Останнім часом точиться багато розмов навколо переважного права на викуп землі.

Воно повинно забезпечити першочергове право орендаря придбати земельну ділянку у власника за ціною, за якою вона буде продаватися.

Наводимо кілька фактів про переважне право на викуп нерухомості.

1. Переважне право на викуп нерухомої речі, у тому числі земельної ділянки, наймачем (орендарем) передбачене в українському законодавстві давно. Відповідні норми містяться у Цивільному кодексі (частина 2 статті 777 ЦК) та законі України "Про оренду землі" (стаття 9 закону).

2. Для реалізації переважного права власник повинен мати намір продати земельну ділянку.

3. Суб'єктом переважного права, відповідно до закону "Про оренду землі", є орендар, який може розпоряджатися орендованою земельною ділянкою.

4. Орендар може першочергово купити ділянку, якщо виплатить ціну, за якою вона продається. Це значить, що власник зможе продати ділянку іншій особі (не орендарю) за ціною, не нижчою від тієї, яка була запропонована орендарю.

5. Власник повинен у письмовій формі повідомити орендарю про продаж та ціну земельної ділянки.

Таким чином, купівля-продаж земель після зняття мораторію повинна відбуватися з дотриманням переважного права на викуп земельної ділянки орендарем. Саме це і зазначено в законі "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення", який набуде чинності 1 липня 2021 року.

Зокрема, передбачене внесення змін до Земельного кодексу, за якими купівля і продаж здійснюються з дотриманням переважного права на придбання ділянки.

Далі за текстом йде важливе нововведення: "Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передане його суб'єктом іншій особі, про що такий суб'єкт має письмово повідомити власнику земельної ділянки".

Тобто закон про обіг землі вводить інститут передачі переважного права третій особі. Розберімо особливості цього інституту і ймовірні шляхи його реалізації.

Передавання переважного права третій особі не заборонене цивільним та земельним законодавством, про що опосередковано свідчать норми Цивільного кодексу. Там вказано, що передавання співвласником переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Тобто, йдучи від зворотного, передавання переважного права купівлі одним із співвласників майна допускається, крім випадку купівлі частки у праві спільної часткової власності. З цього можна зробити висновок, що загалом конструкція передавання переважного права є такою, що відповідає нормам законодавства.

Інший аргумент – однією з ключових засад цивільного законодавства є свобода договору. Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Втручання держави в договірні відносини та введення імперативної норми про те, що орендар може передати переважне право третій особі, повідомивши про це власника, є таким, що порушує право власності.

Тобто всіх власників ділянок, у яких укладені договори оренди землі, закон про обіг поставив перед фактом, що орендар може передати належне йому переважне право будь-кому без згоди власника. Фактично власник втрачає контроль над тим, кому він в кінцевому підсумку продає земельну ділянку.

Свого часу при тлумаченні переважного права орендаря на викуп земельної ділянки Конституційний суд України у рішенні №31-рп/2009 від 10 грудня 2009 року вказав, що національний законодавець з метою підтримання соціальної справедливості в суспільстві як складової публічного інтересу може допустити захист інтересів орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу орендованого майна.

Ми вважаємо, що тут не йдеться про підтримання соціальної справедливості, адже ми говоримо про приватне майно та договірні відносини. Враховуючи описане, вважаємо, що норма про передавання переважного права третій особі порушує права власника ділянки на вільне розпорядження його землею.

Норма закону навіть не передбачає застереження "якщо інше не передбачене договором". Це значить, що власник при укладенні договору оренди завжди матиме обтяження про можливість передавання переважного права іншій особі.

Натомість доцільно було закріпити у законодавстві норму про те, що переважне право на викуп земельної ділянки орендарем може бути передано іншій особі, якщо це передбачено умовами договору оренди.

Юридичні особи та іноземці не є суб'єктами переважного права та не зможуть передати його третім особам. Так, статтею 9 закону про оренду землі передбачено, що суб'єктом переважного права є орендар, який, відповідно до закону, може мати у власності орендовану земельну ділянку.

При цьому юридичні особи та іноземці не можуть мати у власності аграрні земельні ділянки до настання певних умов, тому вони як чинні орендарі не є суб'єктами переважного права і не можуть передати те, що їм не належить.

Усі розуміють, що лобістами цієї норми були чинні орендарі – юридичні особи, так звані аграрні холдинги. Іронія в тому, що без додаткових змін до законодавства такі особи не є суб'єктами переважного права.

Норма про можливість передавання переважного права на викуп третій особі поширюється не тільки на аграрні землі, а й на інші категорії земель. Також вона може поширюватися на державні та комунальні землі (у випадку зняття заборони на їх продаж), що, на нашу думку, містить високу корупційну складову.

До договору про передавання переважного права на викуп ділянки застосовуватимуться положення цивільного законодавства про відступлення права вимоги, що фактично є заміною кредитора в частині зобов'язання.

Статтею 513 ЦК передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Тобто такий договір вчиняється у тій же формі, у якій був вчинений договір оренди ділянки, та підлягає державній реєстрації.

Передавання переважного права на викуп іншій особі може розглядатися як новий вид обтяження та підлягати обов'язковій реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Крім того, необхідно встановити, що таке передавання може бути здійснене лише один раз і тільки первісним орендарем.

Врегулювання потребують процедурні моменти інформування власника про намір продати ділянку та орендаря – про передання переважного права іншій особі. Уточнення потребують строки та форма відповідних повідомлень.

Враховуючи описане, ми бачимо, що конструкція передавання переважного права містить низку недоліків. Власники будуть намагатися обходити норми про переважне право шляхом укладення договорів дарування чи міни. Усе це спричинить конфлікти і, як наслідок, судові спори.

Зараз ці норми обговорюються для їх законодавчого доопрацювання. Можливо, варто відмовитися від таких сумнівних нововведень, щоб не ускладнювати земельні правовідносини ще більше. Крім того, як виявляється, головні стейкхолдери цих норм не зможуть їх реалізувати у такій редакції.