З 2014 року Україна зробила великий поступ вперед у сфері енергоефективності. Найбільш масовим продуктом стала державна програма "Теплі кредити", якою встигли скористались понад мільйон українців. 

Ідея "теплих кредитів" проста: якщо мешканці будинку готові вкласти гроші в енергоощадні технології, щоб за кілька років отримати значну економію в платіжках — держава допомагає співфінансуванням. 

За п’ять років програмою скористались понад 6100 багатоквартирних будинків, держава профінансувала для ОСББ/ЖБК енергоефективні заходи на 1 млрд 709 млн грн. 

Щороку попит на "теплі кредити" лише зростає. Але цей рік може стати для програми останнім. 

"Теплі кредити" набули популярності швидко. Завдяки прозорості, простоті та швидкості відшкодування 20-70% вартості енергоефективних заходів сформувалась довіра населення до держави. 

У 2019 році рекордна кількість багатоквартирних будинків — 2537 отримала фінансування у розмірі 796 мільйонів гривень. І це лише показники відшкодування з державного бюджету. А ще є більше двохсот обласних, районних, міських програм співфінансування, які стимулюють українців переходити на енергоощадні технології. 

Але у 2020 році фінансування програми було суттєво зменшено, з перспективою повного згортання програми. Чому так сталося? Офіційна версія: бракувало енергомоніторингу.

Хоча ні для кого не секрет, що починаючи з 2016 року Держенергоефективності щорічно здійснює оцінку результативності програми "теплих кредитів". 

Проводиться аналіз як економії споживання енергоресурсів, так і підвищення комфорту житла у родинах, що скористались цією програмою. 

Остання оцінка була проведена у 2019 році, яка показала, що 99,9% ОСББ — учасників програми задоволені нею і залежно від проведених заходів щорічно економлять в середньому 20% теплової енергії, 10% природного газу та 9% електроенергії. 

До речі, показовим є те, що 57% позичальників-ОСББ скористались нею більше 2 разів, а 88% планують скористатись програмою ще раз. 

Рішення про скорочення, а згодом і повне згортання програми також приймали з логікою, що за "теплі кредити" люди не вийдуть з протестами під стіни державних органів. І раціональне зерно в цьому є. Адже мешканці 6100 будинків, які отримали фінансування, цілком задоволені програмою.

А тим, хто хоче утеплити свої будинки в найближчій перспективі, держава пропонує інший інструмент. Те, що громадянам навряд чи вдасться ефективно скористатись цим інструментом, мало кого хвилює. А дарма, бо це підриває довіру до державних програм енергоефективності.

"Теплі кредити" VS Фонд енергоефективності

Держава розробила альтернативу програмі "теплих кредитів" — Фонд енергоефективності. Нещодавно Фонд відсвяткував 2 роки роботи. 

Щоправда, до цього він створювався ще 3 роки. За цей час фонд отримав лише півтори сотні заявок від ОСББ. 

Кількість тих будинків, які отримали фінансування — в межах кількох десятків. Для структури з бюджетом в 3 мільярди гривень, результати роботи, м’яко кажучи, не вражають.

Насправді модель Фонду була приречена із самого початку, через переобтяженість технічними та адміністративними процедурами. 

Простий приклад: після впровадження енергоефективних заходів користувачі "теплих кредитів" отримували фінансування впродовж місяця. Абонентам Фонду енергоефективності доведеться чекати повного відшкодування 9 місяців. 

У "теплих кредитах" подання заявки відносно просте. Ті керівники ОСББ, які готували заявку на отримання підтримки від Фонду кажуть, що це квест, який вони запам’ятали на все життя. 

Системні управлінські помилки, допущені під час створення Фонду роблять його модель нежиттєздатною. 

По-перше, статут Фонду закріплений законом, що позбавило його гнучкості. 

По-друге, нагромаджені технічні процедури (дві сертифікації, експертиза) вимагають часу та авансування власним коштом. 

По-третє, тривалий процес відшкодування обтяжує співвласників переплатою банківських відсотків та формує ментальні ризики невиконання державою обіцяного. 

І нарешті, механізм відшкодування не враховує інституційні перешкоди для кінцевих бенефіціарів – ОСББ, а для інших типів будинків (як от ЖБК), цей механізм не доступний в принципі. 

Найкраща ілюстрація нежиттєздатності Фонду — це сухі цифри статистики. У 2019 році Фонд енергоефективності витратив на своє утримання вп’ятеро більше, ніж видатки на підтримку ОСББ. 

Історія 5-річного провалу не афішується. Зацікавлені сторони пояснюють це так: "постали нові виклики, які були не очевидними при плануванні Фонду". Отже, працюючий, хоч і не ідеальний інструмент вирішили замінити на ідеальний, але не працюючий.

Спільна ознака кінця

Не зважаючи на різну результативність двох інструментів, вони мають однакову перспективу. Перспективу швидкого кінця. 

Справа в тім, що практика європейських країн свідчить про певні умови досягнення повної енергомодернізації будівель: 

- усталена державна політика 25-30 років; 

- різноманітність інструментів підтримки; 

- розподіл навантаження між різними джерелами фінансування (міжнародні інституції, державний бюджет, місцеві бюджети, кошти бенефіціарів).

Усталена державна політика щодо фінансування в Україні ґрунтується на політичній волі. Тут не склалося. Довіра населення зростала, воля спадала. На третій рік "теплих кредитів" гроші закінчилися за півроку. На четвертий – за 3 місяці. 

Зараз Фонд намагається повністю замінити "теплі кредити" для ОСББ. Дарма. Це буде початок кінця Фонду з двох причин. 

По-перше, тисячі ОСББ штурмуватимуть безальтернативний механізм Фонду. Інформація про те, що інструмент не працює, пошириться досить швидко, як і всі погані новини. 

Це відіб’ється на рейтингах влади, яка замінила працюючий інструмент на непрацюючий. Адже керівники ОСББ зазвичай є лідерами думок у своїх спільнотах. Цей провал матиме імена конкретних високопосадовців.

По-друге, коли порядок нарешті адаптують під інституційну спроможність ОСББ, це джерело швидко вичерпається. 

Основною перевагою Фонду, під час його створення, називали співфінансування ЄС у тому ж розмірі що і держава. 

Але. Україна має виділяти ці кошти щороку. 2020 рік був дуже показовий: 1,6 млрд грн, що планували на Фонд – урізали під час карантинного секвестру бюджету. Отже, із політичною волею все зрозуміло. Якою буде реакція ЄС — спрогнозувати зовсім не важко. 

Екологія рятує енергоефективність

Нібито має бути навпаки. Підвищення рівня енергоефективності призводить до зменшення викидів СО2. Фінанси будують зворотний зв’язок. 

Джерело фінансування енергоефективних заходів в нашій країні не може покладатися на політичну волю. Ця думка підкріплюється практикою останніх 6 років. 

ЄС використовує різні підходи до джерел фінансування програм з енергоефективності. Один з них максимально підходить для української ментальності. 

Гарантоване стійке джерело: податок на СО2. Зараз він включений до екологічного податку, що спрямовується до загального бюджету. 

Це суперечить практиці провідних країн: гроші від емісії викидів СО2 повинні йти на заходи, що зменшуватимуть ці викиди у майбутньому. Тобто, на заходи з підвищення енергоефективності.

Національний план з енергоефективності передбачав, що держава із 2015 року протягом п’ятирічки докладе зусиль до 5 секторів: побутовий сектор, промисловість, транспорт, сфера послуг ( в тому числі бюджетна сфера), сільське господарство. 

Ціль у 9% зменшення споживання енергоносіїв у кінцевого споживача була досягнута вже в момент затвердження цього плану: база розрахунку припадає на докризові періоди новітньої історії нашої країни. 

Проте, розуміючи відставання стандартів з енергоефективності у 2-3 рази від показників країн ЄС, Держенергоефективності запропонувало нові інструменти. Населенню – "теплі кредити", бюджетній сфері – енергосервіс. 

Решта 3 сектори були обділені увагою: промисловість, транспорт та сільське господарство. Логічно. Мінрегіон не мав функціонального відношення до державної політики у цих сферах. Проте, на них припадає 63% від усього кінцевого споживання енергії в країні. 

У 2019 році держава вперше роз’єднала відповідальність за енергоефективність між двома міністерствами — Мінрегіоном та Мінекоенерго. 

Перший орган залишив за собою енергоефективну політику в будівлях, до відання другого відійшло все інше. 

Модель далека від досконалості. Одне із міністерств не матиме органу для реалізації політики, інше (Міненерго) має закладений конфлікт функцій: розвивати енергогенеруючі підприємства (який, в тому числі, грунтується на сталому обсягу збуту енергії) та одночасно стимулювати зменшення попиту на енергію в кінцевих споживачах. 

Європейська практика, в країнах де немає вимог до енергогенеруючих підприємств щодо скорочення збуту, зазвичай закріплює напрямок енергоефективності за міністерствами економіки або екології. 

Останнє найбільш прийнятне для вибудовування моделі сталого джерела фінансування з податку СО2. Головна теза життєздатності сфери енергоефективності — прив’язати інструменти фінансування до джерела фінансування.

Синергія з ЄС

Питання створення Фонду енергоефективної модернізації та кліматичних змін вже постає останні 3 роки. Його активно озвучує Держенергоефективності. 

Розроблений законопроект, що передбачає створення цільового фонду. Розрахунки окреслюють початкову перспективу 0,9 млрд грн на рік. 

Друга стратегічна ціль пропонованого Фонду – вистрибнути за межі усталеного тренду останніх 6 років для енергоефективності – піклування тільки про будівлі. 

Модернізація тепломереж, водоканалів, втілення електробусів в громадському транспорті, стимулювання придбання населенням електромобілів, впровадження енергоефективних технологій на підприємствах середнього бізнесу та великій індустрії, в першу чергу, що використовують викопне паливо. 

Фонд енергоефективності концентрує увагу тільки на ОСББ. Без шансів на фінансування залишаються 90% домогосподарств: всі багатоповерхівки, що не мають організованого співвласника та індивідуальний житловий сектор. 

Останній навіть більш привабливий для енергоефективності: 50% населення в цих будинках, споживають у вдвічі більші енергоресурсів, ніж багатоквартирні будинки.

Понад 100 тис будівель бюджетної сфери теж потребують масштабних інструментів енергомодернізації. Все це не розглядає Фонд енергоефективності, аргументуючи складністю адміністрування усіх напрямків із різним інструментами.

Може здаватися, що масштаб завдань за умов запровадження мультисекторальної підтримки із Фонду енергоефективної модернізації та кліматичних змін не корелюється із обсягом надходжень від СО2.

Є декілька нюансів. Ставка податку на викиди СО2 у десятки разів нижча від європейських стандартів оподаткування. 

Навіть у діючому екологічному податку це лише 18%. Виокремлення та збільшення цього податку може перетворити його в реальний стимул пошуку джерела для капітальних заходів з енергоефективності. 

До речі, підприємства, що сплачують цей податок вперше отримають можливість скористатися ним, через здешевлення енергоефективних інвестицій у власні основні засоби. 

Інша перспектива – ЄС. Саме ідеологія, де Міндовкілля створює окремий фонд кліматичних змін із реальними інструментами із енергоефективності формує правильний меседж до аналогічних європейських інституцій. 

Масштаб фінансування цього напрямку у 2020 році – 2% валового національного доходу ЄС, що є безпрецедентним випадком за останні 10 років для країн ЄС. Це відкриває нові можливості для України щодо співфінансування із цільових фондів міжнародних інституцій. 

Отже, як не прогавити Україні шанс на екологічно-енергоефективний розвиток економіки? 

Все просто: Міндовкілля передають повноваження із формування державної політики з енергоефективності, створюється цільовий фонд енергоефективної модернізації та кліматичних змін із наповненням від СО2-податку та запровадження мультиінструментів в усіх секторах економіки, починається активна співпраця із ЄС щодо масштабного співфінансування заходів із кліматичних змін за рахунок нових джерел та програм ЄС. 

Не швидко, але за 2 роки це реально запровадити. Далі — лише масштабування і максимальне заохочення до використання енергоощадних технологій у всіх сферах. І той політик, хто знайде політичну волю реалізувати це рішення, потрапить в підручники історії.