У 2018 році як побутовий споживач газу я перейшов з "КиївГазЕнерджі" на обслуговування до ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (ГПК).

Тоді я керував ГПК і показував приклад колегам та сам на власному досвіді хотів відчути складнощі такого переходу, які штучно створювала для споживачів Нацкомісія з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

З того часу змінилось небагато і перепон менше не стало: ринок постачання газу і надалі залишається монополізованим, а у споживачів і досі немає вибору.

Що відбувається і чи можливо це виправити?    

Про проблеми розвитку ринку природного газу

Трохи вище я згадував про штучні перепони, які створював регулятор у випадку переходу споживачів на обслуговування в газопостачальну компанію "Нафтогазу".

Щоб не бути голослівним, нижче наводжу одну з відповідей НКРЕКП з цього приводу.

Для демонополізації ринку постачання газу ми у 2018 році вели переговори з керівництвом "Приватбанку", "Ощадбанку" та "Укрпошти". 

Був відпрацьований чіткий механізм їх залучення до сервісу постачання природного газу для населення.

Однак, тогочасні акти НКРЕКП, так як і зараз, не дозволяли  запровадити такий механізм.       

Закон "Про ринок природного газу" декларує принципи формування вільного та конкурентного ринкового середовища. 

Утім газовий сектор в Україні і надалі залишається монополізованим газопостачальними компаніями, афілійованими з операторами газорозподільних мереж.

Цьому значною мірою сприяє чинна регуляторна база, а саме Правила постачання природного газу.

Цей документ суперечать вимогам Директиви ЄС 2009/73/ЄС через наявність великої кількості перешкод та надмірної договірної документації. 

Наприклад, щоб перейти до іншої газопостачальної компанії, попередньо необхідно отримати довідку про відсутність заборгованості перед діючим постачальником.

Отже, замінити постачальника "в один клік", як це дехто озвучує, поки що, на жаль, не виходить.

ПСО: бути чи не бути

Останнім часом в ЗМІ та фахових колах продовжують активно обговорювати питання перехіду до вільного ринку постачання природного газу для населення та скасування так званого "ПСО" (Public Service Obligation, спецзобов’язання, покладені урядом на "Нафтогаз", щодо продажу газу для потреб населення та теплокомуненерго (ТКЕ) за фіксованою ціною. – ЕП).

Для цього необхідно вирішити низку питань.

Ключове – спростити процедуру зміни постачальника природного газу, яка зараз є надто ускладненою.

Скасування ПСО планувалося здійснити з 1 травня 2020 року. Проте Кабмін продовжив до 1 травня 2021 року дію постанови уряду 2018 року №867.

Продовживши дію згаданої постанови Кабмін також продовжив газозбутовим підприємствам до 1 липня 2020 року виконання функцій ПСО для побутових споживачів.

Утім, до нової дати залишається менше місяця, а належної нормативної бази для відкриття вільного ринку постачання газу для населення наразі немає.

Що треба зробити, щоб запрацював ринок газу для населення

27 березня 2020 року НКРЕКП розмістила на власному сайті проект змін до власних актів, які стосуються правил постачання газу, і тільки лише 10 червня на сайті регулятора з’явилося повідомлення про прийняття зазначеного акта.

Чи забезпечує прийнята НКРЕКП постанова максимальне спрощення процедури зміни постачальника газу? Мабуть все-таки ні.

Ключова тут, на мою думку, помилка регулятора – бажання залишити домінуюче положення газопостачальних компаній у питанні доступу до баз даних побутових споживачів.

Хоча повинно бути навпаки – зареєстровані постачальники повинні пропонувати споживачам свої умови, користуючись повним доступом до бази даних таких споживачів по всій країні. 

Це не повинно бути прерогативою певних облгазів.

Тобто, необхідно створити єдиний, відкритий для всіх постачальників, реєстр побутових споживачів. Наразі ж кожний постачальник має реєстр власних споживачів, який є закритим для інших постачальників.   

З "плюсів" – документ НКРЕКП нарешті скасовує необхідність отримання згаданої вище довідки про відсутність заборгованості. Проте це принципово проблему все одно не вирішує.

І ніяких трьох днів для зміни постачальника, як вже дехто спробує подати: пункт 9 нового розділу V однозначно визначає, що зміна постачальника має бути завершена в термін не більше трьох тижнів з дня отримання новим постачальником заяви-приєднання до договору постачання природного газу від побутового споживача.

Що необхідно зробити для реального спрощення

В першу чергу, необхідно ухвалити зміни до Закону "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" – на виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в енергетичній сфері.

Відповідний проєкт закону №2361 знаходиться в Раді ще з жовтня 2019 року.

На мою думку, немає особливої необхідності змінювати статтю 14 Закону України "Про ринок природного газу", як це до останнього часу активно подавалося НКРЕКП та облгазами і пов’язаними з ними газопостачальними компаніями та деякими експертами.

Норми статті повністю узгоджуються з положеннями газової директиви ЄС 2009/73/ЄС, відповідно до яких держави-члени повинні "слідкувати за тим, щоб кваліфіковані споживачі могли легко змінити постачальника за власним бажанням".

Побутові споживачі повинні мати у своєму розпорядженні свої дані про споживання та мати змогу за явною згодою та безкоштовно надавати будь-якому зареєстрованому підприємству-постачальнику доступ до своїх даних обліку.

Сторона, відповідальна за управління даними, зобов'язана надати ці дані підприємству. Держави-члени визначають формат даних та порядок доступу постачальників та споживачів до даних.

На мою думку, майже ідеальним варіантом повної імплементації в цій частині зазначеної газової директиви є саме прийняття згаданого законопроєкту №2361.

Є, до речі, подібний законопроєкт №6391-1 – щодо створення єдиної бази абонентів  споживачів природного газу. Він виносився в сесійну залу 1 березня 2018 року, але для його прийняття не вистачило лише одного голосу.

Зрештою, чинне законодавство не є для НКРЕКП перешкодою ґрунтовно, а не "косметично" (як це передбачено їхнім проєктом постанови), спростити процедуру зміни постачальника газу для побутових споживачів.  

Що може зробити уряд після 1 липня 2020

Отже, як уже зазначалось, з 1 липня 2020 року втрачає чинність урядова постанова № 867, яка покладає спецзобов'язання (ПСО) щодо продажу газу населенню за фіксованою ціною.

Отже, "Нафтогаз" звільняється від зобов’язань здійснювати обов’язковий продаж газу газопостачальним підприємствам, які мають договори на постачання природного газу населенню.

Сьогодні компанії, які здійснюють постачання газу населенню, заборгували "Нафтогазу" 24,3 млрд гривень. З огляду на це та на припинення спецзобов'язань "Нафтогаз" може відмовити у продажу природного газу підприємствам – боржникам.

Водночас, відповідно до правил, постачальники, які не матимуть газу, зобов’язані будуть проінформувати населення щодо необхідності переходу до іншого постачальника.

Проте населення ні організаційно, ні психологічно не готове до термінової зміни постачальника. Тож газорозподільні підприємства змушені будуть терміново припинити газопостачання, а це близько 13 млн абонентів.

Здійснити заходи з припинення газопостачання для такої великої кількості абонентів за невеликий проміжок часу фактично неможливо.

Тобто, є ризики, що протягом певного періоду часу населення буде споживати газ без договору з постачальником. А це означає, що у газорозподільних підприємств значно збільшиться заборгованість перед оператором ГТС, яка наразі сягає близько 1,4 млрд грн.

Що в таких умовах може зробити уряд?

Перш за все необхідно зробити так, щоб інші постачальники отримали такі ж можливості постачання природного газу для населення, як і нинішні газозбутові підприємства.

Так, з 2 липня 2020 року "Нафтогаз" повинен стати для всіх побутових споживачів гарантованим постачальником, крім тих, які мають своїх постачальників. Щоб на ринку не було колапсу і проблем у оператора ГТС.

Також повинна бути ринкова ціна на природний газ. Для цього пропонується прийняти окрему постанову уряду, яка врегулює процедуру постачання газу для населення, можливо на певний перехідний період, скажімо до 1 травня 2021 року.         

Ключовим в такій постанові повинно бути визначення ціни на газ.

За чинною постановою уряду щодо ПСО – № 867 – "Нафтогаз" формує свою ціну за формулою, яка базується на ціні імпортного паритету за котируваннями одного з найбільших газових хабів – нідерландського TTF.

Виникає питання, чому ціна визначається саме на підставі котирувань цього газового хабу? Тут все просто.

По-перше, обсяг газу, якого не вистачає, "Нафтогаз" закуповує на європейському ринку, оскільки не отримує з 2015 року ресурс з російського напрямку.  

Для повноцінного забезпечення України газом не вистачає 1/3 від необхідного ресурсу. Тобто, близько 70% газу для потреб країни видобувається в Україні.

Чому ж тоді ціна на газ не базується на базі внутрішнього ресурсу, хоча б у відповідній пропорції?

Для цього потрібно знати український ринок природного газу і те, хто найбільш виграє від ціни, вищої ніж вона могла бути – 70% розподілу та роздрібного ринку належить "Регіональній газовій компанії" (РГК) Дмитра Фірташа.

По друге, "Нафтогаз" за п’ять років не зміг побудувати в Україні хоча б невеликий газовий хаб, що дало б можливість відмовитися від ПСО та зменшити в певних діапазонах ціну на газ, а не присвоювати собі як власну заслугу різке падіння цін на газ на світовому ринку.

До речі, що буде робити "Нафтогаз", якщо ціна буде стрімко зростати у відповідності до формули?

Що ми хочемо отримати в результаті

Запровадження нової схеми постачання газу дає можливість гарантувати безперебійне постачання газу населенню і сприятиме конкуренції.

Постачальники зможуть пропонувати нижчі ціни за рахунок можливого доступу до більш дешевого ресурсу, оптимізації операційних витрат та пропонувати будь-які інші умови постачання для населення.

В будь-якому разі, для лібералізації ринку роздрібного природного газу для населення часу залишається мало, а вимоги МВФ ніхто не скасовував.