Україна перебуває в точці, коли можна впевнено робити змістовні і, на жаль, не дуже втішні висновки щодо майбутнього економічного зростання країни.

Пандемія Covid-2019 та початок світової економічної кризи вносять свої корективи.

Міжнародний валютний фонд прогнозує у 2020 році падіння ВВП України на 7,7%. Кожен десятий українець може стати безробітним.

Ціни на базові продукти можуть зростати, а малому та середньому бізнесу доведеться докладати ще більше зусиль, щоби втриматися в нових умовах.

Однак ця оглядова точка – не лише для фіксації негативних факторів. Вона змушує шукати рішення й стратегії для перевантаження системи.

Акумулювати ресурси, здійснювати стратегічні інвестиції, створювати робочі місця та переглядати пріоритети. Від простих короткострокових рішень варто переходити до реальної економіки та стратегічного планування.

Хочеш врятувати економіку – побудуй завод

Ви прочитали підзаголовок і думаєте: до чого ще може закликати голова ОДА одного з найбільших індустріальних регіонів країни? Однак працювати на розвиток реального сектору економіки повинна не тільки Дніпропетровська область. Заводи потрібні всій Україні. Ось кілька аргументів на користь цього.

Заводи – це інвестиції з відносно коротким терміном окупності

Цей аргумент завжди дивує міжнародних партнерів. Навіть враховуючи корективи кризи, інвестиція в завод, який коштує 10 млн дол, повертається в Україні за чотири-шість років – 18-25% на рік.

Досвідчені спеціалісти, різноманіття ресурсів, посильні порівняно із США та ЄС зарплати, низька конкуренція, вихід на західні та східні ринки (порти, аеропорти, дорожні сполучення). На Заході окупність часто вимірюється десятиліттями.

Заводи – це невеликі інвестиції

Часто чую, що заводи – це дорого. Реальні цифри говорять про інше. Щоб запустити завод на 40-50 робочих місць, вистачить 2-3 млн дол.

У цю вартість входять стандартний промисловий ангар на 2 500-3 000 кв м з під'єднаними базовими комунікаціями та нове обладнання. Ця вартість ще більше знизиться, якщо починати виробництво на території індустріального парку.

Заводи – це регіональний розвиток і робота на децентралізацію

В Україні концентрація грошей, ресурсів та спеціалістів зосереджується у великих регіональних центрах: Києві, Одесі, Львові, Дніпрі, Харкові. Однак для реального розвитку економіки децентралізація грошових потоків – необхідна умова. Заводи, розташовані по всій країні, гарантуватимуть робочі місця і розвиток територій.

Один працівник заводу створює три-чотири супутні робочі місця. Тобто один невеличкий завод на 30-40 працівників створює для регіону близько 200 робочих місць, враховуючи економічні ланцюги доданої вартості.

Інвестиції в регіони запускають зворотний інфраструктурний та соціальний ефект. Збільшуватиметься фінансування доріг, опорної інфраструктури (школи, медичні заклади), культурних та соціальних програм – гроші починають працювати.

З чого починати? З індустріальних парків

За даними UNIDO, у 2006 році в світі було 3 500 індустріальних парків. Зараз їх понад 16 тис. Спочатку тренд задавали США, Китай та Сінгапур, а згодом у світову конкуренцію вступили Туреччина, Польща, Аргентина і Бразилія. Наразі це величезний ринок і серйозний інструмент розвитку промисловості.

Туреччина

Думаю, багато хто пам'ятає ситуацію в Туреччині в середині 1990-х років. Це була затяжна політична, економічна та соціальна криза. Ситуація змінилася на початку 2000-х років, коли влада Туреччини вирішила підтримати власну промисловість.

За 2002-2010 роки там було створено 148 індустріальних парків. За цей період ВВП та експорт країни зросли більш ніж утричі. Туреччина, близько 50% експорту якої у 1980-х роках становили продукти, у 2010-х роках знизила цей показник до 10%, збільшивши частку експорту продукції машинобудування до 25%.

Менш ніж за десять років Туреччина змогла переорієнтуватися з країни, яка експортувала продукцію легкої промисловості та харчового сектору, на одного з найбільших промислових гігантів у європейському регіоні.

У 2013 році країна повністю розрахувалася з МВФ, а у 2015 році продала легкових автомобілів на 12,8 млрд дол, основний покупець – країни ЄС.

Чим корисний досвід Туреччини? Він показує, що активізація промисловості не вимагає мільярдних кредитів. Однак без державної підтримки на рівні пільг і національних програм з підтримки бізнесу такий ривок зробити складно.

Польща

Мало хто пам'ятає, що на початку 1990-х років за рівнем ВВП на душу населення Україна перебувала на одному рівні з Туреччиною та випереджала Польщу.

Поки Україна робила основний акцент на аграрному секторі та жила завдяки дешевим енергоносіям, Польща і Туреччина розвивали національні економіки. Саме промисловість стала чи не основним орієнтиром для зростання.

У Польщі в 14 спеціальних економічних зонах функціонують 83 індустріальні і технологічні парки. Перша СЕЗ в країні була створена у 1995 році. За 25 років індустріальні парки, розташовані в СЕЗ, принесли економіці Польщі понад 25 млрд євро інвестицій і створили понад 300 тис сучасних робочих місць.

Це лише прямі показники, сукупний ефект набагато вищий. Зокрема, з допомогою індустріальних парків поляки за десять років збільшили експорт продукції втричі.

Індустріальний парк "Павлоград"

Тепер про український досвід. За даними МЕРТ, у лютому 2020 року в реєстрі індустріальних парків було 43 об'єкти. Переважна більшість парків працює на половину потужності або перебуває на етапі запуску. Серед небагатьох прикладів – ініційований Дніпропетровською ОДА проєкт "Індустріальний парк "Павлоград".

Трохи про проєкт

Індустріальний парк "Павлоград" розділений на шість територіальних секторів залежно від виду виробництва: машинобудівний – 65 га, хімічної промисловості і будматеріалів – 50 га, логістичний – 50 га, легкої промисловості – 30 га, електроніки та IT – 55 га. У сумі це 250 га з можливістю розширення до 1 тис га.

Серед переваг, які можуть зацікавити підприємців і дозволяють проєкту постійно розвиватися, – географія та великий кадровий потенціал регіону.

Розміщення парку дозволяє використовувати всі транспортні маршрути для збуту продукції: 1 км – до автомобільної дороги М-04, 1 км – до залізничної станції "Павлоград-2", 90 км – до річкового порту в Дніпрі, 194 км – до морського порту в Маріуполі та 93 км – до міжнародного аеропорту "Дніпро".

Наші очікування

Проєкт розрахований на десять років, 90% фінансування залучається від приватних інвесторів, 10% – з державного та місцевого бюджетів. У наших планах – запустити перші три-чотири виробництва вже у 2021 році.

ОДА зробить безкоштовну дорогу першим трьом заводам. Якщо один завод займає 2-3 га, то 250 га парку можуть розмістити 80 заводів. Це близько 200 млн дол інвестицій і 2,5-3 тис високопродуктивних робочих місць.

Підтримка

Найголовніший пункт – механізми стимулювання інвестицій. Почну з негативних моментів. Підтримка індустріальних парків з боку держави, особливо порівняно з Польщею, Чехією чи Туреччиною, наразі обмежена.

У нас нема системи зменшення податку на прибуток, єдиного вікна, прозорих стимулів – відсотка від інвестицій чи програми компенсації за створення робочих місць. Це переваги, які дозволили Туреччині та Польщі здійснити різкий ривок.

З іншого боку, не все так погано. Серед преференцій для інвесторів на рівні держави передбачені нульова ставка мита на обладнання й комплектуючі, нульовий податок на землю, звільнення від пайової участі в розвитку місцевої інфраструктури, підтримка місцевої влади та спрощена система реєстрації.

Це небагато, однак з урахуванням окупності дає реальний шанс для інвестора створити ефективний промисловий об'єкт з перспективою розвитку.

Замість висновку

Український шлях успіху – це сучасна, еко-орієнтована, гнучка до ринкових змін промисловість та створення орієнтованих на експорт виробництв. У руслі економічних і соціальних викликів розбудова промисловості та інфраструктури є реальним ефективним рішенням. Це те, що допоможе українцям подолати кризу.