Питання масштабних інвестицій у відновлення та модернізацію систем водозабезпечення та водовідведення в Україні зайшло у глухий кут. 

Системного, масштабного та комплексного інвестиційного процесу, окрім поодиноких прецедентів, у галузі не відбувається.

І це — попри експоненціальне зростання реальної потреби у такому інвестуванні через близький до критичного рівень зносу інфраструктури. 

Ба більше, досі не сформована реально дієздатна базова екосистема такого інвестування, для того, щоб можна було розраховувати на пожвавлення процесу у найближчому майбутньому. 

Складається враження, що країна рухається у зворотному напрямку, віддаляючись від перспективи розв’язання хронічної проблеми недофінансування капітальної реновації водної галузі.

На початку 2000-х була очевидною хвиля пожвавлення — підписували меморандуми з МФІ (міжнародні фінансові інституції), готували інвестиційні проєкти комплексної модернізації інфраструктури українських міст, і навіть підписували кредитні угоди під такі інвестиційні проєкти — як із залученням державних, так і місцевих гарантій. 

Але, із закінченням першого десятиріччя 2000-х, хвиля зійшла нанівець, залишивши за собою поодинокі реалізовані проєкти, руїни підписаних та нереалізованих проєктів, розчарування. 

Разом з тим і екосистема підтримки інвестиційного процесу, не отримавши реальної бази проєктів, так і не була сформованою. 

Тож, на початку третього десятиріччя 2000-х, маємо прояснювати питання — яка саме екосистема успішного інвестування потрібна українській водній галузі та як, вже маючи певний досвід, розбудувати таку екосистему. 

Продуктивність екосистеми інвестування залежить від наявності та достатньої якості елементів, що її складають, а також — від якості системного зв'язку між цими елементами. 

Важливо мати не тільки відповідні нормативні акти, інституціональні елементи (органи влади, врядування та управління разом з профільними бізнесами), експертні спільноти (наукові інститути, NGO та неформальні клуби), фінансові ресурси, фахівців та ідеї. 

Треба, щоб все активно функціонувало в ефективному багатосторонньому зв’язку. Наприклад — стан нормативного регулювання має відповідати рівню розвитку інститутів врядування та бізнесу, а форми доступу до фінансових ресурсів мають відповідати стану інституціонального розвитку підприємств та рівню забезпеченості кваліфікованими управлінськими кадрами.

Переходячи на більш предметний рівень, одразу варто зазначити, що важливим елементом екосистеми інвестицій є інвестиційні візії та їх носії — візіонери. Візії щодо пріоритетів та горизонтів розвитку систем водопостачання та водовідведення, а також візіонерів, що могли б активно просувати такі візії.

Візії мають базуватися на фаховому стратегічному плануванні міст та територій. Якісні візії у нас зараз у дефіциті, а кількість візіонерів, що здатні та мають реальну можливість просувати такі візії — ще більша рідкість.

Наступний важливий елемент — це інституційна спроможність та економіка, безпосередньо, підприємств водопостачання та водовідведення. 

Спроможність формується громадами через систему управління. Система управління базується на відносинах власності.

Специфічна форма "комунальної власності" не дає громадам відчуття реального володіння, користування та розпорядження майном. 

Громади не відчувають правомочностей власності — як права володіти, користуватися та розпоряджатися через відповідні органи місцевого самоврядування та управління комунальними підприємствами. 

Як наслідок — члени громад не відчувають і відповідальності за цю власність. А саме відповідальність є й одним з ключових стимулів до інвестування у відновлення та модернізацію активів, які за відсутності такого інвестування втрачають здатність приносити користь. 

Тож пошук моделі управління, яка б давала громадам реально відчуття власності над об’єктами інфраструктури водозабезпечення та водовідведення, й стимулювала приймати відповідальні рішення щодо такого управління — предметний та терміновий виклик.

Здорова економіка підприємств водопостачання та водовідведення залежить від адекватної політики тарифоутворення.

Економіка тарифоутворення має стимулювати інвестиції у відновлення та розвиток капітальних активів, а не стримувати таке відновлення. Система "витрати плюс" працює неефективно. 

Процес затвердження так званих "інвестиційних програм" затягується, а масштаби фондування таких програм відносно реальних потреб надто малі. Процес інвестування по таких програмах, також затягується. 

Якщо підприємство отримує затвердження "інвестиційної програми" влітку, то як воно може ефективно та якісно виконати навіть той мізерний обсяг робіт, що дозволяє зробити така інвестиційна програма?

Перехід на стимулююче тарифоутворенням за RAB-моделлю має, за визначенням, стимулювати інвестиції. Проте, коли такий перехід відбудеться та який екзотичний вигляд ця модель набуде в українських реаліях — питання відкрите.

Розмова про джерела інвестицій у водний сектор торкається, як правило, двох найбільш популярних: бюджетного фінансування та ресурсів МФІ. 

У першому випадку стан розвитку екосистеми інвестування не дозволяє використовувати публічні фінанси ефективно. 

Дивні пріоритети мають фонди розвитку місцевих бюджетів, ще більш дивно структуроване фінансування, що забезпечує Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР). Відсутня державницька позиція щодо пріоритету розвитку критичної інфраструктури.

Найпростіший захід — додати у ст.24-1 Бюджетного Кодексу України положення щодо спрямування не менше 10% коштів фонду саме на проєкти з модернізації та розвитку інфраструктури водозабезпечення та водовідведення, як це зроблено у випадку фінансування енергоефективності, та, що більш дивно — спортивної інфраструктури. Невже спортивна інфраструктура є більш важливою, ніж водопостачання та водовідведення?

Показовим є те, що наша банківська система серйозно не розглядається як джерело ресурсу інвестицій у системи водопостачання та водовідведення, що є симптомом більш потужної хвороби української економіки. 

Кошти МФІ залишаються хіба що не найбільш значущим ресурсом потенційного масштабного інвестування, але нормативна база, що регулює їх використання, критично не відповідає потребі масштабної, динамічної та ефективної підготовки та реалізації інвестиційних проєктів. 

Бюрократизація, викликана намаганням формального та неформального контролю за рухом коштів та процесом проходження тендерів з боку центральних органів виконавчої влади, зводить нанівець потужні можливості залучення ресурсу з боку таких міжнародних інституцій, як Світовий Банк, ЄІБ, ЄБРР, KfW та інші.

Окремої уваги потребують менш критичні, але вагомі елементи екосистеми, такі як наявність зрілого професійного середовища як носія відповідних знань та компетенцій, експертного середовища у формі неурядових організацій та професійних асоціацій, якісної державної політики та адекватної їй комунікаційної стратегії та інших.

Реальний прогрес у питанні модернізації критичної інфраструктури водозабезпечення та водовідведення шляхом масштабних інвестицій можливий лише за умови комплексного аналізу реального стану національної екосистеми інфраструктурних інвестицій та дієвих заходів щодо забезпечення її продуктивності. 

І це не питання винаходу роверу, бо багаторічний досвід вже підказує практичні відповіді на більшість питань.