У 2019 та 2020 роках однією з таких тем було перепризначення Андрія Коболєва головою правління НАК "Нафтогаз України". Воно супроводжувалось різними конспірологічними теоріями і до останньої миті не було очевидним, хто ж очолить держкомпанію.

У другій половині 2020 року сам Коболєв ледь не в кожному інтерв'ю каже про змову проти "Нафтогазу" та атаку на здобуті керівниками НАКу досягнення. Частіше голова держкомпанії згадує про це, коли заходить мова про результати скандального аудиту "Нафтогазу".

Що саме тут не сходиться і чому деякі з тверджень, які прозвучали в останніх інтерв’ю голови "Нафтогазу", викликають стурбованість?

Перше

Говорячи про здобутки, керівник держкомпанії має на увазі систему корпоративного управління, яка, за словами Коболєва, захищає "Нафтогаз" "від політичних впливів".

Одним з таких досягнень, на його думку, є надана наглядовій раді держкомпанії можливість номінувати кандидата на голову правління, якого остаточно призначає Кабінет міністрів як представник акціонера "Нафтогазу" – народу України. 

Такий розподіл повноважень в межах корпоративного управління затверджений в статуті НАКу та в Постанові Кабміну 2017 року.

Проте, чи немає у такому баченні та трактуванні ролі наглядової ради фундаментальних викривлень? 

Виходить, що у такому випадку наглядова рада – це не орган ефективного управління, а орган, за допомогою якого можна протистояти акціонером. Такий собі буфер між реальним власником (Кабмін) та керівництвом "Нафтоазу", який ухвалює рішення про призначення найманого операційного менеджменту (керівництва "Нафтогазу"). 

Натомість, Кабінет Міністрів, який несе повну відповідальність за економічну політику в країні, не може безпосередньо впливати на операційну діяльністю держпідприємств через пряме призначення керівників.

Спробуйте уявити ситуацію у приватному бізнесі, коли реальний власник компанії не може вплинути на призначення управлінського складу компанії. Тепер спробуйте уявити те ж саме, коли управлінці компанії демонструють ще і невідповідні показники діяльності.

Про які показники йдеться? Кабмін напередодні зобов'язав правління "Нафтогазу" відзвітувати про виконання очікуваних результатів діяльності Компанії у 2017-2020 роках, а профільним міністерствам розробити ключові показники ефективності діяльності наглядової ради "Нафтогазу".

Позитивним є те, що очікувані результати були розроблені вперше в управлінській практиці державними підприємствами. Проте є багато запитань щодо вимірності результатів та контролю виконання таких завдань.

Очікувані результати здебільшого носять описовий характер без можливості їх об’єктивної оцінки.

Крім цього, виконання очікуваних результатів діяльності не було розглянуто під час перегляду контракту для діючого голови правління у 2020 році, хоча очевидним було недовиконання плану видобутку 20/20, який є головним показником очікуваних результатів діяльності. 

Чи можна все списувати на політичний вплив? 

Друге

За словами керівників "Нафтогазу", результатом реформи корпоративного управління є трансформація компанії із чистим збитком у 85 млрд грн у 2014 році в групу із понад 121 млрд грн сплачених податків та дивідендів у 2019 році.

Проте слід також розуміти, що єдиним фактором прибутковості "Нафтогазу" було припинення державного дотування цін на природний газ та фактична прив’язка цін до імпортного паритету.

Ніхто не каже, що усі кошти, переказані у бюджет, були фактично отримані з кишені платників податків.

Єдиним здобутком "Нафтогазу" могла б бути успішна реалізація програми видобутку 20/20 із ефективними інвестиціями, але вона була провалена.

Натомість, менеджмент НАКу пов'язує невдачі з випуском облігацій держкомпанії з дезінформацією в ЗМІ та атаками на "Нафтогаз". Тут доречніше б було почути інше пояснення – навіщо кеш-позитивній компаній необхідне додаткове залучення коштів.

Адже залишки коштів на рахунках "Нафтогазу" на кінець другого кварталу 2020 року сягали 55 млрд грн. При цьому на обслуговування кредитних боргів НАК витратив 6 млрд грн у 2019 році.

Чому ж "Нафтогаз" за наявності таких фінансових ресурсів не придбав газ за низькими цінами влітку, а зараз стрімко підвищує роздрібні ціни? 

Третє

Про конкуренцію. Цікавим є твердження Андрія Коболєва в уже згадуваному інтерв’ю, що вимоги учасників ринку про надання доступу до газу державного "Укргазвидобування" – це "марення, придумане для того, щоб отримати навіть не доступ до газу "Укргазвидобування", а доступ до газу, за який вони зможуть не платити".

Чи не є таке викривлення вимог учасників ринку до встановлення єдиних правил гри потуранням принципів вільного ринку? Надійні ринкові механізми передбачають або систему передплати за газ, що придбавається, або надання фінансових гарантій постоплати.

А як ви знаєте, зараз "Нафтогаз" вимагає від держави оплати боргів теплогенеруючих компаній, яким він постачав той же газ "Укргазвидобування".

Тобто, при продажу "Укргазвидобуванням" газу трейдерам необхідно впровадати систему передплати або фінансових гарантій з боку стабільних банківських установ. Не можна передавати газ без фінансових гарантій.

Що треба знати? "Нафтогаз" як відокремлена юридична особа є єдиним покупцем природного газу АТ "Укргазвидобування", яке є найбільшим виробником природного газу в Україні (70% видобутого газу) та входить до сфери контролю "Нафтогаз".

Відповідно, цей газ "Нафтогаз" збуває дочірній компанії "Нафтогаз трейдінг", яка далі перепродує іншій дочірній компанії "Нафтогаз газопостачальна компанія". Остання є постачальником газу населенню.

У випадку, якщо "Укргазвидобування" зобов’язане буде продавати природний газ за вільними ринковими цінами будь-яким трейдерам газу, "Нафтогаз" може втратити не лише монопольний доступ до ресурсів, а й можливість ручного керування цінами закупівлі та збуту.

Відповідно, потреба у "Нафтогаз" та "Нафтогаз трейдінг" зникає, а "Нафтогаз газопостачальна компанія" буде лише одним із декількох гравців на роздрібному ринку постачання природного газу населенню. 

Четверте

Керівництво "Нафтогазу" наголошує на продовженні реформування закупівель, які "заощаджують 10-15% оборотного капіталу".

Фактично ж йдеться про надолуження непроведених реформ системи логістики та закупівель ще з 2014 року.

Що не так із закупівлями досі?

Досі не впроваджений єдиний зрозумілий номенклатурний довідник товарів, робіт, послуг. Не реформовано систему складів та логістики не лише в межах групи, а й у найбільшій компанії групи за розміром закупівель – АТ "Укргазвидобування".

Планування потреб у товарах, роботах та послугах досі не автоматизовано попри значні інвестиції в систему планування виробництва (ERP).

Звичайно, не проведений аудит закупівель за попередні періоди з метою визначення надмірних закупівель товарів, що не використані та робіт і послуг, що були зайвими.

Аналогічно не проведено аудит інвестиційних проєктів для визначення ефективності їх впровадження.

В продовження теми ефективності закупівель в "Нафтогазі" цікавими є результати опитування GfK щодо системи закупівель великих державних компаній за 2019 рік.

"Нафтогаз" багато зробив для врегулювання закупівель, однак залишаються вагомі пробіли у процесах організації закупівель для досягнення максимального економічного ефекту.

Загалом, попри такі недоліки, "Нафтогаз" в опитуванні є явним лідером із прозорості та ефективності закупівель серед державних компаній.

В дослідженні до уваги брались основні великі підприємства "Нафтогазу". Проте є і інші компанії в структурі групи, які заслуговують на увагу, хоча вони і намагаються усіма можливими способами не попадати на очі.

Наприклад, є дочірня компанія "Нафтогазбезпека", яка перебувала в стадії ліквідації, була реанімована та активізувала у 2020 році закупівлі інформаційних систем безпеки вартістю 30-70 млн грн.

Проводить "дочка" НАКу закупівлі на комерційному майданчику, без можливості відслідковування пропозицій учасників та причин їх дискваліфікації.

Ймовірно, такий підхід не відповідає задекларованим принципам сумлінності, сміливості та відкритості "Нафтогазу".

Цей приклад, насправді, наглядно демонструє не лише непрозорість закупівель "Нафтогазу", а й іншу глобальну проблему в межах держави.

Так, державні підприємства створюють відгалужені структури та, користуючись недосконалістю законодавства та бездіяльністю влади в управлінні державними активами, проводять діяльність не як суб’єкти державної власності, а як одиниці приватного бізнесу.

Зрештою, так само АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Нафтогаз цифрові технології" також проводять закупівлі не за правилами суб’єктів державного сектору економіки.

Закупівлі цих компаній проводяться здебільшого у системі "Прозорро", хоча за достатньо великої кількістю переговорних комерційних процедур без дотримання норм Закону України "Про публічні закупівлі".

Тож державі слід встановити чіткі правила для неухильного дотримання усіма держпідприємствами та їх дочірніми та афілійованими структурами вимог законодавства України до державних підприємств як в частині закупівель, так і в інших сферах господарювання.

Повертаючись до порівняльної таблиці, напрошується інший сумний висновок – більшість державних підприємств проводить непрозорі та неефективні закупівлі.

Натомість уряд, як акціонер і представник інтересів українців, не впроваджує жодних механізмів успішного управлінського досвіду.

Раніше обговорювалась ідея створення єдиного органу – "Фонду національного добробуту" – на який можна буде покласти функції, що виконуються як міністерствами, так і наглядовими радами.

Йдеться про затвердження стратегій, фінансових планів, погодження керівників, встановлення показників ефективності діяльності та впровадження найкращих управлінських практик.

Можливо, це дозволить вирішити проблеми з неефективним управлінням? Наразі виходить, що ніхто ні за що не відповідає в державних підприємствах, а акціонер в особі окремих міністерств взагалі може перетворитись на ворога, від якого треба буде захищатись.