Існують міфи, що в містах на лінії зіткнення неможливо розвивати бізнес, що сюди неможливо заводити інвестиції. Військовий ризик — найбільше зупиняє бізнесменів та відлякує думкою про можливі масштабні бойові дії. 

Насправді, стріляють лише там, де військові позиції — дуже близько до фронту. У містах все спокійно, йде звичайне життя. Хоч ми і не можемо спрогнозувати, як поводитиме себе Російська Федерація. Але люди прифронтових міст не живуть міфами і хочуть розвивати економіку в регіоні, хочуть кращих умов життя.

Ми тут — ми хочемо розвиватися

Безліч малого бізнесу тут відкрилося після активної фази війни. Це магазини, кафе, міні-пекарні, виробничі цехи та майстерні… Так, це не великі заводи, але ці люди точно обрали собі шлях. 

Бо бізнес це завжди ризик, навіть у звичайних умовах: неправильно розрахувати логістику, не ту сферу обрати. Але люди не бояться починати власну справу, навіть попри воєнні дії за декілька кілометрів.

Коли ми спілкуємося з нашими підприємцями, то вони кажуть, що інклюзивні умови (з урахуванням того, що це лінія зіткнення) дадуть поштовх для потенційного бізнесу й інвестицій. 

Ми не кажемо, що це буде одразу великий бізнес чи прийдуть великі іноземні корпорації. Але й нині є великі заводи, які працювали і до війни. Вони не виїхали, не перевезли потужності. 

Це Авдіївський коксохімзавод, наприклад. Так, у 2014-2015 роках Авдіївку дійсно сильно обстрілювали, але вже треба від цього відходити. Якби цей бізнес розумів, що їм треба закриватися, то вони б уже давно закрилися. 

У Світлодарську також працює Вуглегірська теплова електростанція. У Щасті — це Луганська ТЕС. У Торецьку продовжують працювати вугільні шахти й хлібозавод. 

Для того бізнесу, який думає, чи варто тут щось починати, ми й адвокатуємо політики з боку держави, які б гарантували їм певні преференції. Зокрема, це Фонд страхування бізнесу від військових ризиків. Бізнесу видніше, що треба, щоб спокійно працювати на лінії зіткнення.

До цього регіону прикута велика увага. Сюди приїжджають донорські організації, президенти, міністри, народні депутати, які нібито слухають пропозиції жителів, але нічого не роблять. 

Наша організація ГО "Сильні громади" об’єднала людей в одну регіональну команду — Коаліцію "На лінії зіткнення" — це активісти, представники влади й бізнесу з 14 прифронтових міст. 

Так ми хочемо донести наші думки до ключових гравців. Разом можна створити системний підхід до вирішення проблем. Ніхто за нас це не зробить. Системність і стратегічне мислення допомагають діяти покроково й виконувати заплановане. 

Це не концепція "Донбасс не слышат" чи "Дайте денег Донбассу"

Тут ми маємо розуміти, що хочемо бачити в Україні через 10 років у прифронтовій зоні. Хочемо випалену зону без людей і купу переселенців, які будуть сидіти на утриманні українців? 

Або ми хочемо бачити новий технологічно розвинений регіон, замість пострадянського індустріального? Успішний прифронт — може виграти інформаційну війну, яка є величезною складовою в цій гібридній війні проти Росії. 

Є багато людей, які після війни відкрили малий бізнес і в Попасній, і в Щасті, і в Мар’їнці: кафе, спортивні зали, перукарні тощо. Вони собі дали відповідь на запитання: "Так, погоджуюсь, теоретично, є ризики: може бути обстріл чи наступ Російської Федерації. Але я в ділі". 

Якщо дотримуватися логіки військового ризику, як перешкоди, то звідси треба всіх евакуювати. А у нас щодня люди ходять на роботу, діти ходять в школу, дитячі садочки, люди проводять свята й просто живуть.

Єдине, що треба — трохи полегшити умови для бізнесу, в зв’язку з тим, що ми знаходимося в іншій ситуації. Насамперед, це логістичні умови на лінії зіткнення. У Торецька були сталі зв’язки з Горлівкою. 

Зараз Горлівка окупована й Торецьк знаходиться в логістичному глухому куті. Місту складніше розвиватися, бо воно непроїзне. Але залишилася залізниця і дороги в інші міста. 

Можна прокласти нові логістичні зв’язки: для цього треба розвивати інфраструктуру й дороги. Головне робити це стратегічно, а не хаотично.

Якщо зараз не надавати стимул бізнесу, то буде економічний спад і занепад. І "сіра зона", про яку так часто говорять, і вона є лише в нашій уяві, може стати реальністю. 

Як подолати ризики для бізнесу в прифронті?

Створення Фонду страхування бізнесу від військових ризиків у прифронтових містах. Щоб інвестор почувався впевнено, його майно має бути надійно застраховане. Співзасновниками фонду повинні стати також наші міжнародні партнери — це стане сигналом стабільності й безпеки для бізнесу.

Інвестиційна агенція. Потрібно вивчити всю карту нашого регіону й зрозуміти, яка бізнесова ніша буде найбільш оптимальною для кожного міста, який кластер потрібно розвивати. 

Агенція може працювати з потенційними інвесторами, продаючи їм ідею: чому вигідно будувати бізнес у нашому регіоні. 

Змінити закон про військово-цивільні адміністрації та збільшити терміни оренди землі та комунального майна. Зараз військово-цивільні адміністрації, за законом, не мають права надавати в оренду об'єкти та земельні ділянки більш ніж на один рік. 

Для бізнесу це ризик, тому що підприємцям краще укласти договір на 5 років. А керівництво ВЦА може змінитися через рік — і договір оренди можуть розірвати. 

І це тоді, коли бізнесмен вже вклав гроші в облаштування приміщення та уклав контракти з покупцями. 

Розблокування кредитів. Державна програма 5-7-9% взагалі не працює тут, тому що банки кажуть бізнесу: "Ми не будемо вас кредитувати, бо ви в прифронті. Хто нам компенсує ризик?" Тому уряд разом з національними банками мають це питання вирішити, бізнес конче потребує нормального кредитування. 

Оподаткування. Ми говорили з малим бізнесом і запитували: чи хотіли б ви податкових канікул? Відповіді були різні. Тому ми з цим обережні. 

Поки Мінреінтеграції буде розробляти стратегію економічного розвитку Донецької і Луганської областей, ми хочемо почути всіх стейкхолдерів щодо преференцій у податках. 

Адже не хочеться допустити, щоб тут виникли якісь офшори, використані недобросовісними людьми: не для розвитку економіки.

Децентралізація. Якщо вона омине прифронтові громади, то буде перетворення міст на "сіру зону". Децентралізація має починатися за КПВВ окупованих територій — тут одразу має бути успішна Україна. 

Саме децентралізація допоможе нам перемогти Росію і повернути окуповані території. Головне, щоб вона була правильно проведена.

Це складний шлях трансформації від Радянського Союзу до сучасного усвідомлення, що саме громади, а не держава, відповідальні за власний розвиток. Не важливо, прифронт це чи неприфронт. 

Який бізнес треба розвивати тут?

Частина Луганщини орієнтована на сільське господарство, частина — на промисловість. З Донеччиною так само. 

Волноваха, наприклад, є аграрним районом, ближче до Азовського моря. Торецьк, Світлодарськ, Авдіївка, Попасна — це промисловий район. І тут люди звикли важко працювати, але отримувати гідну зарплату. 

Ми вважаємо, що сьогодні важливо змінити підхід. Тут не потрібно грати на слабкостях і казати, що ми "відбудуємо шахти, старі заводи". 

Жителів на лінії зіткнення треба переорієнтовувати з самого початку. Коли у нас є учень школи, він має вступати у по-справжньому сучасний ВНЗ, який не орієнтований на виховання тисяч юристів, економістів і соціологів. 

Потрібні сучасні навчальні заклади, завдяки яким люди могли б ставати айтішниками, інженерами, технологами. Тобто, все, що стосується технологій. Має відбуватися перехід зі старого в нове. Мають відкриватися сучасні наукові центри. 

Західні партнери можуть нам допомогти. Наукові хаби генерують ідею: які кластери варто розвивати в регіоні. Якщо це туристичний кластер, то ми орієнтуємося на північ Донецької області, де є Святогірськ і його територія для туризму. 

Якщо це шахти, то потрібна трансформація вугільної промисловості на прикладі Німеччини. Зараз Міненергетики формує концепцію, як змінити вугільні регіони. Про це тут ніколи не думали. Все йшло "накатаною дорогою". Більшість шахт уже відпрацювали свій потенціал: видобувна промисловість має свій кінець. 

Отже, нам важливо відійти від застарілих практик, будувати чітку стратегію, реалізовувати інноваційні проекти та створювати умови для бізнесу, — це наш єдиний шлях до розвитку. Наша Коаліція готова працювати й допомагати впроваджувати все нове тут, у містах на лінії зіткнення. 

Здійснення проєкту "На лінії зіткнення" стало можливими завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Матеріал є особистою думкою автора та не відображає офіційну позицію USAID.