2. У разі втрати реєстрації від Мінцифри, що, відповідно до законопроєкту №3637, може статися в будь-який момент, учасник автоматично втрачає статус резидента "ДіїСіті", а заодно – шанс відновити або переформувати бізнес.

Таких прикладів чимало, і це тільки щодо основного спеціального закону. Якщо його не вдосконалити, то про ефективні правки до Податкового кодексу для застосування "спрощеного режиму" оподаткування не йтиметься. Ось чому так важливо зупинити цю законодавчу бомбу, яка невдовзі зруйнує ІТ-бізнес.

Я закликала повернутися до обговорення концепції і разом з ІТ-бізнесом виписати адекватний законопроєкт. Однак заступник глави Мінцифри Олександр Борняков – ідеолог концепції і прихильник законопроєкту №4303 – від діалогу відмовився і "забанив" мене у Facebook.

Це свідчить про закритість законопроєкту, небажання чиновників чути голос реального бізнесу і юридичного співтовариства, які готові вести конструктивний діалог й інвестувати свої час та знання в майбутній розвиток ІТ-галузі.

Поки що ситуація виглядає не надто райдужно: якщо представники Мінцифри не готові прийняти внутрішнього інвестора, то як вони зможуть побудувати сприятливе середовище для зовнішніх інвестицій?