Фонд державного майна України входить в осінь 2020 року, втричі перевиконавши за результатами аукціонів встановлений річний план з надходжень до бюджету від приватизації. До кінця року очікується перевиконання планових показників у п’ять-сім разів.

Чому це стало можливим? Тому що сьогодні ми проводимо успішні приватизаційні аукціони, а не просто продаємо майно.

Для цього нам довелося побудувати абсолютно нову, структуровану інституційну машину, свого роду державний інвест-банк, який не гірший, а в деяких моментах навіть кращий за приватні інвест-банки, адже він працює для всіх за однаковими правилами.

Не аукціоном єдиним

Оскільки аукціон є кульмінаційним, але не фінальним етапом процесу приватизації, хочу розповісти про те, що ж, згідно з однаковими і обов’язковими для всіх правилами, відбувається після його завершення.

Так-от, якщо в ході аукціону ви виявилися учасником, який запропонував найвищу ціну, то ви стаєте потенційним переможцем, який отримує переважне право оформити на себе придбаний об’єкт.

В подальшому і, згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", впродовж 10 днів підписується протокол аукціону, в якому задокументовано переможця аукціону та учасника, який посів друге місце. 

Цей час потрібен для того, щоб визначити, чи відповідає потенційний переможець вимогам закону.

Відповідність має кілька аспектів

По-перше, щодо недопущення потенційного конфлікту інтересів. Тобто потенційний покупець повинен надати підтвердні документи, що він не є органом державної влади, державним підприємством чи працівником державних органів влади.

По-друге, щодо походження самих покупців. Покупці не можуть бути зареєстрованими в офшорних зонах, якщо у них не розкрита або тільки частково розкрита структура власності. 

Тобто українське законодавство навіть допускає, що покупець може походити з офшорної зони, але тільки за умови, що повністю розкрита інформація про всіх його кінцевих бенефіціарів. 

У випадку, якщо така інформація розкрита не до кінця або вказані тільки юридичні компанії, зареєстровані в офшорній зоні, то він не може бути визнаний переможцем аукціону і, зрозуміло, що у такому випадку втратить гарантійний внесок на користь держави. 

Це означає, що держава цілком законно матиме прибуток 10% початкової вартості об’єкта приватизації, і передасть право покупки другому учаснику. Якщо ж другий учасник не бажає бути переможцем аукціону або відсутній, аукціон буде перезапущено знову.

По-третє, перевіряються можливі зв’язки потенційного переможця із державою, що визнана Верховною Радою України державою-агресором — Російською Федерацією.

Законодавець однозначно визначає, що переможцем приватизаційного аукціону не можуть бути визнані юридичні особи, в яких держава-агресор має участь, або ті, які перебувають під контролем таких юридичних осіб. 

Іншими словами, у нас не можуть бути покупцями майна на приватизаційних аукціонах юридичні особи, які контролюються державою-агресором через кінцевих бенефіціарів.

Не можуть бути визнаними переможцями приватизаційних аукціонів і юридичні особи, бенефіціарні власники 10% і більше акцій (часток) яких є резидентами держави-агресора, а також фізичні особи, громадяни або резиденти держави-агресора.

Таким чином, у нас є цілий блок, виписаний законодавцем щодо держави-агресора, основний зміст якого чіткий і однозначний: кінцевими власниками переможця аукціону не можуть бути особи, які афілійовані з державою-агресором тим чи іншим чином, передбаченим законом.

І наостанок, згідно з обмеженнями, встановленими законодавцем, не можуть бути визнані покупцями державного майна на аукціонах юридичні особи, які зареєстровані у юрисдикціях, де FATF не контролює походження коштів, а також фізичні особи, громадяни або резиденти, які включені до санкційних списків, та пов'язані з ними особи.

Отже, з моменту завершення приватизаційного аукціону у Фонду державного майна України є десять днів для того, щоб перевіривши потенційного переможця на відповідність, згідно з усіма вищезазначеними пунктами, визначити переможця. 

Офіційним документом, який засвідчує результати такої перевірки, є протокол.

І тут я хотів би акцентувати на дуже важливому моменті: відповідальним органом за перевірку інформації на цьому етапі є Фонд державного майна України.

Та йдеться тут виключно про визначення переможця приватизаційного аукціону як суб’єкта приватизації. Про суб’єкта, але не про кошти.

Питання коштів не належить до юрисдикції Фонду. Здійснювати перевірку походження коштів та фінансовий моніторинг – це повноваження суб’єктів фінансового моніторингу.

Далі, закон передбачає, що кошти можуть надійти до нас тільки з банків, які знаходяться або на території України, або в країнах, які приєднані до FATF. Тому факт надходження коштів на рахунок для нас є чітким і зрозумілим сигналом, що вони пройшли фінансовий моніторинг.

Таким чином, якщо говорити про процес приватизації, у кожного є чітко визначена законодавцем зона відповідальності: Фонд державного майна України повинен перевірити кінцевих власників потенційних покупців, а перевірка походження коштів — це юрисдикція суб’єктів фінансового моніторингу.

Аналогічно це працює і у випадку, якщо покупець не має достатньо власних коштів для оплати вартості об’єкта приватизації. 

Відповідно до закону, він може залучити кредитора, власники і кінцеві бенефіціари якого повинні відповідати всім вимогам закону, які передбачені для покупця. 

Тому у випадку залучення покупцем кредитних коштів, ми перевіряємо кредиторів за вже описаною вище схемою: щоб його кінцеві бенефіціари не були в санкційних списках, не мали відношення до держави-агресора і щоб сам кредитор не був під контролем власників, які походять з держави-агресора, тощо. Таку перевірку здійснює Фонд держмайна.

Надходження коштів від кредитора та до кредитора перевіряється суб’єктами фінансового моніторингу, а саме банками, які ведуть рахунки кредитора і рахунки покупця.

Чому я бачу потребу у настільки детальному зануренні у, здавалось би, суто технічні моменти приватизаційного процесу? Тому що ми граємо відкрито і розуміємо, що усі спекуляції в інформаційному просторі довкола приватизації мають місце тільки від "нерозуміння технології", а не від злих намірів.

От, скажімо, зараз досить багато побоювань та спекуляцій в пресі стосуються моделювання ситуації стосовно того, що ж трапиться у випадку перепродажу об’єкта приватизації чи зміни власників покупця. 

Чи дійсно це прогалина, не передбачена законодавцем, а отже, можливість обійти закон? Ні, насправді закон дуже чітко регулює ці моменти. Дійсно, об’єкт приватизації можна продавати іншому власнику. 

Але зробити це можна тільки за умови, що нові власники чи/та кредитори будуть відповідати тим самим вимогам закону, на відповідність яким перевіряли покупця, і дотримуватимуться усіх постприватизаційних умов.

Більше того, виявлення порушень новими власниками вимог закону трактуватиметься як підстава визнати договір приватизації недійсним та повернути об’єкт приватизації державі. 

А виплата компенсації порушникові за покупку може відбутися тільки у випадку повторного продажу об’єкта, що, як показує практика, потребує досить значного періоду часу. Як на мене, це є серйозним стримуючим фактором проти зловживань.

Гадаю, варто розглянути ці процедурні моменти на прикладі приватизації готелю "Дніпро" не тільки тому, що це наразі найбільш вагомий приватизаційний кейс нашої команди. 

Розуміючи, що цей об’єкт є прозорим, що він не має серйозних обтяжень, ми ставили собі завдання зробити його показовим, перш за все, з точки зору напрацьованої нами "технології приватизації".

По той бік "Дніпра"

Після продажу готелю "Дніпро" впродовж 10 днів Товариство з обмеженою відповідальністю "Смартленд", яке запропонувало на аукціоні найвищу ціну, надало всі документи, необхідні для підтвердження його відповідності вимогам закону щодо покупця. 

Відповідно до букви закону Фонд держмайна провів перевірку покупця і також звернувся із запитами до відповідних правоохоронних органів та отримав додаткове підтвердження про те, що кінцеві бенефіціари компанії відповідають вимогам, встановленим для покупців державного майна законом.

Далі законодавчо надається 30 днів для підписання договору купівлі-продажу. У випадку з готелем "Дніпро" покупець має намір фінансувати угоду за рахунок запозичених коштів, отже, зобов’язаний надати документальне підтвердження, що кінцеві власники кредитора так само відповідають вимогам закону. 

Покупець готелю "Дніпро" надав усі документи у встановлені терміни і Фонд держмайна та відповідні служби перевірили власників кредиторів на відповідність. 

Оскільки перевірка не виявила неузгодженості з вимогами закону, договір підписаний і зараз ми очікуємо оплату за цією угодою впродовж наступних 30 днів. Тепер слово за суб’єктами фінансового моніторингу на предмет походження грошей.

Разом з тим, для підписання угоди купівлі-продажу в окремих випадках потрібен дозвіл Антимонопольного комітету. Тому зараз ми очікуємо надходження коштів та висновку Антимонопольного комітету щодо необхідності його дозволу у даному випадку. 

І тільки за наявності усіх необхідних документів та за умови надходження коштів у повному обсязі ми прийматимемо рішення про передачу акцій новому покупцю.

Також варто зазначити, що впродовж дії постприватизаційних зобов’язань, зазначених у договорі, або впродовж 5 років Фонд має зобов’язання моніторити у випадку зміни власника об’єкта приватизації виконання останнім всіх вимог закону.

Гадаю, такий детальний аналіз потрібен суспільству, оскільки, як ми вже неодноразово зазначали, готель "Дніпро" — важливий кейс, який деякою мірою унікальний. 

І унікальність ця, головним чином, полягає у тому, що передаючи на приватизацію цю знакову для Києва будівлю, Президент України Володимир Зеленський цілком конкретною дією засвідчив наявність у всій владній вертикалі консенсусу стосовно того, що приватизацію непрофільних державних об’єктів треба не тільки декларувати, а й здійснювати. 

Тоді як бездоганно проведений аукціон з приватизації готелю "Дніпро" був відповідним стимулом для передачі Фонду державного майна України чергової партії об’єктів для приватизації. Фактично запущено свого роду приватизаційний конвеєр.

Ось тільки незначний перелік із запланованого на найближчу перспективу: 

- демонополізація спиртової галузі, а це до 40 підприємств ДП та Концерну "Укрспирт";

- КХП, серед яких: Івано-Франківський, Ніжинський, Дунаєвецький, Радивилівський, Новопокровський, Неполоковецький та Полтавський;

- ДП Завод "Радіореле" в Харкові;

- порти, всього три, два з яких заплановано виставити наприкінці року: "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" в Одеській області та "Скадовський морський торговельний порт" у Херсонській області;

- ОГХК та низка інших вартих уваги об’єктів.

Планів багато. Та їх реалізація тепер — це тільки справа техніки.