Розробляючи реформу управління відходами, у нас весь час намагаються зробити все, "як у Європі".

Рівно до того моменту, коли європейські підходи починають суперечити певним бізнес-інтересам.

Тоді окремі гравці різко перестають бачити європейські принципи та підходи.

Вони готові кого завгодно звинуватити у чому завгодно, аби не дати змінити правила гри на ефективні європейські.

Як це працює в ЄС

Про що йде мова? Один з яскравих прикладів – роль компаній-перевізників в системі управління побутовими відходами міста.

Якщо уважно вивчити роботу з відходами у європейських містах, стане зрозуміло, що в жодній країні, жодному місті Європейського Союзу компанії, що вивозять побутові відходи, не отримують гроші за свої послуги напряму від населення та інших споживачів, як це відбувається в Україні.

Такі компанії-перевізники є підрядниками міста. Місто їх обирає або призначає і саме місто розраховується з ними за надані послуги за встановленим тарифом.

Це за умови, що послуга регулярна і якісна, а відходи довезені до належного місця утилізації, а не скинуті в найближчий яр. Населення і юридичні особи сплачують в місцевий бюджет збір за очищення міста. Це вважається Service of General Economic Interest – послугою загального економічного інтересу.

Країни і міста врегульовують окремі деталі, враховуючи специфіку: десь обирають приватних перевізників, які забезпечують вивезення сміття з міста, десь віддають перевагу комунальному сервісу без приватних гравців.

Яскравий приклад останнього варіанта – Мюнхен. Одне з найбільш багатих та розвинених міст Європи, серце Баварії, Німеччини та Євросоюзу. Обслуговування міста повністю забезпечує комунальна компанія AVM.

Як це відбувається: 200 нових сміттєвозів-мерседесів, центри роздільного збирання відходів, станції компостування та сміттєспалювальний завод – усе належить місту і керується ним. Сміттєзвалища давно закриті та рекультивовані, єдине діюче звалище приймає невеликий відсоток інертних відходів, залишків переробки. Мюнхен – це місто порядку і чистоти.

Ми запитали у місцевої влади, чому саме комунальне підприємство, адже в традиційному українському уявленні мусять бути вільний ринок та конкуренція різних гравців. Відповідь була чітка й однозначна: "Вивезення відходів та управління ними – це не бізнес і не ринок, це публічна послуга. Обов'язок міста – забезпечити ефективне, екологічне та безпечне управління відходами".

У місті є паралельна система Dual System або система розширеної відповідальності виробників, що дбає про відходи і має незалежну від міста мережу контейнерів та пунктів роздільного збирання. Усе працює, як годинник.

Є інші приклади: Відень, Краків, Познань, де так само здійснюється збір коштів за управління відходами до місцевого бюджету чи комунального підприємства. Місто винаймає приватних підрядників для перевезення відходів від контейнерних майданчиків біля будинків до сортувальних ліній чи заводів.

Останні можуть бути комунальними або збудованими на засадах державно-приватного партнерства. Це більш гнучка модель, у ній більше місця для приватних гравців і, напевно, вона була б для України найкращою.

Що у нас

В Україні послуга поводження з побутовими відходами теж віднесена до переліку послуг, що становлять загальний економічний інтерес. Однак на цьому вся "європейськість" закінчується. Після набуття чинності багатостраждальним законом "Про житлово-комунальні послуги" за вивезення сміття споживачі (населення та юридичні особи) сплачують напряму компанії-перевізнику.

Ця компанія на власний розсуд розпоряджається відходами та коштами за їх вивезення. В ідеальному світі такий перевізник зобов'язаний відвозити відходи на визначені містом об'єкти – полігони чи заводи. Останні повинні отримати свою частку грошей від перевізника за утилізацію, але на практиці все інакше.

Часто відходи везуть не на офіційні місця утилізації, безпечність та утримання яких контролюють органи влади, а туди, де можна захоронити дешево або взагалі безкоштовно – на незаконні звалища або в посадки та ліси.

Гроші за вивезення компанія все одно отримає. Куди саме поїдуть відходи, споживач не контролює, тому бажання зекономити бере гору. Яскравий приклад – ситуація, що склалася в Києві кілька років тому: "винахідливий" перевізник запропонував ОСББ низькі ціни на вивезення відходів.

Логічно, що зазначеної ціни не вистачало на захоронення відходів чи їх спалювання на заводі "Енергія". Перевізник не розгубився: вивантажив їх прямо на березі київського озера на приватній земельній ділянці.

Сумнівна економія, чи не так? Урешті, ми з вами платимо за такі випадки двічі: спочатку – більш "дешевому" перевізнику за послугу з вивезення відходів, а потім – з наших податків за прибирання несанкціонованих сміттєзвалищ. Наслідки таких дій – забруднені води і ґрунти, а це здоров'я людей.

Поліція порушила кримінальну справу і вже два роки шукає цих зухвалих ділків. Ці випадки непоодинокі. Соціальні мережі переповнені обуреними публікаціями про незаконні сміттєзвалища, але відходи не приходять на звалища самі, їх туди хтось привозить. Ось вам і ринок, і конкуренція, і свобода вибору.

У половині випадків підприємці взагалі не укладають договори на вивезення відходів, а підкидають їх у баки сусідніх житлових будинків. Ресторани, кав'ярні, відділення банків, які утворюють побутові відходи, мають право вільно обирати перевізника. Це призводить до того, що договори не укладають взагалі.

У 2019 році ми зробили рейд по центру Києва: зазирнули у всі кав'ярні, ресторани, аптеки, перукарні та відділення банків у квадраті Хрещатик – Городецького – Бесарабка. Половина підприємств не змогла надати договір на вивезення відходів. Договорів просто не існує – сміття йде сусідам у баки.

У результаті вже опівдні в центрі столиці сміттєві контейнери переповнені, а комунальники змушені прибирати цей безлад за кошт міста і платників податків.

Це проблема не лише Києва, а й інших міст. Навіщо платити більше, якщо сміття можна викинути в посадку чи на узбіччя дороги? Ефективних інструментів, аби покласти цьому край, у нас просто не існує.

Що робити

Цього безладу можна було б уникнути, якби закон чітко визначав умови укладення договору і не дозволяв використовувати поняття "вільний ринок" як шпарину для безвідповідальності. Навіть ті, хто укладають договори, часто не сплачують або роблять це несвоєчасно. Стабільний рівень недоплат – 10-15%.

Дивлячись на систему платежів до місцевих бюджетів у Євросоюзі, ми розуміємо, наскільки вона ефективніша порівняно з нашою. Там дуже жорстка постановка питання: спочатку сплати борг, а потім отримуй послугу.

Останнє в переліку, але не останнє за важливістю: кілька років Київ не може запустити будівництво сміттєпереробного заводу. Ключова перепона – місто не є розпорядником відходів і платежів за управління ними.

Ми мали десятки перемовин з інвесторами, міжнародними фінансовими організаціями, оголошували конкурси, проводили форуми, але результат один: інвестор хоче від міста гарантій постачання відходів і гарантій оплати.

І те, і інше – у руках перевізників. Вони отримують відходи, розпоряджаються ними, отримують платежі від населення і розпоряджаються грошима. Поручитися за перевізників, що вони повезуть відходи на завод і заплатять заводу, ми не можемо юридично, навіть якби і наважилися на таке.

Доки управління відходами не перейде до органів місцевого самоврядування, як у ЄС, на який усі посилаються, не буде ні надійних приватних інвесторів, ні зрушень в управлінні відходами. Ми будемо далі тонути у власному смітті.

Я свідок багатьох дискусій навколо законопроєкту №2207-1д. Зокрема, його критикують за обмеження конкуренції та свободи ринку. Проте цей закон може дати всім нам потрібний поштовх, оскільки він запроваджує поняття "оператор муніципальної системи управління відходами".

Оскільки органи місцевого самоврядування не можуть напряму приймати оплату за управління побутовими відходами від споживачів, як це відбувається в ЄС, законопроєкт передбачає створення комунального оператора.

Оператор буде створюватися лише у великих містах (понад 150 тис населення). Решта територіальних громад також матимуть можливість перейти на цю модель, якщо відповідна рада ухвалить таке рішення.

Оператор контролюватиме якість послуг, забезпечуватиме розрахунки з різними учасниками ланцюжка управління відходами та оплату роботи перевізників лише тоді, коли відходи поїдуть на завод чи легальний полігон.

Оператор не залишає вибору щодо укладання договору на управління відходами. Усі ресторани, кав'ярні та бізнес-центри повинні будуть мати договори з оператором і здійснюватися відповідні платежі. Підкидати свої відходи сусіднім житловим будинкам безоплатно більше не вийде.

Оператор муніципальної системи – це прямі гарантії для потенційного інвестора в питанні постачання відходів та оплати за їх обробку. Ми нарешті почнемо будувати заводи та станції компостування, центри роздільного збирання відходів та іншу необхідну сучасну та цивілізовану інфраструктуру.

При цьому ринок залишається конкурентним: на конкурсних засадах місто буде визначати надавачів послуг із збирання, вивезення та обробки відходів. Єдине – їм доведеться працювати прозоро та open book, як кажуть у ЄС. Чи всі зможуть працювати в таких умовах? Власне, покажуть час і їхня робота.

Авторитетні європейські та локальні компанії, які працюють на українському ринку, підтримали підходи, закладені в законопроєкті №2207-1д. На жаль, багато перевізників намагаються заблокувати реформу та зберегти існуючі правила гри. Поширення "сміттєвих" міфів, інформаційні маніпуляції, до яких вони вдаються, переконують мене в тому, що зміни почалися і вони правильні.