Автобусні перевезення в нашій країні здійснюються за "африканською" моделлю, де пасажир не захищений і не може отримати якісні послуги.

Внаслідок цього щороку на дорогах України фіксуються близько 6 тис ДТП, під час яких 2,5 тис пасажирів травмуються і понад 250 – гинуть.

Основні причини такої кричущої ситуації – неконтрольований понаднормовий робочий графік водія і катастрофічний технічний стан автобусів.

Більшість перевезень здійснюється переобладнаним вантажним транспортом. Ситуація, коли народні умільці прикручують стільці і возять людей, неприйнятна.

Підвищити рівень безпеки перевезення пасажирів може застосування тахографів та приладів обмеження швидкості, обладнання пасажирських місць пасками безпеки, запровадження стандартів ЄС на міжобласних маршрутах.

Щорічно в Україні автобусами користуються близько 2 млрд громадян, це 42% від загального обсягу перевезень пасажирів. У середньому одна людина їздить автобусом майже 50 разів на рік.

Рівень тіньової економіки в цьому секторі доходить до 80%, корупційні фактори щороку посилюється. Як наслідок – страждають пасажири, які не можуть отримати якісні послуги. Суттєво погіршується мобільність населення, держава втрачає податки та стимули для економічного зростання.

У цьому сегменті ринку склалася катастрофічна ситуація. Більшість автобусних компаній працює нелегально, якість перевезень низька, вартість послуг може бути необґрунтовано високою – на рівні із залізницею і вище.

На відміну від залізниці, ринок міжобласних автобусних перевезень в країні повністю приватний. Тобто його нерозвиненість можна пояснити неефективним державним регулюванням та відсутністю конкуренції на окремих напрямках.

Відповідно до вимог закону "Про автомобільний транспорт", перевезення пасажирів в Україні на міжобласних автобусних маршрутах загального користування можливе після проведення органом виконавчої влади конкурсу, під час якого визначаються схема маршруту і розклад руху.

Цей підхід штучно стримує конкуренцію між перевізниками, дозволяє зловживати при наданні більш зручного часу відправлення автобуса. Внаслідок цього знижується якість послуги та збільшується ціна квитка.

Щоб змінити цю ситуацію, необхідно запровадити заявницький принцип отримання права на здійснення регулярних міжобласних автобусних перевезень пасажирів. Такий принцип повністю відповідає європейським стандартам.

Іншою серйозною проблемою є поточне регулювання взаємовідносин між автостанціями (автовокзалами) та автобусними перевізниками.

В Україні функціонує 132 оператори автостанцій, які контролюють близько 500 автостанцій та автовокзалів. Оскільки автовокзали та автостанції найчастіше є монополіями, щоб уникнути зловживання монопольним становищем, власники цих об'єктів не повинні обмежувати допуск автобусів до автостанцій.

Такі послуги повинні надаватися автоматично. При цьому ставки плати мусять визначатися публічною офертою та розраховуватися не як відсоток від вартості квитка, а від факту в'їзду на автостанцію.

Розмір разової плати за в'їзд може бути пропорційним розміру автобуса і зворотно пропорційним до кількості рейсів. Це дозволить не тільки запровадити європейські принципи взаємин автобусних перевізників та автостанцій, а й дасть можливість перевізникам запропонувати пасажирам більш гнучку систему тарифів.

Отже, пасажирські перевезення потребують зміни правил надання дозволів на перевезення, заборони переобладнання вантажного транспорту на пасажирський, встановлення стандартів безпеки пасажирських перевезень згідно з нормами ЄС, врегулювання відносин між перевізниками та автостанціями.

Потрібно якнайшвидше консолідувати зусилля громадського сектору, бізнесу та законодавців з метою напрацювання ініціатив, які реформують галузь.